Постанова 4815 № 557/1339/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 квітня 2021 року м. Рівне Справа № 557/1339/20 Провадження № 22-ц/4815/505/21 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шимківа С.С., суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В., учасники справи: позивач - АТ КБ "Приватбанк", відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року (ухвалене у складі судді Пацка Д.В.) у справі за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в : У жовтні 2020 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову посилається на те, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ "Приватбанк" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 11 березня 2011 року. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг Банк виконав у повному обсязі, тоді як відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань у відповідача, станом на 09 вересня 2020 року, виникла заборгованість у сумі 47 287 грн. 04 коп., з яких: 29 528 грн. 18 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 9072 грн. 42 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625; 8686 грн. 44 коп. нарахована пеня; 0,00 грн. нарахованої комісії. Просила суд стягнути з ОСОБА_1 47 287 грн. 04 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати у розмірі 2102 грн.. Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено. Ухвалюючи оскаржуване заочне рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, сплату заборгованості за простроченим тілом кредиту, процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, який міститься у матеріалах даної справи не містить підпису відповідача, а тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору. Покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, АТ КБ «Приватбанк» оскаржило рішення суду в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до укладеного договору б/н від 11.03.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 25 000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3.0% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Стверджує, що відповідач не виконала свої договірні зобов`язання та не здійснила своєчасне погашення кредитної заборгованості, а тому місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову. Звертає увагу апеляційного суду на виписку по картковому рахунку ОСОБА_1 , яку вважає належним доказом наявності у відповідача заборгованості. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 11 березня 2011 року ОСОБА_1 підписала заяву б/н, у якій зазначено, що вона згодна з тим, що ця заява разом із пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею і Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. На підставі зазначеної анкети-заяви ОСОБА_1 було відкрито картковий рахунок із встановленням кредитного ліміту, найбільший розмір якого складав 25 000 грн.. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 11.03.2011 року, станом на 09 вересня 2020 року, складає: 47 287 грн. 04 коп., з яких: 29 528 грн. 18 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9072 грн. 42 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625; 8686 грн. 44 коп. - нарахована пеня. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви, зокрема, копію цієї анкети-заяви відповідача, витяги з Тарифів Банку та Умов та правил надання банківських послуг, а також розрахунок заборгованості та виписку по рахунку відповідача. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Крім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилася та погодилася з Тарифами Банку та Умовами та правилами надання банківських послуг, підписуючи анкету-заяву про надання кредитної картки. Місцевий суд дійшов вірного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України. Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Незаявлення позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому, вірним є використання при вирішенні даного спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених у апеляційній скарзі. За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У анкеті-заяві позичальника від 11 березня 2011 року процентна ставка не зазначена, відсутній бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Не обумовлено сторонами анкети-заяви і поняття "заборгованості за простроченим тілом кредиту", природу виникнення та порядок нарахування такої заборгованості, а також обов`язок її сплати. Хоча у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються також на встановлені законом, проте належних вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених законодавством, зокрема, ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив. Проценти заявлені позивачем до стягнення у відповідності до ст. 625 ЦК України, фактично нараховані не на підставі норм ЦК України, а згідно Умов та Правил надання банківський послуг, які не є частиною кредитного договору, оскільки не узгоджувалися між сторонами. Крім того, з наданої банком виписки по рахунку відповідача прослідковується, що за період користування кредитними картками відповідач внесла на рахунок 52 500,52 грн., коли отримала від банку фактично 47 176,82 грн. готівки. Також, з виписки по рахунку вбачається, що банком здійснювалося відрахування з рахунку коштів, які не передбачені анкетою-заявою, а саме: відсотків, пені, штрафів за прострочення за кредитом, щомісячний платіж за сервісом "Оплата частинами" тощо. Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України", § 23). Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). За таких обставин, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 09 грудня 2020 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Шимків С.С. Судді: Ковальчук Н.М., Хилевич С.В.