Постанова 4813 № 520/17859/19

Номер провадження: 22-ц/813/2792/21 Номер справи місцевого суду: 520/17859/19 Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., за участю секретаря Дерезюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2019 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Київського відділу ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, Держави України в особі Міністерства юстиції України про стягнення індексу інфляції, трьох відсотків річних,- ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до першого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 липня 2012 року Київським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 2-А-1289/2010/1512 про зобов`язання управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси провести перерахунок та виплату йому основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до положень статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01 квітня 2010 року. Вказував, що управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси здійснило перерахунок пенсії за період з 09 квітня 2010 року по серпень 2011 року у розмірі 72 918,84 грн, проте виплату цієї суми не здійснило. Зазначав, що управління Пенсійного фонду визнавало свою заборгованість перед ним та неодноразово підтверджувало наміри виконати судове рішення і погасити борг. 27 квітня 2019 року Казначейство в порядку виконання судового рішення перерахувало на його рахунок недоотриману пенсію у розмірі 74 121,95 грн. Вважав, що у зв`язку з несвоєчасним виконання судового рішення він має право на отримання від винних осіб інфляційних втрат та 3 % річних, які передбачені статтею 625 ЦК України. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму коштів у розмірі 8 612,62 грн та з держави Україна в особі Міністерства юстиції України 98 715,06 грн. Короткий зміст судових рішень Рішенням Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Салтан Л. В., від 28 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовано Законом України «Про виконавче провадження». Районний суд роз`яснив позивачу його право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки підставою заявлених позовних вимог є невиконання судового рішення. Постановою Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2019 року скасовано. У позові ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами стосовно нарахування 3 % річних, втрат з урахуванням встановленого індексу інфляції, не є зобов`язальними в розумінні статті 625 ЦК України та регулюються спеціальним законодавством про пенсійне забезпечення громадян окремої категорії. Суд апеляційної інстанції зазначив, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Посилаючись на те, що визначення предмету та підстав заявленого позову належить виключно позивачу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені на підставі статті 625 ЦК України. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України, а застосовуються лише положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки підставою для застосування статті 625 ЦК України є не лише договір, а і закон. Вважає, що держава Україна в особі її органів не виконала саме грошове зобов`язання, відповідальність за невиконання якого передбачена статтею 625 ЦК України. Вказував, що стягнення боргу з урахуванням інфляційних втрат передбачено ЦК України, Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Постановою Верховного суду від 04 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом неповно та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок не дослідження або неправильного їх дослідження, та надання їм неправильної оцінки, також судом не встановлено зміст позовних вимог, та не встановлені фактичні обставини справи.Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що управління Пенсійного фонду України в Одеській області є боржником у зобов`язанні, яке виникло при невиконанні відповідачем рішення суду. Вважає, що наявні підстави для застосування ст. 625 ЦК України Також апелянт посилається на те, що судом неправильно розглянута справа за правилами спрощеного провадження, суд не врахував при цьому кількість учасників, їх статус, кількість та складність правовідносин. Міністерство юстиції надало відзив на апеляційну скаргу, просило у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , відмовити у повному обсязі (а.с. 167-172). У відзиві начальника Першого Київського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін (а.с. 215-218). Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2020 року цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2019 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Київського відділу ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державної казначейської служби України, Держави України в особі Міністерства юстиції України про стягнення індексу інфляції, трьох відсотків річних було прийнято до провадження та призначено до розгляду. У судовому засідання позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили суд її задовольнити. Представник відповідача запереччувала щодо задоволення апеляційної скарги та позовних вимог в цілому. Інші участини справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись, причину неявки суду не повідомили, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавали. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року у справі № 2-А-1289/10/1512 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси щодо нарахування і виплати основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, інваліду другої групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 квітня 2010 року. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, у відповідності до вимог статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 01 січня 2010 року. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 03 серпня 2012 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом, виданим 30 липня 2012 року на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року у справі № 2-А-1289/10/1512. У листі управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси на ім`я начальника відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 07 серпня 2012 року № 8198/05 зазначено, що ОСОБА_1 03 січня 2012 року проведено перерахунок пенсії. Оскільки у лютому 2012 року кошти для доплати по перерахункам за судовим рішенням не надходили, сума боргу у розмірі 72 918,84 грн включена у додаткову відомість на серпень 2012 року та буде виплачена у разі надходження коштів з державного бюджету. 27 квітня 2019 року Державне казначейство України на виконання судового рішення у справі № 2-А-1289/10/1512 перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 74 121,95 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що виконання судового рішення постанови Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року у справі № 2-А-1289/10/1512 про перерахунок його пенсії відповідно до норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснено відповідачами лише 27 квітня 2019 року. Вважає, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення суду, що є підставою для застосування положень статті 625 ЦК України.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. П. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. У відповідності до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини , а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти, рішення суду. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, провадження № 14-68цс18 та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Незазначення у судових рішеннях конкретної суми не свідчить про відсутність грошового зобов`язання. У таких категоріях справ (зобов`язання здійснити перерахунок нарахованої пенсії) суд не має можливості визначити розмір грошового зобов`язання та зазначити його у резолютивній частині, оскільки зобов`язує орган Пенсійного фонду України здійснити перерахунок, тобто сума не визначена, проте грошове зобов`язання існує. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 грудня 2018 року справі № 331/6352/16-ц, провадження № 61-15124св18, від 31 липня 2019 року у справі № 335/10856/16-ц, провадження № 61-24883св18, від 15 липня 2020 року у справі № 335/6976/19, провадження № 61-20077св19, від 16 вересня 2020 року у справі № 335/6979/19, провадження № 61-346св20. За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Встановивши, що на виконання постанови Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2010 року у справі № 2-А-1289/10/1512 управлінням Пенсійного фонду України у Київському районі Одеської області проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі 72 918,84 грн, які були виплачені позивачу 27 квітня 2019 року, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що органи Пенсійного фонду України мали грошове зобов`язання перед позивачем з виплати пенсії, що підтверджується відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, яким відповідача зобов`язано здійснити перерахунок і виплатити позивачу державну і додаткову пенсії. З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати пенсії, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України. Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами виникли грошові зобов`язання, оскільки праву позивача вимагати від відповідача виконання певних дій кореспондує обов`язок відповідача сплатити грошові кошти на користь позивача, а тому до таких відносин підлягає застосуванню положення статті 625 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на вказані норми матеріального права уваги не звернув та не врахував, що відповідач порушив грошове зобов`язання, а тому дійшов помилкового висновку про те, що у позивача не виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Звертаючись до суду з відповідним позовом ОСОБА_1 визначив коло відповідачів, а саме: Перший Київський відділ ДВС міста Одеса ГТУЮ в Одеській області, Головне Управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Державна казначейська служба України, Держава України в особі Міністерства юстиції України. Однак просив стягнути з Головного управління пенсійного фонду в Одеській області 8612,62 гривень та з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України 98 715,06 гривень, стягнення зазначених сум виконати у спосіб примусового списання 107 327 гривень 68 копійок з Державної Казначейської служби України. Згідно ст. 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, несуть відповідальність згідно із законом. Оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України порушило грошове зобов`язання з виплати позивачу разової грошової допомоги, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період невиплати пенсії. Проте, при вирішенні питання здійснення механізму такого стягнення, колегія суддів зазначає наступне. Так, законом має бути визначено відповідний орган, який повинен бути відповідачем у справі за вимогами про стягнення збитків та сум, визначених ст.625 ЦК України. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання. Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення). Згідно із пунктом 9 Положення Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Відповідно до підпункту 14 пункту 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 жовтня 2011 року № 1280, Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. На підставі аналізу наведених нормативно-правових актів слід зробити висновок про те, що Державна казначейська служба України, діючи від імені держави в цілому, здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Правовий статус цього органу визначається функціями з обслуговування єдиного казначейського рахунку держави, пов`язаними з консолідацією та обслуговуванням Державного бюджету України, зокрема й з безспірним списанням коштів державного бюджету. Таким чином, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі мають бути відповідний орган Казначейської служби (який, відповідно до законодавства, є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди (наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №359/11706/15-ц, провадження №61-13907св18 та від 10 січня 2019 року у справі №532/1243/16-ц, провадження №61-34251св18). Визначаючи розмір компенсації, що підлягає стягненню з органів пенсійного фонду у зв`язку із порушенням відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, ОСОБА_1 допустився арифметичних помилок та невірно визначив початок періоду нарахувань що призвело до неправильного визначення розміру відшкодування. За судовим рішенням від 20.12.2010, яке набрало законної сили 10.07.2012 і фактично виконано боржником 27.04.2019 сума до стягнення становила 72 918, 84грн. Відповідно до статті 3 Закону України від 3 липня 1991 року №1282-Х11 "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики (Державним комітетом статистики України) і не пізніше 10 числа кожного місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (стаття 4). Розрахунок здійснюється за формулою ІІС = (ІІ1 : 100) x (ІІ2 : 100) x (ІІ3 : 100) x (ІІZ : 100) ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. IIc (99,80 : 100) x (99,70 : 100) x (100,10 : 100) x (100,00 : 100) x (99,90 : 100) x (100,20 : 100) x (100,20 : 100) x (99,90 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (100,10 : 100) x (100,00 : 100) x (99,90 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,60 : 100) x (102,20 : 100) x (103,30 : 100) x (103,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,40 : 100) x (100,80 : 100) x (102,90 : 100) x (102,40 : 100) x (101,90 : 100) x (103,00 : 100) x (103,10 : 100) x (105,30 : 100) x (110,80 : 100) x (114,00 : 100) x (102,20 : 100) x (100,40 : 100) x (99,00 : 100) x (99,20 : 100) x (102,30 : 100) x (98,70 : 100) x (102,00 : 100) x (100,70 : 100) x (100,90 : 100) x (99,60 : 100) x (101,00 : 100) x (103,50 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (99,90 : 100) x (99,70 : 100) x (101,80 : 100) x (102,80 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (101,00 : 100) x (101,80 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (100,20 : 100) x (99,90 : 100) x (102,00 : 100) x (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) = 2.60048784 Інфляційне збільшення: 72 918,84 x 2.60048784 - 72 918,84 = 116 705,72 грн. Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою 3% * сума боргу * кількість прострочених днів) /365 (кількість днів у році). з 10/07/2012 до 31/12/2012 72 918,84 x 3 % x 175 : 366 : 100 = 1 045,97 грн. з 01/01/2013 до 31/12/2015 72 918,84 x 3 % x 1095 : 365 : 100 = 6 562,70 грн. з 01/01/2016 до 31/12/2016 72 918,84 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 2 187,57 грн. з 01/01/2017 до 27/04/2019 72 918,84 x 3 % x 847 : 365 : 100 = 5 076,35 грн. Всього: 14 872,58 грн. У суді першої інстанції та апеляційної інстанції відповідачі про застосування строків позовної давності не заявляли, надані позивачем розрахунки не спростували, заперечення проти позову зводилися тільки до того, що на спірні правовідносини положення ст. 625 ЦК України не розповсюджуються. Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідачів загальну суму у розмірі 107 327 гривень 68 копійок та за таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам щодо його законності і обґрунтованості. За вказаних обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст. 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 грудня 2019 року - скасувати. Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Держави Україна в особі Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 107 327 гривень 68 копійок у спосіб примусового списання 107 327 гривень 68 копійок з Державної Казначейської служби України. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: А. П. Заїкін О.М. Таварткіладзе