Постанова 4824 № 761/36020/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2021 року м. Київ Справа 761/36020/18 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6260/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В. суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року (у складі судді Осаулова А.А., повний текст рішення складено 18.02.2021 року) в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - позивач) звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 07.06.2010 року на підставі заяви ОСОБА_1 , між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено договір № б/н, відповідно до умов якого, позивачем було надано відповідачу кредит в розмірі 25000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Між тим, відповідач порушив умови договору кредиту, не повертав отриманий кредит своєчасно, не сплачував кошти (відсотки) за користування ним. В зв`язку із порушенням умов договору, відповідач станом на 31.07.2018 року повинен сплатити: заборгованість за кредитом - 24978,88 грн.; заборгованість за відсотками за період з 07.06.2010 р. по 30.10.2016 р. - 86356,59 грн., а всього у сумі 111335,47 грн. Зазначену суму боргу позивач просить стягнути з відповідача у повному обсязі, а також судовий збір. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитом (тіло кредиту) за кредитним договором №б/н від 07.06.2010 року в сумі - 24 978 грн. 88 коп. та судовий збір в сумі - 1762 грн. 00 коп., а всього в розмірі - 26 740 грн. (двадцять шість тисяч сімсот сорок) гривень 88 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитом - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, АТ «Приватбанк» 17.02.2021 року подав апеляційну скаргу , в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконне, постановлене з порушеннями норм процесуального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи. Суд не належним чином дослідив матеріали справи, не врахував виписку про рух коштів, що призвело до невірного встановлення обставин справи. Вказує, що суд відмовляючи у задоволені позову, виходив з того, що банком пропущено загальний строк позовної давності на звернення до суду з вимогами до відповідача, проте скаржник з таким висновком не погоджується посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15- Ц. 22 березня 2021 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, обґрунтований тим, що викладені мотиви та обґрунтування скарги не дають підстав вважати , що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, у зв`язку із не усуненням недоліків апеляційної скарги ОСОБА_1 , її визнано неподаною та повернуто скаржнику. Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позов, суд вважав встановленими такі обставини. Судом встановлено, що 07.06.2010 року на підставі Заяви ОСОБА_1 , між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 , було укладено договір № б/н, який складається з заяви відповідача, Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів банку. (а.с. 9-34). Відповідно до п. 2.1.1.5.5. умов та правил, відповідач ОСОБА_1 зобов`язався погашати заборгованість по кредиту у строки та розмірах, визначених договором. Як встановлено в судовому засіданні, позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином. Однак, ОСОБА_1 скориставшись кредитними коштами їх не повернув. Оцінивши надані суду першої інстанції докази, суд встановив, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Таким чином, позивач не довів наявність між сторонами домовленості, щодо обов`язку відповідача сплачувати відсотки в розмірі, зазначеному в розрахунку заборгованості. Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо відмови у стягненні процентів, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у заяві позичальника від 07.06.2010 року процентна ставка не зазначена. Витяг з Тарифів, в якому вказано відсоток за користування кредитом відповідачем не підписувався. У підтвердження своїх позовних вимог позивач до позову додав копію анкети заяви від 07.06.2010 року, яка підписана ОСОБА_1 , розрахунок заборгованості, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/, Тарифи, які не містять дати їх прийняття чи затвердження. З тексту анкети-заяви, яка підписана ОСОБА_1 , вбачається, що він просив видати йому карту «Зарплатна», будь-яких інших відміток, як то про видачу кредитної картки, визначення кредитного ліміту, погодження процентної ставки за користування кредитом, анкета-заява не містить, витяг з умов та правил, тарифи відповідачем не підписувались, а відтак відсутні правові підстави для висновку, що сторони погодили істотні умови кредитного договору 07.06.2010 року. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст фіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, апеляційний суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (07.06.2010 року ) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.09.2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Отже, надані поивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку (а.с.7-21), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія an>греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.UK "Roboto проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (Провадження № 14-131цс19) зазначила про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави вважати,що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованостіза відсотками за період з 07.06.2010 р. по 30.10.2016 р. - 86356,59 грн Доводи апеляційної скарги про те , що судом застосовано строк позовної давності у зв`язку із чим суд відмовив у задоволені позову, є безпідставним з огляду на те, що судом у даній справі не було застосовано строку позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено виписку про рух коштів, колегія суддів не приймає з огляду на недоведеність обставин, щодо погодження між сторонами розміру відсотків під час підписання анкети заяви. При цьому ті кошти, які надходили від відповідача банк на власний розсуд зараховував на погашення відсотків про розмір, яких між сторонами не підписано жодного договору. Разом з тим. з огляду на те, що скарга відповідача не прийнята. апеляційний суд не переглядає рішення в частині наявності боргу у відповідача по тілу кредиту. Інші доводи скарги висновків суду не спростовують та є фактично повторенням доводів позовної заяви, яким суд у своєму рішенні дав належну правову оцінку. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом встановлено, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судові витрати у виді судового збору за подачу апеляційної скарги покладено на особу, яка оскаржила рішення. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 19 квітня 2021 року. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді В.А. Кравець О.Ф. Мазурик