Постанова Волинський апеляційний суд № 161/17696/18

Справа № 161/17696/18 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М. Провадження № 22-ц/802/5/21 Категорія: 60 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 квітня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Карпук А. К., Осіпука В. В., з участю: секретаря судового засідання - Губарик К.А., представника позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на спадкове майно та виділ частки із спадкового майна, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7 . Після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами площею 105,8 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,2356 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:1694, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3641 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, яка розташована за адресою: Луцький район, с. Зміїнець, земельну ділянку (пай), що розташована в с.Зміїнець Луцького району, згідно з Державним актом серії ІУ-ВЛ № 021886. Вказує, що на випадок своєї смерті ОСОБА_7 залишила заповіти, якими заповіла житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами площею 105,8 кв.м та земельну ділянку площею 0,2356 га для обслуговування цього житлового будинку та господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , своїм онукам - відповідачам у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Земельну ділянку (пай), що розташована в с.Зміїнець Луцького району, згідно з Державним актом серії ІУ-ВЛ № 021886, заповіла в рівних долях трьом своїм синам: йому та братам - ОСОБА_6 і ОСОБА_6 . А також заповіла йому земельну ділянку площею 0,62 га для ведення особистого селянського господарства, яка належала їй на підставі державного акту серії ЯД № 343824. Позивач зазначав, що оскільки він вчасно звернувся до нотконтори, та за заповітом йому було нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку (пай). А на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,3641 га для ведення особистого селянського господарства, яка не була охоплена заповітами, не отримав свідоцтва, оскільки в нього були відсутні оригінали правовстановлюючих документів, у зв"язку з чим нотаріус 13.03.2018 року винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Вважав, що має також право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері, оскільки є повнолітньою непрацездатною дитиною спадкодавця - пенсіонером за віком, незалежно від змісту заповіту. Таким чином, позивач вказував, що з урахуванням вимог ст. 1241 ЦК України має право як на обов"язкову частку у спадщині на наступне майно: 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами площею 105,8 кв.м та 1/6 частину земельної ділянки площею 0,2356 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та оскільки на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3641 га, яка розташована за адресою: Луцький район, с. Зміїнець, спадкодавець заповіт не залишила, то йому як спадкоємцю першої черги за законом належить 1/3 частина зазначеної земельної ділянки. На підставі наведеного просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,3641 га, яка розташована за адресою: Луцький район, с. Зміїнець, а також на обов`язкову частку у спадщині, а саме: на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами площею 105,8 кв.м та 1/6 частину земельної ділянки площею 0,2356 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та виділити в натурі належну йому 1/6 частину спірного житлового будинку площею 105,8 кв.м, у відповідності до висновку № 7 судової інженерно-технічної експертизи від 15 травня 2019 року. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на нерухоме майно, а саме: на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,3641 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Зміїнець Луцького району, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на обов`язкову частку у спадщині на нерухоме майно, а саме: на 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею, 105,8 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,2356 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0722883700:03:001:1694, після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виділено в натурі ОСОБА_2 належну йому 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: 1-7 кімнату площею 18,7 кв. м, згідно висновку № 7 судової інженерно-технічної експертизи від 15 травня 2019 року, що становить 13/100 частин будинковолодіння. Зобов`язано ОСОБА_2 провести перепланування належних йому 13/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме: ліквідувати дверні прорізи між приміщеннями 1-7 та 1-8, 1-7 та 1-9, 1-6 та 1-7; виконати з північно-західної сторони житлового будинку добудову до приміщення 1-7 орієнтовними розмірами 3,9х5,8 м, влаштувавши в ній коридор, суміщений санвузол та кухню; влаштувати в приміщенні 1-10 з південно-східної сторони дверний проріз на місці віконного прорізу; ліквідувати існуючий дверний проріз в приміщенні 1-10, згідно з висновком № 7 судової інженерно-технічної експертизи від 15 травня 2019 року. Зобов`язано ОСОБА_2 розробити проект та виконати інженерне забезпечення належної йому 13/100 частини будинководіння за адресою: АДРЕСА_1 , (водопостачання, водовідведення, газопостачання) відповідно до діючих норм і правил, технічних умов експлуатуючих організацій. Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 11178 грн, по 5589 грн з кожного, грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки. Стягнуто з ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1409 грн 60 коп., по 469 грн 86 коп. з кожного. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, просив його скасувати. Покликався на те, що рішення суду є незаконним, а також зазначав, що ним подано окремий позов, який прийнято до розгляду судом, про усунення позивача ОСОБА_2 від спадкування, а тому вважав, що розгляд даної справи слід було зупинити до вирішення вказаної справи, однак суд йому в цьому відмовив. Просив рішення скасувати та направити справу для продовження розгляду. Під час перегляду апеляційним судом даної цивільної справи позивач ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Луцьким міським відділом ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 30 грудня 2019 року, актовий запис №2277 (а. с. 234 т.1). Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27 січня 2020 року зупинено провадження у даній справі у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 до залучення у справі правонаступника позивача. 04 березня 2020 року від представника спадкоємця ОСОБА_3 ОСОБА_1 надійшло клопотання про відновлення провадження в даній справі, оскільки вона є дружиною померлого ОСОБА_2 , прийняла спадщину після його смерті шляхом подачі заяви про прийняття спадщини, інші спадкоємці, які би прийняли спадщину, відсутні, тому вона, ОСОБА_3 , є правонаступником його прав і обов`язків як позивач у даній справі, а тому відповідно до статті 55 ЦПК України просить залучити її до участі у справі. Апеляційним судом витребувано у приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Кухлевської М. В. належним чином завірену копію спадкової справи № 15/2020, що відкрита після смерті ОСОБА_2 . Спадщину після смерті ОСОБА_2 прийняла його дружина ОСОБА_3 , про що свідчать матеріали спадкової справи № 315/2020. Інші спадкоємці померлого ОСОБА_2 - діти ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовились від прийняття належної їм частини спадщини після смерті батька на користь ОСОБА_3 . Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 березня 2021 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі як правонаступника позивача у справі ОСОБА_2 та поновлено провадження у справі. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, просив рішення залишити без змін. Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу з підстав, у ній зазначених, просили розгляд справи проводити за їх відсутності. Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , як непрацездатному синові спадкодавця, належить обов`язкова частка у спадщині (житловому будинку та земельній ділянці площею 0,2356 га) та останній являється спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_7 за законом (земельної ділянки площею 0,3641 га), який прийняв спадщину, тому слід визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно - 1/3 частину земельної ділянки площею 0,3641 га для ведення особистого селянського господарства в с. Зміїнець Луцького району, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, 1/6 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 105,8 кв.м та 1/6 частину земельної ділянки площею 0,2356 га для обслуговування цього житлового будинку та господарських будівель, кадастровий номер 0722883700:03:001:1694, за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Щодо вимоги про виділ в натурі належної йому 1/6 частини із майна, що є спільною частковою власністю, суд у зв`язку з відступом від ідеальної частки співвласника ОСОБА_2 , дійшов висновку, що на користь позивача, слід стягнути з відповідачів грошову компенсацію в розмірі 11178 грн. Крім того, часткове перепланування приміщень житлового будинку для створення ізольованої квартири позивача покладено на позивача ОСОБА_2 . Однак, колегія суддів з таким висновком суду погоджується частково, з огляду на наступне. З матеріалів справи, зокрема з наданих позивачем доказів та зі спадкової справи № 39/2012, заведеної після смерті ОСОБА_7 , встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 (а.с. 17). Згідно з копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯГ №545154, серії ЯГ №545155, ОСОБА_7 на праві приватної власності належали: земельна ділянка для обслуговування житлового будинку площею 0,2356 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:1694, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,3641 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, яка розташована за адресою: Луцький район, с. Зміїнець, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами площею 105,8 кв.м, який знаходиться в АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Луцької районної ради від 10.09.1987 року (а.с. 12-16) та земельна ділянка 0,62 га для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Маяківської сільської ради Луцького району, кадастровий номер № 287-0722883700:08:000:4022, що належала спадкодавцю на підставі Державного акта серії ЯД № 343824 від 27.02.2009 року. На випадок своєї смерті ОСОБА_7 склала заповіт ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким заповіла житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами площею 105,8 кв.м та земельну ділянку площею 0,2356 га для обслуговування цього житлового будинку, господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних долях своїм онукам - відповідачам у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , легковий автомобіль - синові ОСОБА_6 , а земельну ділянку (земельний пай) згідно державного акта ІУ-ВЛ № 021886 - відповідно в рівних долях своїм синам: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с. 18,152 т.1). Іншим заповітом від 14.06.2010 року спадкодавець ОСОБА_7 заповіла позивачу ОСОБА_2 земельну ділянку, належну їй на підставі державного акту ЯД № 343824.(а.с.153 т.1). Ні в позові, ні в матеріалах спадкової справи не згадується про наявність на час смерті у спадкодавця та спадкування легкового автомобіля та земельної ділянки (земельний пай) згідно державного акта ІУ-ВЛ № 021886, сторонами не надано суду жодних документів щодо цього майна та про його вартість, отже судом воно не береться до уваги як таке, що входило до спадкової маси. Також встановлено, що на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,3641 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, яка розташована за адресою: Луцький район, с. Зміїнець, спадкодавець ОСОБА_7 заповіту не залишила, а тому спадкування відбувається на загальних підставах. Із матеріалів спадкової справи вбачається, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 є її троє синів. Позивач ОСОБА_2 в установлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Син спадкодавця ОСОБА_6 проживав на день смерті спадкодавця разом із нею. А син ОСОБА_6 подав нотаріусу заяву про відмову від належної йому частини у спадковому майні на користь брата ОСОБА_6 . (а.с. 145-176). Спадкоємці за заповітом - відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також проживали зі спадкодавцем і вчасно звернулися до нотконтори. Таким чином, частка позивача у спадковому майні, а саме земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3641 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, яка розташована за адресою: Луцький район, с. Зміїнець, становить 1/3 частина. Однак, у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно за законом позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів (а.с. 21 т.1). Вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що в частині визнання права власності за позивачем у порядку спадкування на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,3641 га для ведення особистого селянського господарства, в с.Зміїїнець, кадастровий номер 0722883700:03:001:1695, суд дійшов правильного висновку про задоволення цих позовних вимог. Оскільки позивач ОСОБА_2 у відповідності до ст. 1241 ЦК України, є непрацездатним сином спадкодавця, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 (а.с. 11 т.1), незалежно від змісту заповіту, він вважає, що має право на половину частки, яка належала б йому у разі спадкування за законом, що в даному випадку, становить 1/6 частину спірного житлового будинку та 1/6 частину земельної ділянки площею 0,2356 га для обслуговування житлового будинку (1/3 частина, що мала б належати позивачу за законом : 2). Проте, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи позов у частині визнання права власності на обов"язкову частку у спадщині та виділу в натурі цієї частки із житлового будинку, дійшов помилкового висновку щодо існування у позивача права на обов"язкову частку, виходячи із таких міркувань. За змістом ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Суб`єкт права власності, яким є заповідач (спадкодавець), на випадок своєї смерті має право шляхом вчинення заповіту розпоряджатися своєю власністю - спадщиною, до складу якої законом віднесені усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 318, 1218, 1233, 1235, 1236 ЦК України). Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; заповідач має право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, на заповідальний відказ, на покладення на спадкоємця інших обов`язків, а також право на скасування заповіту тощо (частина перша статті 1235, статті 1236, 1237, 1240, 1254 ЦК України). За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Кодексом визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов`язкову частку у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка) (абзац перший частини першої статті 1241 ЦК України). Отже, принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту передбачає широкий обсяг правомочностей заповідача, згідно з якими він своїм волевиявленням може вплинути на зміст спадкових правовідносин. Однак застосування цього принципу обмежується законодавчо встановленою для окремої категорії спадкоємців гарантією, за якою, незалежно від змісту заповіту, особи, визначені в частині першій статті 1241 ЦК України, спадкують половину частки, яка належала б їм у разі спадкування за законом. До обов`язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов`язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Відповідно до пункту 5.10 розділу ІІ глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при визначенні розміру обов`язкової частки слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що обов`язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. Нотаріус пропонує як спадкоємцю за заповітом, так і спадкоємцю, що має право на обов`язкову частку у спадщині, вказати у своїх заявах про прийняття спадщини всіх спадкоємців за законом. Так, згідно з пунктом 5.9 глави 10 Порядку право на обов`язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов`язкової частки. Пунктом 5.11 глави 10 Порядку встановлено, що при визначенні розміру обов`язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. З урахуванням змісту наведених норм право вимагати обов`язкову частку у визначених статтею 1241 ЦК України осіб виникає у тому разі, якщо стосовно якоїсь з них порушено її право на спадкування: особа не зазначена у заповіті взагалі, заповідана їй частка менша від обов`язкової. Обов`язкова частка у спадщині - це мінімум того, що може отримати малолітній, неповнолітній чи непрацездатний спадкоємець (за винятком зменшення її за рішенням суду), і необхідна для того, щоб матеріально забезпечити осіб, яких спадкодавець утримував чи зобов`язаний був утримувати. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги. До таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення (ст. 1266 ЦК України). До таких же висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 292/389/17 (провадження № 61-19499св19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 1 серпня 2019 року у справі № 510/350/16-ц (провадження № 61-19810св18) зазначено, що право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто, право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. При з`ясуванні, чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, необхідно враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини. Виходячи з наявних у справі, поданих самим позивачем до позовної заяви, доказів щодо вартості спадкового майна, слід дійти висновку, що вартість майна, на яке просить визнати право власності позивач як на обов"язкову частку, а саме - на 1/6 частину будинку на суму 17168,50 грн та 1/6 частину земельної ділянки для обслуговування цього будинку вартістю 7853 грн, а всього на суму 25021, 50 грн, є меншою, ніж вартість успадкованого ним майна як за заповітом у його користь, так і за законом, з урахуванням задоволених його позовних вимог у даній справі, а саме - земельної ділянки 0,62 га вартістю 9765 грн та 1/3 частини земельної ділянки площею 0,3641 га вартістю 15778 грн, а всього на суму 25543 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вартість обов"язкової частки є меншою, ніж вартість майна, яке успадкував позивач за заповітом та за законом, а тому він не має права на обов"язкову частку, отже його позовні вимоги в цій частині до задоволення не підлягають. За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Із врахуванням вимог законодавства, часток співвласників у спірному спадковому майні, та їх вартості, суд апеляційної інстанції вважає, що вартість обов"язкової частки є меншою, ніж вартість майна, яке успадкував позивач ОСОБА_2 . Отже, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення позову, на зазначене уваги не звернув, тому доводи апеляційної скарги є підставою для скасування судового рішення в цій частині. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції хоча правильно визначив характер правовідносин між сторонами, однак не в повному обсязі дослідив матеріали справи та не надав належної правової оцінки доводам сторін і зібраним у справі доказам, чим порушив норми матеріального та процесуального права, дійшов до передчасного висновку про задоволення позову в частині позовних вимог щодо обов"язкової частки у спадщині. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Разом з тим, відповідно до норм ст.141 ЦПК України з відповідачів слід стягнути в користь правонаступника позивача судові витрати, понесені за сплату судового збору в сумі 704,80 грн, з кожного відповідача по 234,93 грн, пропорційно до задоволених судом вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 376, 381-384, 389,390 ЦПК України апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2019 року з урахуванням ухвали про виправлення описки в даній справі від 23 жовтня 2019 року в частині визнання права власності на обов"язкову частку у спадщині та виділення її в натурі зі спадкового майна скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення. В позові ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання права власності на обов"язкову частку у спадщині та виділ в натурі цієї частки із спадкового майна відмовити. В решті позовних вимог - про визнання права власності в порядку спадкування за законом - рішення суду в даній справі залишити без змін. Стягнути в користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 понесені позивачем судові витрати за сплату судового збору в сумі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп., з кожного відповідача по 234 (двісті тридцять чотири) гривні 93 копійки. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді