Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/498/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року справа №360/498/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Ястребової Л.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Сєвєродонецькліфт» на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 р. у справі № 360/498/21 (головуючий І інстанції Т.І. Чернявська) за позовом Комунального підприємства «Сєвєродонецькліфт» до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ: 29 січня 2021 року Комунальне підприємство «Сєвєродонецькліфт» (далі позивач, КП «Сєвєродонецькліфт») звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Луганській області (далі відповідач, ГУДПС), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 жовтня 2020 року № 0000020711, яким зменшено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2020 року в сумі 223518,00 грн; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 жовтня 2020 року № 0000010711, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 925421,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 231310,25 грн. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 10 календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та її копії для вручення відповідачу, заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з даною позовною заявою, копію поштового конверту, в якому надійшло рішення Державної податкової служби України від 10 грудня 2020 року № 34821/6/99-00-06-02-03-06 про результати розгляду скарги, та оригіналу документа про сплату судового збору в сумі 16161,04 грн. 10 лютого 2021 року від позивача надійшла заява від 10 лютого 2021 року № 77 про усунення недоліків, до якої додано копію конверта, в якому надійшло рішення Державної податкової служби України від 10 грудня 2020 року № 34821/6/99-00-06-02-03-06 про результати розгляду скарги, оригінал платіжного доручення від 09 лютого 2021 року № 345 про сплату судового збору у розмірі 16161,04 грн, заяву від 10 лютого 2021 року № 78 про поновлення строку звернення до суду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 10-ти календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності інших поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. 24 лютого 2021 року від позивача через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним номером № 7194/2021 надійшла заява від 24 лютого 2021 року б/н про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу, у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач мав обґрунтовані сподівання, що відповідно до частини 4 статті 122 КАС України строк звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження становить три місяці з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги. Також, апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду викладено в постанові від 03.04.2020 у справі 2540/2576/18 та від 11.01.2019 у справі № 640/20468/18 щодо 1095-деного строку оскарження рішення, що була чинною на час прийняття оскаржуваних ППР та подання скарги до відповідача. Судом також не було враховано п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України та п. 52-8 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПК України щодо зупинення та поновлення перебігу строку на період дії карантину. Апелянт, як на підставу поважності пропуску строку посилається на відсутність в штаті посади юриста, необхідність звернення до адвоката, введення обмежень зумовлені карантинними заходами, необізнаність про зміну судової практики, великий обсяг документів та тривалий час підготовки позовної заяви адвокатом. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки господарська діяльність здійснюється суб`єктами господарювання на власний ризик, наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду через відсутність в штаті посади юриста та необхідність звернення до адвоката, який не проінформував позивача про строки звернення до суду, суд вважає неповажними, так як вказані обставини не є об`єктивно непереборними та не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. За частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33). У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112). У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95). Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11). Зазначене дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії"). Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України). Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 122 КАС України). Пунктом 56.19 статті 56 ПК України встановлено строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. Отже, пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. Таким чином, норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини 4 статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті. Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин судом апеляційної інстанції враховані зазначені висновки Верховного Суду у справі № 500/2486/19. Матеріалами справи встановлено, що позивач скористався досудовим порядком вирішення спору шляхом подання скарги на спірне податкове повідомлення-рішення, за результатами розгляду якої прийнято рішення Державної податкової служби України від 10 грудня 2020 року № 34821/6/99-00-06-02-03-06. З матеріалів справи вбачається, що зазначене рішення було отримано позивачем 22.12.2020. Позовну заяву подано до суду 29.01.2021, тобто з порушенням місячного строку, встановленого п. 56.19 ст. 56 ПК України. Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Позивач зазначав, що строк звернення до суду вважає не сплинувшим, посилаючись на п. 56.18 ст. 56 ПК України, згідно якого строк оскарження податкового повідомлення-рішення складає 1095 днів та ст. 122 КАС України, суд вважає помилковим зазначене твердження позивача, оскільки ця норма права не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді в будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в статті 102 ПК України. Також ця норма закріплює обмеження на позасудовий порядок оскарження відповідних рішень податкового органу, у разі їх оскарження в судовому порядку, та визначає зміну правового стану грошового зобов`язання на неузгоджене. Отже, колізія між нормами пунктів 56.18 і 56.19 статті 56 ПК України відсутня, оскільки вони не припускають множинного трактування прав платників податків. Верховний Суд в постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 640/20468/18 висловив позицію про те, що застосування скорочених строків звернення до суду при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах у порівнянні з такими строками в інших публічних правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи платника податків та в діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується зі встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв`язку з достатністю часу на підготовку та оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів у межах процедури адміністративного оскарження, тоді як скорочені строки забезпечують досягнення цієї мети та завдань функціонування податкової системи держави. Суд зазначає, що правова позицію Верховного Суду щодо місячного строку звернення до суду викладена в постанові від 26.11.2020 року у справі № 500/2486/19, тобто до отримання позивачем рішення за результатами адміністративного оскарження та до звернення позивача з цим позовом до суду. Отже, Щодо посилання апелянта на п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, суд зазначає наступне. Відповідно до п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Отже, суд за заявою учасника справи поновлює процесуальні строки якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Апелянт будь-яких доказів в підтвердження того, що пропущення процесуальних строків зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, не надав. Суд зазначає, що обставини зазначені апелянтом як поважні, самі по собі, не можуть свідчить про вжиттям апелянтом всіх дій для виконання останнім вимог КАС України. Стосовно посилання апелянта на п. 52-8 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПК України, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 52-8 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПК України, тимчасово, на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків, встановлених: статтею 56 цього Кодексу (в частині процедури адміністративного оскарження) щодо скарг платників податків (крім скарг щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість), що надійшли (надійдуть) по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених статтею 56 цього Кодексу. З першого календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), перебіг строків, які зупинялися відповідно до цього пункту, продовжується з урахуванням часу, що минув до такого зупинення. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що положення вказаної статті розповсюджується на перебіг строків в частині процедури адміністративного оскарження встановлених статтею 56 ПК України, а не судового оскарження. Щодо посилання апелянта, як на поважність пропущеного строку звернення до суду з позовом, на необізнаність про зміну судової практики та тривалий час підготовки позовної заяви адвокатом, суд зазначає, що зазначене не є поважними причинами, оскільки позивач повинен добросовісно користуватись своїми правами та не був позбавлений права своєчасно скористатись юридичною допомогою з цього питання. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для повернення позову. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЛІФТ" на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 р. у справі № 360/498/21 - залишити без задоволення. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 р. у справі № 360/498/21- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 21 квітня 2021 року Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді Г.М. Міронова Л.В. Ястребова