Постанова 4851 № 520/15390/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 р.Справа № 520/15390/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 14.01.21 року по справі № 520/15390/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту - ГУНП в Харківській області, відповідач), в якій просив суд першої інстанції: - визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області № 724 від 12.10.2020 року про застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби; - визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області № 335 о/с від 27.10.2020 року про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ізюмського відділу поліції ГУНП в Харківській області; - поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ізюмського відділу поліції ГУНП в Харківській області; - стягнути з ГУНП в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.11.2020 року по день ухвалення рішення судом; - рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання В обґрунтування вимог позову зазначив, що оскаржувані накази відповідача на підставі яких його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено зі служби в поліції є протиправними, а обставини, які були відображені у висновках службового розслідування та покладені в його основу є такими, що не відповідають дійсності. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 724 від 12.10.2020 року про застосування до старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 335 о/с від 27.10.2020 року про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ізюмського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ізюмського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.11.2020 року в сумі 31608,75 грн (тридцять одна тисяча шістсот вісім гривень 75 копійок). Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. ГУНП в Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що у рішенні суду першої інстанції норми матеріального права застосовані неправильно, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що при ухваленні рішення суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не повинен був здійснювати телефонний дзвінок на службу екстреного виклику поліції "102" та керівнику про скоєння правопорушення за його участі, оскільки працівники СРПП M3 Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області після приїзду на місце події повідомили керівника про подію, а тому відсутні порушення пункту 6 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 №100 та п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НП України. Разом з тим, зазначає, що позивач не міг знати, що працівники СРПП Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області повідомляли керівника про дорожньо-транспортну пригоду, за його участю, що підтверджується власноруч написаними поясненнями позивача в ході проведення службового розслідування і всупереч нормам діючого законодавства позивачем не було проінформовано безпосереднього керівника про подію за його участю. Щодо висновку суду про розбіжність пояснень лікаря БШМД зазначає, що дисциплінарною комісією були враховані всі докази, які були зібрані в ході проведення службового розслідування. Так з витягу із журналу ЄО про подію за №8914 вбачається, що 12.09.2020 о 00:28 до оператора служби "102" надійшло повідомлення лікаря БШМД Літвін-Колейчик про дорожньо-транспортну пригоду з потерпілим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діагноз : ЗЧМТ, СГМ, забійна рана лівої вилиці, забій грудної клітини справа, ссадина обох колін та алкогольне сп`яніння. Пояснення пасажиру: авто деу ланос сірого кольору НОМЕР_1 , котре врізалось в дерево, водій втік. Вказує, що аналізуючи вказане повідомлення можна стверджувати, що ні лікар ОСОБА_3 , ні особи, які приймали це повідомлення на службу "102" та вносили дані до журналу ЄО не були зацікавлені спотворювати цю інформацію - зазначати позивача під іншим прізвищем, стверджувати, що він перебував з ознаками алкогольного сп`яніння, а також вигадувати історію, що водій авто Деу Ланос втік з місця пригоди. Таким чином, дисциплінарна комісія дійшла вірного висновку, що позивач намагався уникнути дисциплінарної відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Вказує, що суд не взяв до уваги посилання відповідача, що номерні знаки з автомобілю після скоєння ДТП були зняті саме позивачем. З цього приводу зазначає, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі. Вказує, що ОСОБА_1 з метою приховування своєї причетності до скоєного правопорушення, не перевірив технічний стан свого автомобілю, а навпаки зняв номерні знаки з авто. Посилається на приписи п.3 ч.1 ст.317 КАС України, а саме підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на те, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, з повним та об`єктивним дослідженням всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, просив апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року по справі №520/15390/20 - без змін. Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог поданої апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення. Представник відповідача в судовому засідання підтримав вимоги поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах Національної поліції України на посаді оперуповноваженого СКП Ізюмського ВП поліції ГУНП в Харківській області. 14.09.2020 до ГУНП в Харківській області надійшла доповідна записка заступника начальника УКЗ ГУНП в Харківській області - начальника ВІОС полковника поліції Тюніна В.О., в якій містяться відомості про дорожньо - транспортну пригоду, що мала місце 12.09.2020 за участі оперуповноваженого СКП Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , внаслідок якої останній отримав тілесні ушкодження. З вказаної записки вбачається, що до чергової частини УОАЗОР ГУНП в Харківській області з Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області (ЄО № 8914) надійшла інформація про дорожньо - транспортну пригоду за участі оперуповноваженого СКП Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 . За попередньою інформацією встановлено, що 12.09.2020 близько 00.30 старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , керуючи власним автомобілем «Деу/сенс», н.з. НОМЕР_2 , рухався по вул. Харківська м. Ізюм Харківської області у напрямку центру міста. На перехресті з вул. Первомайська ОСОБА_1 не впорався з керуванням, в результаті чого здійснив виїзд за межі проїзної частини з подальшим наїздом на перешкоду - стовп. Внаслідок ДТП старший лейтенант поліції ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Ізюмської ЦРЛ, де йому було надано медичну допомогу та встановлено діагноз: перелом нижньої стінки лівої орбіти, забійна рана лівого ока та лівого ліктьового суглобу, забійна рана обох колінних суглобів, алкогольне сп`яніння під питанням. У ОСОБА_1 взято кров для проведення аналізу на вміст алкоголю. Наказом ГУ НП в Харківській області від 16.09.2020 №1811 у зв`язку з зазначеною подією з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин було призначено службове розслідування за обставинами, викладеними у доповідній записці від 14.09.2020. Для проведення службового розслідування створено дисциплінарну комісію. За результатами проведення дисциплінарного розслідування Начальником ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 затверджено висновок службового розслідування від 12.10.2020, згідно якого в діях старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог: - пункту 1 частини 1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію» в частині недотримання законів України та інших нормативно - правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського; - пункту 6 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, в частині неповідомлення найближчого органу поліції або на телефон служби « 102» про дорожньо - транспортну пригоду за його участі; - пункту 13 частини 3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, в частині неінформування керівника про скоєння правопорушення за його участі; - статті 14 Закону України «Про дорожній рух», в частині обов`язку знати і дотримуватися Правил дорожнього руху України; - пункту 12.1 ПДР України, в частині перевищення допустимої швидкості руху; - пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, в частині дотримання поліцейським норм професійної етики як у робочий, так і в неробочий час. Обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , в ході проведення службового розслідування не встановлені. На підставі висновку службового розслідування ГУНП в Харківській області від 12.10.2020, відповідачем було видано Наказ №724 Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ВП ГУНП в Харківській області, яким застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції. Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області № 335 о/с від 27.10.2020 року позивача звільнено з 31.10.2020 зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення, застосованого наказом ГУНП в Харківській області від 12.10.2020 №724. Позивач, вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню наказ ГУНП в Харківській області № 724 від 12.10.2020 року та наказ ГУНП в Харківській області № 335 о/с від 27.10.2020 року, звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено в повному обсязі обґрунтованості прийняття оскаржуваних наказів, що є підставою для скасування спірних наказів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі по тексту - Закон України №580-VIII) Згідно з ч.1 ст. 1 Закону України №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України №580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Частинами першою та другою статті 19 Закону України №580-VIII визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Відповідно до п.6 ч.1 ст.77 Закону України №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Дисциплінарний статут Національної поліції України, затверджений Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі по тексту - Дисциплінарний статут) визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження. Дія цього Статуту поширюється на поліцейських та осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу. Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння. Системний аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що порушенням поліцейським службової дисципліни вважається невиконання чи неналежне виконання ним обов`язків, визначених статтею 18 Закону № 580-VIII та статтею 1 Дисциплінарного статуту, у тому числі, щодо дотримання законодавства і неухильного виконання вимог Присяги поліцейського. Крім того, поведінка поліцейського повинна відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції. Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Визначення дисциплінарного проступку наведене у статті 12 Дисциплінарного статуту та означає протиправну винну дію чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. За приписами частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Застосування до поліцейського інших видів дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Статутом, забороняється (частина п`ята статті 13). Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Відповідно до ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби. Отже, обов`язковою умовою для притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності та накладення на нього дисциплінарного стягнення є наявність встановленого факту невиконання чи неналежного виконання ним службової дисципліни, а також наявність обґрунтованих підстав для застосування до працівника органів поліції заходів дисциплінарного стягнення. Так, як вбачається з матеріалів даної справи, до позивача по справі було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, зокрема за порушення вимог п. 6 р. II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого Наказом МВС України від 08.02.2019 № 100, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.03.2010 за № 223/33194. Наведена вище норма Порядку визначає, що поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції "102" і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події. Окрім того, до позивача також було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за порушення вимог пункту 13 частини 3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII, в частині не інформування керівника про скоєння правопорушення за його участі. Так, наведена норма Дисциплінарного статуту передбачає, що поліцейські мають сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції Колегія суддів зазначає, що в матеріалах даної справи, зокрема в матеріалах службового розслідування містяться посилання про неповідомлення позивачем про подію за скороченим номером екстреного виклику поліції "102". При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах службового розслідування міститься копія Журналу ЄО Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області про реєстрацію події за №8914, з якого вбачається, що 12.09.2020 о 00.28 до оператора служби 102 надійшло повідомлення лікаря БШМД 1902 Літвін - ОСОБА_5 про дорожньо - транспортну пригоду, яка трапилась по вул. Харківська м. Ізюм за участі автомобіля Daewoo Lanos (а.с. 58). Окрім того, в матеріалах службового розслідування наявні пояснення поліцейського СРПП №3 Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_6 , згідно яких останній перебуваючи на добовому чергуванні в складі ГРПП спільно зі старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 12.09.2020 близько 00.30 хв. виявили автомобіль «Daewoo» з ознаками ДТП, на момент приїзду останніх на місце пригоди інших транспортних засобів на місці ДТП не було. Через декілька хвилин на місце події прибула бригада швидкої допомоги. Так, згідно пояснень Поліцейського СРПП № 3 Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області Тоткала Д.В. вбачається, що вони після виявлення, що біля автомобіля перебував позивач, одразу повідомили про подію начальника сектору №3 Ізюмського ВП ГУНП майора ОСОБА_8 (а.с. 65). Також, зазначені обставини також підтверджуються поясненнями старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 та начальника сектору № 3 Ізюмського ВП ГУНП майора ОСОБА_8 , в тому числі стосовно даних про час виявлення автомобіля позивача (а.с. 66, 69). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що важливим є також факт того, що за слідками дорожньо - транспортної пригоди позивач отримав численні тілесні ушкодження та травму голови, що підтверджується матеріалами даної справи, внаслідок чого останній був направлений з місця пригоди до Ізюмської міської лікарні. Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у зв`язку з отриманими травмами перебував у лікувальному закладі з 12.09.2020 року по 18.09.2020 року. Отже, наведені вище обставини, фактично перебувають у причинно - наслідковому зв`язку із доцільністю, а також реальною об`єктивною можливістю позивача здійснити повідомлення в поліцію про факт дорожньо - транспортної пригоди, а також повідомити про зазначену пригоду свого керівника. Виходячи з наявних матеріалів даної справи, в т.ч. матеріалів службового розслідування, враховуючи незначний час між повідомленням про подію, виявленням поліцейськими СРПП №3 Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області автомобіля «Daewoo» з ознаками ДТП та позивача, які повідомили керівника позивача про подію за його участі, а також з урахуванням стану позивача у зв`язку з отриманими численними тілесними ушкодженнями та травмою голови, які підтверджені відповідними медичними висновками, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність позивача щодо неповідомлення про подію за скороченим номером екстреного виклику поліції "102" та нездійснення ним особисто інформування керівника про скоєння ДТП за його участі не може оцінюватись як належна підстава для притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді крайнього заходу - звільнення. Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не повинен був здійснювати телефонний дзвінок на службу екстреного виклику поліції « 102» та керівнику про скоєння правопорушення за його участі, так як працівника СРПП M3 Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області після приїзду на місце події повідомили керівника про подію, тому відсутні порушення пункту 6 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом МВС України від 08.02.2019 №100 та п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту НП України, зазначаючи при цьому, що позивач не міг знати, що працівники СРПП Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області повідомляли керівника про дорожньо-транспортну пригоду, за його участю, що підтверджується власноруч написаними поясненнями позивача в ході проведення службового розслідування і всупереч нормам діючого законодавства позивачем не було проінформовано безпосереднього керівника про подію за його участю, колегія суддів з урахуванням наведених вище висновків вважає необґрунтованими та такими, що не впливають на вирішення даної справи. Колегія суддів зазначає, що позивача також було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, в частині дотримання поліцейським норм професійної етики як у робочий так і в неробочий час. Так, згідно висновку службового розслідування від 12.10.2020 року зазначене порушення проявилось у введенні позивачем в оману працівників БШМД, який повідомив, що за кермом автомобіля перебував не він, а інша особа, та зазначив, що був пасажиром автомобіля, також нехтуючи вимогами Присяги працівника поліції повідомив працівникам БШМД, що він ніде не працює та назвався анкетними даними іншої особи (а.с. 72-75). В обґрунтування зазначених доводів відповідач у висновку службового розслідування посилається на пояснення лікаря швидкої допомоги БШМД 1902 Літвін - Колейчик О.Є., яка відповідно до висновку службового розслідування зазначила в про це у своїх поясненнях. Згідно наявних в матеріалах даної справи поясненнях ОСОБА_3 , які були дані нею в ході службового розслідування, вбачається, що 12.09.2020 вона здійснювала виїзд на місце ДТП, яке сталось по вул. Харківська м. Ізюм. По приїзду на місце пригоди було виявлено громадянина, який стверджував, що він пасажир та невірно називав свої дані ( ОСОБА_9 ) та знаходився у стані алкогольного сп`яніння (а.с.64). Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до даних журналу ЄО Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області запис №8914, лікарем Літвін-Колейчик БШМД 1902 було повідомлено про ДТП з потерпілим ОСОБА_2 (дата реєстрації повідомлення 12.09.2020 о 00:31, час скоєння ДТП - 00:28). Таким чином, з огляду на суперечливість даних журналу обліку ЄО Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області та пояснень стосовно прізвища, ім`я та по батькові особи, що перебувала на місце ДТП, обставини щодо повідомлення невірного прізвища саме позивачем, в т.ч. з урахуванням стану позивача, виявлені у позивача перелом дна орбіти, ГЗЧМТ, струс головного мозку та інших ушкоджень після скоєння ДТП, не можна вважати доведеною. Також, колегія суддів звертає увагу, що твердження лікаря Літвін-Колейчик БШМД 1902 про перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння спростовуються відповідними даними обстеження позивача та лабораторної діагностики і це не було підставою для прийняття оскаржуваного наказу ГУНП в Харківській області від 12.10.2020 №724. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що з наявних в матеріалах справи копії виписки із медичної картки амбулаторного хворого №4729, а також акту та висновку щодо результатів медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння від 12.09.2020 року вбачається, що під час проходження медичного огляду, а також під час перебування у закладі охорони здоров`я, персональні дані позивача були встановлені вірно та на підставі документів, що посвідчують його особу. Також, належними доказами не підтверджується факт того, що позивач повідомив працівникам бригади швидкої медичної допомоги, що він ніде не працює. Колегія суддів звертає увагу також, що позивач не намагався зникнути з місця дорожньо - транспортної пригоди, не ухилявся від проходження медичного огляду, а за фактом цієї пригоди у відношення позивача працівниками поліції був складений адміністративний матеріал за ст.124 КУпАП (а.с.62). Крім того, об`єктивними даними не підтверджується факт того, що позивач увів в оману працівників БШМД, які приїхали на місце ДТП, повідомивши їм, що кермом перебував не він, а інша особа. Отже, з урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що дисциплінарна комісія дійшла вірного висновку, що позивач намагався уникнути відповідальності за скоєння дорожньо - транспортної пригоди є необґрунтованими. При цьому, суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що під час огляду місця ДТП та складання протоколу про адміністративне порушення у відношення позивача не було встановлено перевищення останнім допустимої швидкості руху, а було встановлено необрання безпечної швидкості руху, що також не було враховано відповідачем при прийнятті спірного наказу та застосуванні до позивача дисциплінарного стягнення. Щодо стосується висновків службового розслідування та про те, що позивач намагався приховати свою причетність до правопорушення у зв`язку з дорожньо - транспортною пригодою, а саме: зняв номерні знаки та відповідних доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача, що номерні знаки з автомобілю після скоєння ДТП були зняті саме позивачем, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне. Так, відсутність номерних знаків на автомобілі в своїх поясненнях у ході службового розслідування підтвердив слідчий СВ Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області старший лейтенант поліції ОСОБА_10 (а.с.67). Окрім того, відсутність номерних знаків на автомобілі вбачається зі зроблених на місці скоєння ДТП фотознімків. Разом з тим, зазначені докази жодним чином не підтверджують факту того, що саме позивачем були зняті номерні знаки з автомобілю. Окрім того, відсутність номерного знаку на передній частині транспортного засобу є об`єктивною, з урахуванням отриманих автомобілем механічних ушкоджень внаслідок його зіткнення з електроопорою. Отже, зазначене вище дає підстави для висновку щодо відсутності в матеріалах даної справи обґрунтованих доказів, які б вказували на наявність у позивача умислу на приховування факту його причетності до дорожньо - транспортної пригоди. Приймаючи рішення по суті, колегія суддів враховує, що з матеріалів даної справи не вбачається, що позивач сповіщав невірні дані працівникам поліції, які прибули на місце дорожньо - транспортної пригоди, які складали протокол про адміністративне правопорушення у відношенні позивача, або останній будь - яким чином намагався уникнути відповідальності за скоєння дорожньо - транспортної пригоди під час притягнення його до адміністративної відповідальності. Сам по собі факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення за скоєння дорожньо - транспортної пригоди не доводить та не свідчить про порушення ним в даному випадку тих положень законодавства, які стали підставою для прийняття оскаржуваних наказів про застосування дисциплінарного стягнення та звільнення зі служби в поліції. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, з огляду на вказане вище, колегія суддів вважає, що відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не було доведено обґрунтованості та правомірності наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 724 від 12.10.2020 року, а також наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №335 о/с від 27.10.2020 року, які є предметом оскарження в даній справі, що відповідно є підставою для визнання їх протиправними та скасування. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня. Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, а також Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 року по справі №520/5147/19 вказали, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося би примусове виконання рішення. З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Ізюмського відділу поліції ГУНП в Харківській області. Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06 квітня 2016 року затверджено Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі - Порядок № 260). Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку №260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові № 13 від 24.12.1999 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, а також з огляду на правову позицію Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 09 жовтня 2019 року по справі №818/1449/16, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Так, період вимушеного прогулу позивача тривав з 01 листопада 2020 року (наступний день за днем звільнення зі служби в поліції) по 14 січня 2021 року (день прийняття рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 року про скасування оскаржуваних наказів та поновлення позивача посаді). З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.11.2020 року в сумі 31 608,75 грн. (тридцять одна тисяча шістсот вісім гривень 75 копійок). При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга відповідача не містить доводів та обґрунтувань щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розрахунком суми стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 01.11.2020 року в сумі 31 608,75 грн. (тридцять одна тисяча шістсот вісім гривень 75 копійок). Згідно п.п.2,3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Враховуючи задоволення позовних вимог позивача про поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність звернення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги про те, що з огляду на приписи п.3 ч.1 ст.317 КАС України є підстави для скасування оскаржуваного відповідачем рішення суду першої інстанції є помилковими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Наведені скаржником доводи в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та таким, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Оскільки, відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, і позивач не був службовою особою, який у значенні вказаного вище Закону займав відповідальне або особливо відповідальне становище, дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 по справі № 520/15390/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 19.04.2021 року