Постанова Київський апеляційний суд № 757/63756/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Бусик О.Л. Єдиний унікальний номер справи № 757/63756/ 18-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/5861/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар -Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приват Банк» про визнання договору недійсним. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У грудні 2018 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк». Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 грудня 2018 року з електронного ресурсу «Єдиний державний реєстр судових рішень» та «Стан розгляду справ» він дізнався про наявність судового рішення (заочного) у справі № 185/3599/16-ц за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором SAMDN03000032019021 від 01 лютого 2010 року. Рішенням 06 червня 2016 року Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2016 року ухвалив рішенн про задоволення позову публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк (далі - АТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним 01 грудня 2010 року в сумі 379418,42 грн. Про існування вказаного кредитного договору позивачу нічого невідомо, тому, посилаючись на положення ст. 215, 216 ЦК України просив визнати кредитний договір недійсним, оскільки він не підписував ніяких кредитиних договорів . На думку позивача відповідач в такий спосіб намагається стягнути з нього кошти за неіснуючим договором . Просив визнати недійсним кредитний договір SAMDN03000032019021 укладений між сторонами 01 лютого 2010 року, стягнути на користь позивача понесені судові витрати. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів посилається зокрема на те, що він не визнає наявність у нього кредитних відносин з банком, жодного кредитного договору він з АТКБ «ПриватБанк» не укладав і наявність у нього кредитної заборгованості також нічим не підтверджено, тому вважає висновок суду про відмову у задоволенні позову необґрунтованим. Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін. У липні 2019 року представник позивача подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій, Касаційний цивільний суд виходив із того, що не витребувавши оригіналу кредитного договору, суди позбавили позивача можливості довести обґрунтованість його тверджень про непідписання ним такого договору, оскільки, заявляючи клопотання про витребування доказів, позивач, як він зазначав, мав намір заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, для проведення якої необхідно надати оригінали документів. На виконання постанови Верховного Суду ,10 червня 2020 року від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому представник позивача просив витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» оригінал кредитного договору від 01 грудня 2010 року № SAMDN03000032019021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк». Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 16 червня 2020 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» оригінал кредитного договору від 01 грудня 2010 року № SAMDN03000032019021. Від АТ КБ «ПриватБанк» 21 вересня 2020 року надійшла довідка, в якій зазначено про те, що місцем укладення кредитного договору від 01грудня 2010 року № SAMDN03000032019021 є Донецька філія Донецького регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк», що знаходиться в м. Донецьк, вул. Жовтнева, 82а. Оригінал зазначеного кредитного договору зберігався в архіві Донецького Регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Макіївка, вул. Московська,

58. На даний час м. Макіївка віднесена до територій, на яких здійснюється антитерористична операція. Тому на даний час доля оригіналу кредитного договору невідома, оскільки архів за даною адресою не працює у зв`язку з окупацією м. Макіївки. Тому АТ КБ «ПриватБанк» не має можливості надати суду витребуваний оригінал кредитного договору. Крім того, представник відповідача подав письмові пояснення, в яких вказав про те, що 01 лютого 2010 року сторони уклали договір № SAMDN03000032019021, на підставі якого позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до умов якого позивач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24,4 % річних. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява про надання кредиту разом з Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПриватБанк» виконав зобов`язання за договором в повному обсязі. В той же час, ОСОБА_1 зобов`язання за договором не виконує. Факт укладення сторонами договору підтверджується копіями платіжних доручень, які були подані ОСОБА_1 та стосуються руху коштів по зазначеному картковому рахунку, який був відкритий на ім`я позивача на підставі укладеного 01 лютого 2010 року договору. Крім того, позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки кредитний договір було укладено 01 лютого 2010 року, а до суду позивач звернувся з позовом лише у грудні 2018 року. В подальшому , 24 листопада 2020 року представник відповідача подав письмові пояснення, в яких зазначав, що хоч і відсутня можливість надати оригінал кредитного договору, укладеного сторонами з об`єктивних причин, однак факт укладення сторонами кредитного договору підтверджується копією договору про оренду індивідуального банківського сейфу від 13 лютого 2012 року, цей договір було укладено на основі поданої ОСОБА_1 заяви від 13 лютого 2012 року. В даній заяві передбачено, що плата за користування індивідуальним банківським сейфом здійснюється шляхом перерахування коштів саме на банківський рахунок, який відкритий на підставі укладеного 01 лютого 2010 року договору. Крім того, протягом 2010 - 2015 років за заявами позивача банк неодноразово перевипускав картки за вказаним банківським рахунком та змінював кредитний ліміт. Відповідач вважає, що підстави визначені ст. 215, 216 ЦК України відсутні. Спірний договір є укладеним та відповідав волі позивача, відповідач надав позивачу кошти, тобто виконав своє зобов`язання за договором. Своїм підписом на даному договорі позивач підтвердив ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг, а тому у задоволені позовних вимог просив відмовити. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 листоада 2020 року у позові відмовлено . Не погодившись з рішення суду, позивач ОСОБА_1 пдав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове про задоволення позову. У скарзі зазначив ,що надані відповідачем виписки з карткового рахунку не можуть слугувати підтвердженням вснування боргу , оскільки вони не є первинними документами, не свідчать про укладення ним кредитного договору , а оригінали локуменнтів відповідач суду не надав . Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 15 квітня 2021 року, за адресами , які зазначені в матеріалах справи. Представники сторін приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав . Суд першої інстанції встановив , що рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2016 року задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 01 лютого 2010 року № SAMDN03000032019021 у розмірі 379418,42 грн, з якої 212514, 08 грн - заборгованість за кредитом, 148360, 61 грн - заборгованість зі сплати процентів за користуванням кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 18043,73 - штраф (процентна складова). Вирішено питання розподілу судових витрат. Зазначеним рішенням установлено, що 01 лютого 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено договір, згідно з умовами якого відповідач отримав від позивача платіжну картку у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 26,40 % на рік за користування кредитом, в подальшому змінив кредитний ліміт. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, з якими відповідач ознайомився та погодився при підписанні договору від 01 лютого 2010 року, відповідач повинен погашати заборгованість по кредиту, проценти за його використання та комісію. Відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі порушення строків платежів більш ніж на 30 днів, відповідач зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. та 5% від суми позову. Зобов`язання передбачені кредитним договором відповідач не виконав. Станом на 24 березня 2016 року заборгованість за кредитним договором склала 379 418,42 грн, з якої 212 514 ,08 грн - заборгованість за кредитом, 148 360, 61 грн - заборгованість зі сплати процентів за користуванням кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), 18 043,73 грн - штраф (процентна складова). Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав, що зазначений договір з відповідачем не укладав та не підписував, тому наявні правові підстави для визнання його недійсним. Згідно з частиною першою статті 638 та частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною другою статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, до відносин за кредитним договором застосовуються положення що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору. З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя цієї статті). Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. На підставі частини другої статті 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Заперечуючи проти позову представник відповідача надав виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року до 30 липня 2019 року та копії платіжних доручень за період з березня 2010 року до липня 2010 року щодо руху коштів по рахунку, що належить ОСОБА_1 ( т.1 а.с. 184-250) . З огляду на вказане , правильним є висновок суду , що надані відповідачем виписки з особового рахунку ОСОБА_1 , копії платіжних доручень за період з березня 2010 року до липня 2010 року щодо руху коштів по рахунку, що належить ОСОБА_1 , свідчать про виконання позивачем умов кредитного договору, засвідчує його волю до настання відповідних правових наслідків передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору пройшло більш ніж 9 років, позивач користувався відкритим на підставі кредитного договору від 01 лютого 2010 року кредитним рахунком та здійснював його поповнення, відрахування з рахунку , погашення кредитного договору . Таким чином, він був обізнаний про існування кредитного договору та відкритого на його підставі рахунку, про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування і повністю з ними погоджувався, про що свідчить факт тривалого користування кредитними грошовими коштами та погашення, які він здійснював. Посилання позивача про відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору не простовують висновків суду щодо факту користування кредитним договором , і це не є безумовною підставою для відмови в позові, за наявності копії договору , наданого самим позивачем , та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Інші доводи позивача зводяться фактично до незгоди з умовами договору , що не є предметом даного спору. Крім того, позивач не навів доводів та не надав беззаперечних доказів того, що він не отримував кошти за оспорюваним кредитним договором. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов обгрнутованого висновку про відмову у задоволенні позову. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог законодавства, є законним і обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд,- П о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Плвний текст поставнови виготовлено 20 квітня 2021 року. Головуючий Судді