Постанова 4822 № 724/921/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 квітня 2021 року м. Чернівці Справа № 724/921/20 Провадження №22-ц/822/340/21 Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Владичана А.І., Перепелюк І.Б. секретар Скрипка С.В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа- Служба у справах дітей Хотинської РДА, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 січня 2021 року, головуючий у І-й інстанції Руснак А.І. ВСТАНОВИВ: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Хотинської РДА, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні малолітніх дітей. Свої вимоги обґрунтовував тим, що з ОСОБА_2 вони перебували у шлюбі, від якого у них народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які після припинення шлюбних відносин залишилися проживати з відповідачкою. Зазначав, що після припинення спільного проживання його колишня дружина перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми. Просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні з доньками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визначити такий спосіб його участі у спілкуванні та вихованні дітей, а саме, систематичні побачення з дітьми у 1-у та 3-ю суботу, 2-гу та 4-ту неділю місяця на протязі доби по місцю його проживання, святкові дні на протязі дня та на протязі 1-го місяця цілодобово по місцю його проживання на літні шкільні канікули. Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що йому чиняться перешкоди у спілкуванні з дітьми, а тому суд повинен визначити способи його участі у вихованні дітей. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано достатніх доказів на підтвердження існування будь-яких перешкод у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що з 2011 по 2014 роки сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого народилося двоє дітей, а саме: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які після припинення шлюбних відносин залишилися проживати з ОСОБА_2 . Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частинами першою, третьою статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Європейський суд з прав людини зазначає, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року). За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно статті 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом. Згідно статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Отже, обов`язки щодо забезпечення розвитку дитини покладаються на обох батьків, кожен з батьків зобов`язаний приймати участь у вихованні дитини не епізодично, а постійно, характер таких зустрічей не повинен носити формальний характер, а між батьками та дитиною повинен існувати систематичний психоемоційний контакт, при цьому слід дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право на спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Отже, законодавством України закріплено обов`язок того з батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини. У іншого з батьків виникає зустрічний обов`язок не чинити цьому перешкоди. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звернувшись із позовними вимогами, позивач посилався на те, що відповідачка позбавила його можливості бачитися із дітьми, чинить перешкоди у їх спілкуванні. Однак позивачем не обґрунтовано необхідності судового захисту його права на спілкування з малолітніми дітьми. Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б у відповідності до ст. 159 СК України свідчили про наявність перешкод позивачу зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні їх малолітніх дітей, матеріали справи не містять. Враховуючи те, що порушення відповідачем прав ОСОБА_1 не встановлено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до ст. 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. Суд апеляційної інстанції відповідно до діючих вимог цивільно-процесуального законодавства перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та позовних вимог, що були предметом розгляду в суді першої інстанції. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а скарга без задоволення. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 14 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 22 квітня 2021 року. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: А.І. Владичан І.Б. Перепелюк