Постанова 4873 № 910/10904/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" січня 2024 р. Справа №910/10904/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сітайло Л.Г. суддів: Буравльова С.І. Шапрана В.В. секретар судового засідання - Луцюк А.В. представники сторін: від позивача: Невмержицький В.П. від відповідача: Янчик М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 (повний текст складено 17.10.2023) у справі №910/10904/23 (суддя Сівакова В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" до Політичної партії "Європейська Солідарність" про виселення з орендованого майна, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Київ" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Політичної партії "Європейська Солідарність" (далі - Партія) про виселення відповідача з нежитлових приміщень, загальною площею 1674,27 кв.м, що розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська,

16. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, не дивлячись на достатнє та систематичне фінансування статутної діяльності Партії за бюджетною програмою КПКВК 6331020 "Фінансування статутної діяльності політичних партій", від часу укладення договору оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 №к-206 жодного разу не сплатив позивачу орендну плату. Тобто вже понад три з половиною роки відповідач використовує орендовані приміщення без сплати позивачу орендної плати, чим грубо та зухвало порушує умови вищенаведеного договору оренди та законні права Товариства. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 позов задоволено. Виселено Партію з нежитлових приміщень, загальною площею 1674,27 кв.м, що розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська,

16. Стягнуто з Партії на користь Товариства 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору. Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що після припинення спірного договору, об`єкт оренди відповідач позивачу не повернув. З огляду на те, що інші докази на підтвердження права користування спірним приміщенням у відповідача відсутні і останній безпідставно займає спірне майно, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення обґрунтовані та підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Партія звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги Партія посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено при неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, що призвело до невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи та призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права. Крім того, під час розгляду справи місцевим господарським судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Так, за доводами скаржника, судом першої інстанції, зокрема: - невірно протрактовано положення договору в сукупності зі статтями 651 та 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо односторонньої відмови орендодавця від договору оренди; - невірно протлумачено статтю 627 ЦК України в сукупності зі статтями 3, 6, 13 ЦК України щодо дотримання вимог розумності та справедливості під час направлення односторонньої вимоги про розірвання договору оренди та встановлення строку на звільнення приміщення; - невірно протрактовано положення договору про строки звільнення приміщення, в разі односторонньої відмови від договору. Крім того, разом із позовною заявою відповідачем подано клопотання від 02.11.2023 про зупинення провадження у справі. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2023 апеляційну скаргу Партії у справі №910/10904/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10904/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Партії на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/10904/23. 16.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10904/23. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10904/23. Розгляд апеляційної скарги Партії на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 призначено на 11.12.2023. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень - до 07.12.2023. У судовому засіданні 11.12.2023 представник відповідача просив залишити клопотання від 02.11.2023 про зупинення провадження без розгляду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотання відповідача від 02.11.2023 без розгляду. Також, у судовому засіданні 11.12.2023 оголошено перерву до 22.01.2024. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу 07.12.2023, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу Партії залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Так, у своєму відзиві позивач зазначає, що Партія, в тому числі її територіальні осередки, є недобросовісними у виконанні своїх договірних зобов`язань з оренди раніше переданого їм нерухомого майна. Також, позивач стверджує, що факт порушення апелянтом строку сплати орендної плати більше ніж на 30 днів (більше ніж на 3 роки підтверджено остаточними судовими рішеннями у справах №910/13719/1 та №910/8651/22, тому вказана обставина не підлягає додатковому доказуванню. Товариство вказує, що встановлений позивачем для апелянта строк у три дні (з моменту дострокового розірвання договору) щодо звільнення орендованого приміщення є правомірним, фактично погоджений відповідачем при укладенні договору №к-206, є наслідком саме недобросовісних дій останнього з несплати орендної плати, а сам відповідач продовжує неправомірно користуватись належним Товариству приміщенням, що повинно мати єдиний законний наслідок - виселення відповідача з приміщення в судовому порядку. Крім того позивач зазначає, що підстави для укладення додаткової угоди про припинення договору оренди, на підставі пункту 9.6 договору, в даному випадку відсутні, оскільки дострокове розірвання договору оренди у даній ситуації відбувається за іншою процедурою, передбаченою договором та частиною 2 статті 782 ЦК України. Акт фіксації неявки представників орендаря для повернення орендованих приміщень від 07.07.2023 є належним доказом того, що представники апелянта не з`явились для повернення орендованих приміщень, про причини неявки не повідомляли та інших повідомлень не надавали, а тому доводи скаржника в цій частині повністю безпідставні та необґрунтовані. Розгляд заяв та клопотань 08.12.2023 відповідачем подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання від 08.12.2023 про зупинення провадження у справі, в якому останній просить зупинити провадження у справі №910/10904/23 до набрання законної сили рішенням у справі №910/16492/23. Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке. Обґрунтовуючи наведене вище клопотання відповідач вказує, що предметом розгляду у справі №910/16492/23 є визнання недійсним одностороннього правочину у вигляді односторонньої відмови позивача від договору. У разі задоволення вказаного позову, судом будуть встановлені обставини, що вказують на відсутність прав позивача, в межах справи №910/10904/23, виселяти відповідача з орендованого приміщення. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19. При цьому пов`язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4-6 статті 75 ГПК України). Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України. Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18. Сама лише взаємопов`язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19. У своїй заяві відповідач не зазначив, яким саме чином розгляд справи №910/16492/23 унеможливлює розгляд справи №910/10904/23, яка наявна об`єктивна неможливість розгляду даної справи, яким чином наявні у справі докази не дозволять встановити та оцінити обставини, що мають значення для справи №910/10904/23 до вирішення справи №910/16492/23. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 07.07.1989 зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення від 08.11.2005 ЄСПЛ "Смірнова проти України"). Слід зазначити, що у випадку задоволення позову у справі №910/16492/23 щодо визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору, встановлені судом факти можуть бути нововиявленою обставиною у даній справі. Також, у судовому засіданні 22.01.2024, представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідно до статті 202 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, встановлені ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання У судове засідання 22.01.2024 з`явилися представники сторін. Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 залишити без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 15.10.2019 між Товариством (орендодавець) та Партією (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень №к-206, за умовами якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування (в оренду) нежитлові приміщення, визначені в пункті 1.2 договору, а орендар зобов`язується прийняти їх та сплачувати орендодавцю орендну плату. Відповідно до пункту 1.2 договору нерухомим майном, що передається в оренду за даним договором, є нежилі приміщення, загальною площею 1674,27 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська,

16. Приміщення належить орендодавцю на праві приватної власності (пункт 1.4 договору). За умовами пункту 2.1 договору орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акта приймання-передачі нежитлових приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору. Пунктом 4.2 договору встановлено, що строк оренди приміщень за даним договором починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення та закінчується 31.12.2019. По закінченню календарного року, цей договір автоматично пролонговується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 1 (один) календарний місяць до закінчення відповідного календарного року (пункт 4.3 договору). Згідно з пунктом 6.1 договору орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями за даним договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у наступному розмірі 400,00 грн за 1 (один) квадратний метр приміщення на місяць. Відповідно до пункту 6.2 договору загальна сума місячної орендної плати, що підлягає сплаті орендарем за користування приміщеннями, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в пункті 6.1 цього договору, на площу приміщення, вказану в пункті 1.2 цього договору, та становить 669 708,00 грн. Орендар сплачує орендну плату виключно коштами, отриманими з державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 6331020 "Фінансування статутної діяльності політичних партій" (пункт 6.3 договору). За умовами пункту 6.5 договору орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуються приміщення на підставі даного договору. На виконання умов договору, згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.11.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1674,27 кв.м, розташовані на першому поверсі будівлі головного виробничого корпусу (літ. "Н"), яка знаходиться за адресою: 01015, місто Київ, вулиця Лаврська,

16. Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору, зокрема: від 01.04.2020 №01, від 30.04.2020 №02, від 27.05.2020 №03, від 22.06.2020 №04, від 23.07.2020 №05 та від 31.12.2020 №06, якими внесено зміни до пунктів 6.1, 6.2 договору, а саме з 01.04.2020 по 31.01.2021 та з 01.09.2022 по 31.01.2023 встановлено розмір місячної орендної плати в сумі 334 854,00 грн. Додатковими угодами від 24.02.2022 №07 та від 19.05.2022 №08 внесено зміни до пунктів 6.1, 6.2 договору, а саме з 01.03.2022 по 31.08.2022 встановлено розмір місячної орендної плати в сумі 100,00 грн. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідачем в порушення умов договору після закінчення його дії не звільнено та не повернуто орендодавцю об`єкт оренди. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. За приписами пункту 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин. Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 ЦК України). За приписами статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму. Частиною 1 статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Згідно з частиною 1 статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, доказів в підтвердження виявлення однією з сторін про небажання продовжувати договірні правовідносини не подано, а отже договір продовжений до 31.12.2023. Відповідності до пункту 1 статті 762 ЦК України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди. Пунктом 5 статті 762 ЦК України передбачено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 у справі №910/13719/21 первісні вимоги задоволено частково та стягнуто з Партії на користь Товариства 10 045 620,00 грн основного боргу, 449 190,40 грн пені, 628 688,38 грн інфляційних втрат, 213 866,55 грн трьох процентів річних та 170 060,48 витрат по сплаті судового збору. В зустрічному позові Партії відмовлено повністю. Даним рішенням встановлено порушення орендарем взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 №к-206 щодо своєчасної сплати орендної плати у період з листопада 2019 року по червень 2021 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 10 045 620,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 у справі №910/13719/21 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду від 29.03.2023 касаційну скаргу Партії на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі №910/13719/21 повернуто заявнику. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/8651/22 позовні вимоги задоволені повністю та стягнуто з Партії на користь Товариства 5 357 664,00 грн основного боргу, 168 482,03 грн пені, 832 670,28 грн інфляційних втрат, 105 868,92 грн трьох процентів річних, 96 970,28 грн витрат по сплаті судового збору. Вказаним рішенням встановлено порушення орендарем взятих на себе зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень від 15.10.2019 №к-206 щодо своєчасної сплати орендної плати у період з липня 2021 року по лютий 2022 року внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 5 357 664,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/8651/22 змінено в частині стягнення суми пені. Постановою Верховного Суду від 28.06.2023 постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 у справі №910/8651/22 залишено без змін. У даному випадку суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008). Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Таким чином, оскільки на момент розгляду даної справи набрали законної сили судові рішення у справі №910/13719/21 від 27.01.2023 та у справі №910/8651/22 від 24.01.2023, обставини, які були встановлені під час розгляду цих справ не підлягають доказуванню в межах даної справи. Відповідачем належними засобами доказування не доведено виконання ним своїх зобов`язань за договором у повному обсязі, в тому числі у період після лютого 2022 року. За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 зазначеного Кодексу передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Згідно з частиною 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 4 статті 651 ЦК України передбачено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно з частинами 1, 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Таким чином, за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. За умовами пункту 7.3.3 договору орендодавець має право відмовитись від договору або вимагати дострокового розірвання договору у випадках, передбачених даним договором та чинним законодавством України. Відповідно до частини 1 статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України передбачено принцип свободи договору, який полягає в тому, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Пунктом 9.4 договору встановлено, що орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору та вимагати повернення приміщень у разі порушення орендарем строку сплати орендної плати та/або комунальних платежів, встановлених даним договором, більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів (незалежно від часткової сплати). В цьому випадку орендодавець надсилає на адресу орендаря письмове повідомлення про дострокове припинення цього договору в зв`язку з порушенням орендарем строків сплати орендних платежів та інших платежів, передбачених цим договором. Згідно з пунктом 9.6 договору будь-яка із сторін цього договору має право в односторонньому порядку відмовитись від даного договору, письмово повідомивши про це іншу сторону у строк не менше ніж за 3 (три) календарних місяці до дати припинення договору, про що сторони укладають відповідну додаткову угоду до цього договору. Посилання відповідача на даний пункт договору в обґрунтування необхідності здійснення повідомлення про розірвання договору за три календарних місяці та необхідність укладення відповідної додаткової угоди не обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки дані положення договору застосовуються за наявності інших підстав для розірвання договору в односторонньому порядку, відмінних від підстави, що визначена пунктом 9.4 договору. За умовами пункту 9.9 договору про дострокове розірвання дії даного договору сторона письмово повідомляє іншу сторону шляхом вручення повноважному представнику іншої сторони відповідного повідомлення особисто в руки під розпис або шляхом надсилання такого повідомлення листом з рекомендованим повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження сторони, визначеної даним договором. Датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного договору вважається дата вручення відповідного повідомлення під розпис представнику відповідної сторони. У випадку, коли повідомлення про дострокове розірвання даного договору надсилалося рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням про вручення, датою повідомлення про дострокове розірвання дії даного договору вважається дата його отримання одержувачем (однією із сторін). Товариство направило Партії повідомлення від 26.06.2023 №107, в якому зазначивши, що починаючи з листопада 2019 року по сьогоднішній день (тобто вже понад три роки) відповідачем порушуються зобов`язання за договором оренди від 15.10.2029 №к-206 з оплати орендних платежів, внаслідок чого заборгованість складає 20 441 847,04 грн та керуючись пунктом 9.4 договору заявило про односторонню відмову від договору оренди з 03.07.2023 та вимагало звільнити орендовані приміщення в строк до 06.07.2023 включно та повернути їх за актом приймання-передачі (повернення) приміщень шляхом його підписання. Дане повідомлення 29.06.2023 надіслано на адресу відповідача, яка зазначена у договорі в реквізитах сторін та міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04176, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 29А, рекомендованим листом №0101510448481, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною від 29.06.2023 №0101510448481. Згідно роздруківки з офіційного сайту АТ "Укрпошта" в мережі Інтернет за трек кодом №0101510448481 вбачається, що відправлення вручено за довіреністю 03.07.2023. Дане повідомлення 03.07.2023 також було додатково надіслано на офіційну адресу електронної пошти відповідача, а саме info@solydarnist.org, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі "Інформація для здійснення зв`язку". Відповідно до частини 2 статті 782 ЦК України, у разі відмови наймодавця від договору найму, договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Дата, зазначена позивачем у повідомленні, та дата отримання цього повідомлення відповідачем збігаються, тому колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір є розірваним за ініціативою орендодавця в односторонньому порядку з 03.07.2023. В свою чергу, припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди. За приписами частини 1 статті 785 ЦК України, у разі припинення договору найму, наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Пунктом 5.1 договору встановлено, що на протязі 3 (трьох) робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного пунктом 4.2 даного договору, орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю, а орендодавець прийняти на підставі акту приймання-передачі приміщень, що підписується сторонами. Відповідно до пункту 9.12 договору, у разі дострокового розірвання даного договору, орендар зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати припинення договору звільнити приміщення та повернути їх орендодавцеві. Отже, за умовами договору, в разі його закінчення/припинення, орендоване приміщення має бути повернуто орендарем орендодавцю протягом 3 (трьох) робочих днів. Відповідач, укладаючи договір, погодився з встановленим строком для звільнення орендованого приміщення, а тому недоречним є посилання відповідача на встановлення позивачем у повідомленні нераціональних та нерозумних стоків для повернення приміщення. Посилання відповідача на те, що договором не визначено порядок повернення приміщення, у разі дострокового розірвання договору, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки логічним є застосування порядку передбаченого при закінченні строку оренди, визначеного у пункті 5.1 договору, тобто шляхом складання акта приймання-передачі (повернення) приміщення. Більш того, позивачем складено відповідний акт та надіслано його разом з повідомленням від 26.06.2023 №107 про відмову від договору. Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України якщо, у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Місцевим господарським судом вірно встановлено, що з огляду на умови договору та положення наведеної норми, відповідач мав звільнити та передати приміщення позивачу у строк до 06.07.2023 включно. Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 договору при припиненні орендних відносин за цим договором всі ключі повинні бути передані (повернуті) орендодавцю. При припиненні договірних відносин орендар залишає приміщення у стані згідно з описом, вказаним в додатку №3 до цього договору, з урахуванням нормального зносу. Пунктом 5.4 договору встановлено, що у разі припинення дії договору орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю у стані, в якому вони перебували на момент передачі їх в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем невід`ємних поліпшень, які неможливо відокремити від приміщень без заподіяння їм шкоди, та нормального зносу за період строку дії договору. Разом із тим, як свідчать матеріали справи, після припинення договору об`єкт оренди відповідач позивачу не повернув, що не спростовано відповідачем. З огляду на те, що інших доказів щодо підтвердження права користування спірним приміщенням у відповідача не має, а отже останній безпідставно займає спірне майно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення обґрунтовані та підлягають задоволенню. Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду. Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Партії задоволенню не підлягає. Розподіл судових витрат У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на Партію. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Політичної партії "Європейська Солідарність" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/10904/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Політичну партію "Європейська Солідарність".

4. Матеріали справи №910/10904/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано - 24.01.2024. Головуючий суддя Л.Г. Сітайло Судді С.І. Буравльов В.В. Шапран