Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18266/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18266/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача: Аліменка В.О. суддів: Бєлової Л.В., Кучми А.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, скасування рішення,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив суд: - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №296295-17 від 08 серпня 2019 року на загальну суму 432 659,82 грн; - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3115-10 від 03 вересня 2019 року на загальну суму 113 652,37 грн; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №296295-17 від 08 серпня 2019 року про опис майна у податкову заставу; - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 червня 2019 року №0046354205, №0046344205, №0046404205, №004644425, №0046454205, №0046464205; - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 червня 2019 року №Ф-200 У на загальну суму 97 529,52 грн; - визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 червня 2019 року №0046474205 на загальну суму 16 483,85 грн; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 червня 2019 року №0046564205 на загальну суму 296 511,46 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що протягом 2016-2018 років ним було відчужено об`єкти нерухомого майна, сплачено податок відповідно до пункту 172.2 статті 172, пункту 167.2 статті 167 Податкового кодексу України, проте податковий орган вказує, що відчуження належних позивачу об`єктів нерухомого майна є його господарською діяльністю з метою отримання прибутку та підлягає оподаткуванню як дохід, отриманий від господарської діяльності. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, за результатом якої складено акт від 15 травня 2019 року №1056/26-15-42-05/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки). В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено підпункт «а» пункту 176.1 статті 176, пунктів 44.1, 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, а саме: не подано книгу обліку доходів та витрат для визначення суми загального річного оподаткованого доходу; пункти 292.1, 292.6 статті 292, пункту 293.3 статті 293 Податкового кодексу України - позивачем занижено обсяги виручки за І-ІІІ квартали 2016 року на загальну суму 689 850,00 грн та донараховано до бюджету єдиний податок в сумі 34 492,50 грн; пункт 49.18.5 статті 49 Податкового кодексу України - позивачем не подано декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік; пункт 172.2 статті 172 Податкового кодексу України - позивачем занижено загальну суму оподаткованого доходу на суму 3802441,40 грн, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2016-2018 роки в сумі 414175,38 грн; підпункт 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - позивачем занижено загальну суму оподаткованого доходу в сумі 3802841,00 грн, що призвело до заниження військового збору на загальну суму 18 468,38 грн; пункт 4 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкова державне соціальне страхування» - подання за невстановленою формою звітності з єдиного соціального внеску за 2016-2018 роки; пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкова державне соціальне страхування», що призвело до заниження сум нарахування по єдиному соціальному внеску на загальну суму 97529,52 грн; пункт 183.2 статті 183, пункту 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України - позивачем занижено суму зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті в період з 11 серпня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 237209,17 грн та донараховано до бюджету податок на додану вартість в сумі 237 209,17 грн. На підставі висновків викладених в акті перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2019 року: - №0046354205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем єдиний податок з фізичних осіб на загальну суму 43 115,63 грн (за основним платежем 34492,50 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 8623,13 грн); - №0046344205, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 510,00 грн; - №0046404205, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 510,00 грн; - №0046444205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок з доходів фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування на загальну суму 517 819,23 грн (за основним платежем 414 175,38 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 103 543,85 грн); - №0046454205, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем військовий збір на загальну суму 23085,77 грн (за основним платежем 18 468,61 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 4617,16 грн); - №0046564205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 296 511,46 грн (за основним платежем 237209,17 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями Також, на підставі акту перевірки податковим органом прийнято: - рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 19 червня 2019 року №46464205, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510,00 грн. - вимогу №Ф-200 У про сплату позивачем недоїмки в сумі 97 529,52 грн; - рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 19 червня 2019 року №0046474205, яким позивачу нараховано штрафні санкції в сумі 16483,85 грн. 08 серпня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято податкову вимогу №296295-17 на загальну суму 432 659,82 грн та рішення про опис майна у податкову заставу №296295-17 . Крім того, Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 вересня 2019 року №Ф-3115-10 (по єдиному внеску) на загальну суму 113 652,37 грн (за основним платежем 96658,52 грн, штраф 16 993,85 грн). Вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують права позивача, останній звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 162 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) передбачено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Згідно п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Підпунктом 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172- 173 цього Кодексу. Ставки податку встановлені статтею 167 ПК України. Згідно п. 167.1 ст. 167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Водночас п. ст. 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених розділом IV ПК. Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна визначено статтею 172 ПК України, відповідно до пункту 172.8 якої для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об`єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування. Пунктом 172.1 ст. 172 ПК України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Разом з тим дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 статті 172 ПК України, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 статті 172 Кодексу, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 %, визначеною пунктом 167.2 статті 167 ПК України (пункт 172.2 статті 172 ПК України). Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи особою, у власності якої перебував об`єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов`язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації (підпункт "б" пункту 172.5 статті 172 Податкового кодексу України). Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, протягом 2016-2018 років позивачем відчужено об`єкти нерухомості (квартири) на умовах договорів купівлі-продажу на загальну суму 3 802 841,40 грн, а саме у 2016 році одну квартиру, у 2017 році десять квартир, у 2018 році три квартири. Вказані операції з реалізації нерухомого майна оподатковані позивачем за ставкою, встановленою статтею 172 ПК України, внаслідок чого сплачено податок за ставкою 5 % від отриманої суми (вартості). Відповідач в акті перевірки зазначив, що оскільки позивач протягом 2016-2018 років систематично здійснював діяльність із продажу квартир з метою отримання прибутку, тому зобов`язаний був отриманий дохід від операцій з продажу квартир оподатковувати як дохід від господарської діяльності. Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не є фізичною особою - підприємцем, тому він не є платником єдиного внеску у розумінні Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Таким чином, платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для фізичної особи - підприємця. Зазначена правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 25 травня 2020 року у справі № 810/1963/18. Відповідно до пункту 180.1 статті 180 ПК України платником ПДВ є: будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і добровільно реєструється як платник податку в порядку, визначеному статтею 183 Податкового кодексу України; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України згідно з Митним кодексом; особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юрособи; особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з ПДВ щодо господарських операцій, пов`язаних з використанням майна, отриманого в управління за договорами управління майном; особа, що здійснює операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у т. ч. майна, визначеного статтею 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, установленої пунктом 181.1 Податкового кодексу України та який режим оподаткування застосовує; особа, яка уповноважена вносити податок з об`єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому КМУ; особа-інвестор (оператор), який веде окремий податковий облік, пов`язаний з виконанням угоди про розподіл продукції. Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету в разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їхніми постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг (пункт 180.2 статті 180 ПК України). Отже, платником ПДВ є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність та якщо загальна сума від оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг, нарахована (сплачена) особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн грн. (без урахування ПДВ). Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункти 187.1 статті 187 ПК України). Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач здійснював діяльність як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець. Отже, враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутній обов`язок по сплаті ПДВ. Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до підпункту 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу. Оскільки податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу виноситься за наявності податкового боргу, протиправність вказаних вище податкових повідомлень-рішень є підставою для скасування податкової вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №296295-17 від 08 серпня 2019 року на загальну суму 432 659,82 грн, та рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №3296295-17 від 08 серпня 2019 року про опис майна у податкову заставу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки, при здійсненні операцій з продажу об`єктів нерухомого майна позивач діяв як фізична особа, а не як, фізична особа-підприємець. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправними та скасування вимоги №Ф-200 У, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 19 червня 2019 року №0046474205, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 19 червня 2019 року №0046464205, вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 03 вересня 2019 року №Ф-3115-10. При цьому, аргументи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві -залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма