Постанова 4873 № 910/8040/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" квітня 2021 р. Справа№ 910/8040/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Попікової О.В. Євсікова О.О. за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д. за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 19.04.2021, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2021, повний текст складено 01.02.2021 у справі № 910/8040/20 (суддя Карабань Я.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП ПЛЮС" до Спільного українсько-бельгійсько-ізраїльського підприємства "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" (Товариство з обмеженою відповідальністю) про стягнення 1 109 058,00 грн, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. Товариство з обмеженою відповідальністю "СВП ПЛЮС" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного Українсько-бельгійського-Ізраїльського підприємства "АРГО ТРЕЙДІНГ, ЛТД" (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 1 109 0587, 00 грн. Позов мотивовано тим, що в період з 18.03.2020 по 30.04.2020, у зв`язку з встановленням на всій території України карантину та забороною роботи суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, не міг використовувати нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46, орендовані у відповідача згідно з договором оренди №02/11/17 від 02.11.2017, а тому вважає, що йому мають бути повернуті грошові кошти сплачені в якості орендної плати за вказаний період, як безпідставно набуті. Матеріально-правовою підставою позову ст.ст. 509, 526, 629, 762, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, ст. 283, 286 Господарського кодексу України. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі №910/8040/20 у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "СВП ПЛЮС" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі №910/8040/20 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на неправильне застосування судом ч. 6 ст. 762 ЦК України, п. 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України в редакції від 13.04.2020, ст. 1212 ЦК України. Також позивач посилається на постанови Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 215 від 16.03.2020, №255 від 02.04.2020 відповідно до яких, на його думку, було обмежено господарську діяльність позивача. Між тим, позивач вказує, що судом першої інстанції помилково відхилено посилання позивача на форс-мажорні обставини, про наявність яких позивач відповідно до п. 11.3 належним чином повідомив відповідача листом від 17.03.2020 за вих.№1/17/03-20, та надав сертифікат №3100-20-0875 від 01.06.2020 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово-промислової палати України. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2021, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП ПЛЮС" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі №910/8040/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 19.04.2021 о 14:20 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 08.04.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 08.04.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відповідач у відзиві зазначає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні. Явка представників сторін. В судове засідання від 19.04.2021 з`явилися усі учасники апеляційного провадження. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 02.11.2017 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) укладено договір оренди № 02/11/17 нежитлового приміщення (надалі - договір), відповідно до умов якого орендар зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування об`єкт оренди - нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46 загальною площею 300, 7 кв. м., що складається з приміщень: загальна площа 1-го поверху 199, 9 м.кв., друге світло першого поверху 24, 7 м.кв., підвал - 76, 1 м.кв. та позначені на плані згідно додатку №1. Об`єкт оренди надається орендарю виключно для використання об`єкту оренди з метою: відкриття магазину та реалізації товарів під ТМ "HUAWEI" (пункт 3.1. договору). Орендна плата починає сплачуватися з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди з технічною специфікацією. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передавання (повернення) об`єкту оренди з технічною специфікацією (п. 4.1. договору). Відповідно до п. 4.4. договору орендна оплата сплачується орендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності, щомісячно, авансом, протягом перших 5 банківських днів місяця оренди, на підставі рахунку та/або договору в безготівкову порядку, на поточний рахунок орендодавця. У разі, якщо день сплати орендарем орендної плати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то орендна плата орендарем сплачується в перший за ним робочий день. Орендодавець зобов`язаний складати та надавати, а орендар зобов`язаний отримувати від орендодавця рахунки на сплату орендної плати не пізніше ніж за 3 (три) банківських днів до останнього дня сплати орендної плати (пункт 4.5. договору). Якщо орендарем не було отримано від орендодавця рахунку на сплату орендної плати, орендодавець зобов`язаний сплатити розмір орендної плати в строки, визначені п. 4.4. договору на підставі договору (пункт 4.6. договору). Датою виконання орендарем грошових зобов`язань за цим договором, в тому числі, але не обмежуючись сплати орендної плати, вважається дата зарахування суми в повному обсязі на поточний банківський рахунок орендодавця (пункт 4.7. договору). З метою забезпечення виконання орендарем умов цього договору, сторони погодились, що: протягом 5 банківських днів з дати укладення цього договору, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві гарантійний платіж у розмірі 671 500,00 грн без ПДВ, що на дату підписання цього договору є еквівалентом 25 000,00 доларів США. Гарантійний платіж повертається орендарю при умові виконання ним зобов`язань по договору, та після повернення об`єкту оренди та підписання акту приймання-передавання (повернення об`єкту оренди протягом 5 (п`яти) банківських днів. Гарантійний платіж вноситься з метою забезпечення виконання зобов`язань по цьому договору і з його суми утримуються безспірні вимоги. Протягом 10 банківських днів з дати укладення цього договору, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві авансовий платіж у якості орендної плати за останній місяць орендного користування в розмірі 805 800, 00 грн, в тому числі ПДВ - 134 300,00 грн, що на дату підписання цього договору є еквівалентом 30 000,00 доларів США (п. 4.8., 4.8.1. договору). Згідно п. 5.6.2. договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, відповідно до умов цього договору. Відповідно до п.п.11.1., 11.3., 11.4., 11.6. договору, передбачено, що сторони не несуть відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини). У разі виникнення форс-мажорних обставин кожна із сторін повинна повідомити про це другу сторону в письмовій формі не пізніше, ніж протягом двох днів з моменту настання даних обставин. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення однією стороною, яка піддалась дії цих обставин, другу стороною про їх настання, позбавляє права посилатись на ці обставини для зняття відповідальності за невиконання своїх обов`язків. Звільнення зобов`язальної сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання будь-якого її зобов`язання за цим договором не веде до звільнення цієї сторони від виконання нею всіх інших її зобов`язань, які сторони не визнати такими, що неможливо виконати згідно даного договору. Договір діє з дати підписання його уповноваженими представниками сторін, тобто з 02.11.2017 по 30.09.2020 (п. 13.2. договору). 02.03.2020 сторони уклали додаткову угоду №9 до договору, відповідно до п.1. якої домовились, що в зв`язку з ініціативою орендаря договір достроково припиняє свою дію з 30.04.2020. Також відповідно до п.3. додаткової угоди №9 сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 4.1.1.4. та пункту 4.1.1.5. розділу 4 "орендна плата та інші платежі" виклавши їх в наведеній нижче редакції: " 4.1.1.4. В період з 01.03.2020 по 31.03.2020 (включно) орендна плата за місяць складає 671 500, 00 грн, в тому числі ПДВ - 111 916, 67 грн, що на дату підписання договору є еквівалентом 25 000, 00 доларів США. 4.1.1.5. Починаючи з 01.04.2020 орендна плата за місяць складає: 805 800, 00 грн, в тому числі ПДВ - 134 300, 00 грн, що на дату підписання договору є еквівалентом 30 000, 00 доларів США." Сторони домовились, що авансовий платіж у розмірі 805 800,00 грн, в тому числі ПДВ - 134 300,00 грн, сплачений орендарем у відповідності до умов договору, зараховується орендодавцем у якості орендної плати за квітень 2020 року - останній місяць орендного користування (п.4. додаткової угоди №9). 15.01.2018 за актом приймання-передачі орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування нежиле приміщення загальною площею 300, 7 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик,

46. Згідно з актом приймання-передачі від 30.04.2020 орендар повернув, а орендодавець прийняв із строкового платного користування нежиле приміщення загальною площею 300,7 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик,

46. За твердженням позивача, в зв`язку з введенням карантинних обмежень він не міг користуватись орендованими приміщеннями в період з 18.03.2020 по 30.04.2020 (орендна плата з 18.03.2020 по 31.03.2020 в сумі 303 258,00 грн + авансовий платіж 805 800,00 грн), а тому вважає, що йому мають бути повернуті грошові кошти сплачені в якості орендної плати за вказаний період, як безпідставно набуті. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Спір у даній справі виник з приводу наявності чи відсутності правових підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 1 109 0587,00 грн, які він кваліфікує, як безпідставно отриманні кошти з посиланням на положення ст. 1212 ЦК України. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України). У відповідності зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежилого приміщення, за умовами якого відповідач передав, згідно із актом приймання-передачі, а позивач прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 46, загальною площею 300,7 кв. м. Частина перша статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. У пункті п. 4.1. договору сторони погодили, що орендна плата починає сплачуватися з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди з технічною специфікацією. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передавання (повернення) об`єкту оренди з технічною специфікацією. Додатковою угодою №9 від 02.03.2020 сторони встановили розмір орендної плати за період 01.03.2020 по 31.03.2020 у сумі 671 500,00 грн та з 01.04.2020 у сумі 805 800,00 грн. Також у додатковій угоді №9 встановлено, що авансовий платіж у розмірі 805 800,00 грн, сплачений орендарем у відповідності до умов договору (п.4.8.1.), зараховується орендодавцем у якості орендної плати за квітень 2020 року - останній місяць орендного користування. Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як свідчать матеріали справи, 18.12.2017 позивачем сплачено на користь відповідача авансовий платіж за договором у розмірі 805 800,00 грн, що підтверджується копією платіжного доручення №9846 від 18.12.2017, 10.03.2020 орендну плату за березень 2020 року в розмірі 671 500,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1940 від 10.03.2020. Звертаючись із даним позовом позивач вказує на те, що у зв`язку з введенням карантинних обмежень він не міг користуватись орендованими приміщеннями в період з 18.03.2020 по 30.04.2020 (орендна плата з 18.03.2020 по 31.03.2020 в сумі 303 258,00 грн + авансовий платіж 805 800,00 грн), а тому вважає, що йому мають бути повернуті грошові кошти у розмірі 1 109 0587,00 грн, сплачені в якості орендної плати за вказаний період, як безпідставно набуті. Надаючи оцінку правовим відносинам у даній справі, суд вважає необхідним зазначити наступне. Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави дійти для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Зважаючи на викладене, суд зазначає, оскільки між сторонами у справі існували договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Серед іншого, позивач посилається на положення ч. 6. ст. 762 ЦК України, та вважає, що він звільняється від плати за весь час, протягом якого майно ним не використовувалось, через обставини за які він не відповідає - забороною роботи суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів. При цьому, позивач звертає увагу на п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції від 13.04.2020). Так, законом України №553-ІХ від 13.04.2020 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" до п. 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було внесені зміни та встановлено, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини 2 ст. 286 ГК України, частин 4 та 6 шостої ст. 762 ЦК України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб. Згідно із 6 статті 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Апеляційним судом враховується, що норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря. У частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження. У пункті 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 травня 2018 року вказано у справі №910/7495/16 вказано, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Отже, для застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/1248/18, 914/2264/17. Суд зазначає, що звільнення від сплати оренди є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо. В контексті спірних правовідносин, суд першої інстанції правомірно відзначив, що позивачем не надано доказів того, що він був позбавлений можливості взагалі користуватися орендованим майном, у нього був відсутній доступ до приміщень, за вказаною адресою в спірний період були відсутні його речі, не перебували співробітники, не споживались комунальні послуги, тощо. Також матеріалах справи відсутні докази того, що позивач намагався повернути орендоване приміщення, починаючи з 18.03.2020, в зв`язку з неможливістю його використання. Разом з тим, слід відмітити і те, що у матеріалах справи міститься листування про повернення об`єкту оренди саме 30.04.2020. Акт приймання-передачі (повернення) об`єкта оренди підписаний сторонами також 30.04.2020 без будь-яких зауважень. В судовому засіданні від 19.04.2021 під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив, що у спірний період його майно знаходилось у орендованому приміщенні. Що стосується посилань позивача на постанови Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 215 від 16.03.2020, №255 від 02.04.2020 відповідно до яких, на його думку, було обмежено господарську діяльність позивача, то такі правомірно не прийнято до уваги судом першої інстанції. Відповідач з цього приводу вказав, що означеними постановами Кабінету міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 215 від 16.03.2020, №255 від 02.04.2020 не заборонено господарської діяльності позивача з реалізації засобів зв`язку - мобільних телефонів, в той же час приміщення були орендовані для реалізації товарів під ТМ "HUAWEI", що є найбільшою компанією Китайської Народної Республіки у сфері телекомунікацій, тому твердження позивача є безпідставними. Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID - 19" від 11.03.2020 №211 на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, якою внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211, заборонено з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту. У подальшому дія карантинних обмежень постановами Кабінету міністрів України продовжувалася до 22 травня 2020 року. Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності позивача є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Пунктом 3.1. договору встановлено, що об`єкт оренди надається орендарю виключно для використання об`єкту оренди з метою: відкриття магазину та реалізації товарів під ТМ "HUAWEI". Відтак, з наведеного вище не вбачається, що постанова Кабінету міністрів України від 16.03.2020 № 215 розповсюджується на позивача, а тому останній мав право здійснювати свою господарську діяльність, зокрема, за основним видом діяльності та використовувати орендоване приміщення відповідно до умов договору оренди. Також колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відхилення та визнання безпідставним посилання позивача на встановлення на території України карантину з 12.03.2020, як на факт існування форс-мажорних обставин, що надають йому право на звільнення від орендної плати, на підтвердження чого останній надав сертифікат №3100-20-0875 від 01.06.2020 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгово-промислової палати України. Судом з`ясовано, що умовами пунктів 11.1., 11.3., 11.4., 11.6. договору, передбачено, що сторони не несуть відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо воно є наслідком обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини). У разі виникнення форс-мажорних обставин кожна із сторін повинна повідомити про це другу сторону в письмовій формі не пізніше, ніж протягом двох днів з моменту настання даних обставин. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення однією стороною, яка піддалась дії цих обставин, другу стороною про їх настання, позбавляє права посилатись на ці обставини для зняття відповідальності за невиконання своїх обов`язків. Звільнення зобов`язальної сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання будь-якого її зобов`язання за цим договором не веде до звільнення цієї сторони від виконання нею всіх інших її зобов`язань, які сторони не визнати такими, що неможливо виконати згідно даного договору. Позивач вказує, що листом від 17.03.2020 за вих.№1/17/03-20 повідомив відповідача на підставі пункту 11.3. про виникнення форс-мажорних обставин, на підтвердження чого надає копію опису вкладення у цінний лист номер 0221803678045, фіскальний чек та накладну АТ "Укрпошта" номер 0221803917937 від 17.03.2020. Суд першої інстанції, дослідивши означені докази, зауважив, що належним доказом надіслання стороні поштового відправлення є опис вкладення, який повинен містити вичерпний перелік найменувань документів, що надсилаються, а також оригінал розрахункового документу, виданий поштовим відділенням. Вказані документи повинні міститити один і той же номер поштового відправлення. Однак, номер поштового відправлення на описі вкладення (022180367804), який наданий позивачем не співпадає з номером фіскального чеку та поштової накладної АТ "Укрпошта" (0221803917937), що не відповідає п.п. 19, 59, 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №

270. Будь-яких інших доказів на підтвердження повідомлення відповідача про настання форс-мажорних обставин, у порядку та строк передбачений договором оренди, позивачем, у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано. Отже, враховуючи умови пункту 11.4. договору, оскільки позивачем не надано доказів про належне та своєчасне повідомлення відповідача про виникнення форс-мажорних обставин, суд приходить до висновку, що позивач позбавлений права посилатися на ці обставини. Колегія суддів з приводу доводів позивача в частині про форс-мажорні обставини також зазначає, що аналізуючи зміст постанови Кабінету міністрів України від 16.03.2020 № 215 не вбачається те, що ця постанова розповсюджувалася у спірний період на позивача, а тому останній мав право здійснювати свою господарську діяльність, зокрема, за основним видом діяльності та використовувати орендоване приміщення відповідно до умов договору оренди. Крім того, обмеження про які стверджує позивач також не були впровадженні і відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 02.04.2020 №255, позивач мав можливість впроваджувати свою господарську діяльність в орендованому приміщенні за умови дотримання вимог, що містились в цій постанові КМУ. Водночас сам по собі наказ ТОВ «СВП ПЛЮС» від 11.03.2020 №1939 «Про зупинення дії діяльності магазину на період дії карантинних заходів» також не слугує належним та допустимим доказом в розумінні положень 74-78 ГПК України звільнення відповідача від договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати. Крім того, зважаючи на ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати», саме по собі включення до переліку форс-мажорних обставин карантину не свідчить про те, що карантин автоматично звільняє сторону зобов`язання від відповідальності за невиконання її обов`язку. Така сторона повинна довести в кожному випадку наявність причинно-наслідкового зв`язку між карантином та неможливістю повністю використовувати державне майно за цільовим призначенням за договором оренди. Обставини неможливості повністю використовувати орендоване майно повинні бути саме такими, що об`єктивно унеможливлюють вчинення відповідних дій. Проте жодних доказів на підтвердження існування зазначених фактів позивачем до суду не надано. Позивач не довів суду, що запровадження карантинних заходів з 12.03.2020 об`єктивно та повністю унеможливило використання орендованого майна за призначенням. Аналіз та зміст постанов КМУ №215, №255 свідчить про протилежне. Таким чином, доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими та недоведеними. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого госпдарсього суду про відсутність підстав для стягнення сплачених позивачем грошових коштів відповідачу за договором оренди в загальній сумі 1 109 058, 00 грн. Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства. Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати. Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 у справі №910/8040/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено та підписано - 22.04.2021. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.В. Попікова О.О. Євсіков