Ухвала КАС ВС № 580/1592/20

УХВАЛА 20 квітня 2021 року м. Київ справа № 580/1592/20 адміністративне провадження № К/9901/7499/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Калашнікової О.В., суддів: Білак М.В., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Служби безпеки України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №580/1592/20 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, в якому просив: - визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо застосування до позивача приписів Закону України "Про очищення влади" та подання інформації стосовно позивача до Міністерства юстиції України з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади"; - зобов`язати Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч.3 статті 1 Закону України "Про очищення влади". Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, позов задоволено. У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2021 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом сплати судового збору. На виконання цієї ухвали та в межах встановленого у ній строку, скаржник направив до суду клопотання та платіжне доручення №2097 від 29 березня 2021, а тому касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, що дає змогу суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Частиною 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справах розглянутих за правилами спрощеного провадження, судом не встановлені, таких застережень касаційна скарга також не містить. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Скаржник в касаційній скарзі посилається на правові позиції Верховного Суду висловлені в постановах 05 червня 2019 року у справі №826/7019/16, від 22 травня 2018 року у справі №800/63/16, від 15 липня 2020 року у справі №813/7910/14, а також в ухвалі Верховного Суду 07 серпня 2019 року у справі №817/3431/14. Проте, правовідносини, які склалися у справі №800/63/16 не є подібними до правовідносин, які склались у справі №580/1592/20. Так, у справі №800/63/16 спірні правовідносини виникли у зв`язку з оскарженням рішення Вищої ради правосуддя, якими визнано порушення позивачами вимог щодо несумісності та звільнено з посади судді. Натомість, у справі №580/1592/20 спірні правовідносини склались у зв`язку з тим, що позивача 16 квітня 2015 року наказом Голови СБУ №10/314-ос звільнено з військової служби за пп. "а" п. 61 та пп. "г" п. 63 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) у запас Служби безпеки України, виключивши позивача із 20 квітня 2015 року зі списків особового складу. Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 27 березня 2020 року №14609/9216-33-20/13 відомості щодо позивача внесені 12 березня 2018 року до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" на підставі листа СБУ від 01 березня 2018 року №11/2-2082 та копії Указу Президента України від 08 листопада 2014 року №864/2014. Щодо висновку Верховного Суду висловленого в постанові від 06 червня 2019 року у справі №826/7019/16 суд вважає за необхідне зазначити наступне. Дійсно у вказаній справі зазначено, що перебування на посаді/посадах (більше року), які зазначено, зокрема, у пункті 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, передбачає безумовне застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII. В той же час, Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14, дослідивши правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 826/7019/16, відійшов від такої правової позиції застосування норм частини третьої статті 1 та частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, оскільки при вирішенні цієї категорії справ застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі «Полях та інші проти України». Щодо посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду висловлені в постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №813/7910/14, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного судового рішення застосований вказаний правовий висновок, на що і міститься посилання в рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року. Оскільки судом не встановлені та заявником не зазначено обставини, передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Верховний Суду УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №580/1592/20 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська