Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/6272/18

Справа № 344/6272/18 Провадження № 22-ц/4808/576/21 Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Мельник О.В., з участю: позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження відомостей про батьківство, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Антоняком Т.М. 03 лютого 2021 року, повний текст якого складено 15 лютого 2021 року, в с т а н о в и в: У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження відомостей про батьківство. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02.09.1999 між сторонами зареєстровано шлюб, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.10.2013 року розірвано. У шлюбі в сторін народилося двоє дітей - дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказав, що під час шлюбу відповідачка періодично проживала окремо, а її поведінка поставила під сумнів факт батьківства позивача щодо дітей. Оскільки юридично під час народження дітей сторони перебували у шлюбі, батьком в актових записах про народження дітей та в їх свідоцтвах про народження записаний позивач. Для вирішення вказаного спору ОСОБА_1 просив провести молекулярно-генетичну експертизу. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 лютого 2021 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження відомостей про батьківство відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку апелянта, оскаржене рішення порушує його право знати хто є батьком дітей. Апелянт вказав, що 22.09.2014 ним було заявлено клопотання про призначення судово-генетичної експертизи, для проведення якої ДНК Центром у Львові було відібрано зразки слини у дітей для передачі в ДНК-Центр Одеса, а в подальшому в лабораторію DNA SOLUTION. На думку апелянта, вказана іноземна лабораторія не має відношення до українського законодавства, а отже експертиза проведена з порушенням Закону України Про судову експертизу, ЦПК України та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз. Ухвалою від 16.12.2014 було призначено повторну судово-імунологічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського обласного бюро судово-медичних експертиз. Апелянт вважає, що при відібранні біологічного матеріалу в ДП ГРП АСМУ в Івано-Франківській області були присутні сторонні особи, а тому висновок вказаної експертизи викликає сумніви у зв`язку з недотриманням умов відбору зразків. На думку ОСОБА_1 , обидві експертизи проведені з порушенням закону, а вирішити даний спір можливо лише при проведенні повторної судово-імунологічної експертизи з безпосереднім відбором зразків крові від осіб, які підлягають дослідженню експертами за місцем проведення експертизи. Враховуючи вказане, просить оскаржене рішення скасувати та призначити по справі повторну судово-імунологічну експертизу в Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи. У надісланому на адресу апеляційного суду відзиві, представник ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги заперечує. Оскаржене рішення вважає законним та справедливим. Представник також зазначила, що позивач раніше вже звертався з аналогічним позовом. У процесі розгляду справи за клопотанням позивача було призначено дві судово-медичні молекулярно-генетичні експертизи. У їх висновку було констатовано, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з вірогідністю 99,99 %. З 2014 року позивач не спілкується з дітьми і повністю викреслив їх зі свого життя. На думку представника відповідача, проведення третьої експертизи порушуватиме права та інтереси дітей. Просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржене рішення залишити без змін. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній. Крім того зазначив, що він після розірвання шлюбу сплачує на дітей аліменти згідно рішення суду. Пояснив, що оскільки діти народжені в шлюбі, то він не заперечує імовірне його батьківство, однак бажає у цьому переконатись. Тому і звертається в суд. Висновки судових експертиз ставить під сумнів, оскільки, на його думку, при відібранні зразків в порушення встановленого порядку в лабораторії були сторонні особи. Визнає, що ніяких доказів такого його твердження немає. Вважаючи оскаржене рішення незаконним, просить його скасувати. Відповідач та її представник апеляційну скаргу заперечили, вважаючи, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у позові ОСОБА_1 . Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що висновками двох експертиз, проведеними кваліфікованими експертними установами, встановлено кровне споріднення між позивачем та дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Результати проведення експертиз відповідачем з підстав його незгоди з такими висновками не оспорювались, а тому місцевий суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог. З цим висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 02.09.1999 сторони зареєстрували шлюб. Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками вказані сторони по справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 7). Як вбачається з свідоцтва про народження ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками вказані сторони по справі (а.с. 8). Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 жовтня 2013 року шлюб між сторонами розірвано, неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено на проживанні з матір`ю (а.с. 6). Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 травня 2015 року ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав щодо малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 11-12). Позивач раніше звертався до суду із заявою до відповідачки про оспорювання батьківства та виключення запису як батька з актового запису про народження дитини (справа №344/13490/14-ц). Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2015 року справу залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача (а.с. 58). Статтею 51 Конституції України, частинами другою-третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Частиною першою статті 126 СК Українипередбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до статті 136 СК Україниособа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року). У справі, що переглядається, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 вересня 2014 року було призначено судово-імунологічну експертизу та ухвалою від 16 грудня 2014 року повторну судово-імунологічну експертизу (а.с. 86-87, 88-89). За результатами експертизи, проведеної лабораторією DNA SOLUTIONS Pty.Ltd від 22.10.2014 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є біологічним батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з вірогідністю 99,99% (а.с. 47-57). Згідно висновку №1 судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи, проведеної 15.01.2015 КЗ Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи ДОР вірогідність того, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є біологічним батьком ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 становить - 99,9999% (а.с.43-46). Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що вказані вище експертизи проведені з порушенням закону, зокрема, при відібранні біологічного матеріалу в ДП ГРП АСМУ в Івано-Франківській області були присутні сторонні особи. Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження порушення умов та порядку проведення експертизи. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Згідно з п. 6 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. У суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Отже, встановлено, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б викликали сумніви у правильності проведеної експертизи. Тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з яким колегія суддів погоджується. Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись статтями 268, 374, 375, 381, 382, 383, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 03 лютого 2021 року- без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту. Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 21 квітня 2021 року.