Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1633/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 р.Справа № 520/1633/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. , за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 02.09.20 року по справі № 520/1633/2020 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання протиправними та нечинними нормативно-правових актів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просить суд: визнати протиправним та нечинним параграф 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1.14 рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.08.2019 р. № 1705/19 «Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова»; визнати протиправним та нечинним параграф 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова»; визнати протиправним та нечинним параграф 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 5 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.04.2016 р. №225/16 «Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова»; визнати протиправним та нечинним параграф 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 8 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 14.09.2016 р. №331/16 «Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова»; визнати протиправним та нечинним параграф 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1.5 рішення 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 р. №1478/19 «Про внесення змін до рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав жодної оцінки аргументам позивача про порушення відповідачем процедури прийняття спірних рішень, що полягає у неподанні їх проектів з аналізом регуляторного впливу до Державної регуляторної служби України. Вказує, що спірні рішення відповідача у повній мірі відповідають визначенню терміну «регуляторний акт», що наведене у ст.1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та визначенню терміну «нормативно-правовий акт», яке навів суд першої інстанції у своєму рішенні. Стверджує, що висновки суду першої інстанції про необов`язковість відповідності місцевих правил благоустрою конкретного населеного пункту Типовим правилам, про лише рекомендаційний характер останніх, прямо суперечить нормам чинного законодавства. Зауважує, що ч.2 ст.34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено перелік питань, які включають правила благоустрою. Цей перелік не є вичерпним, виходячи з п.9 ч.2 ст.34 цього Закону, згідно з яким правила благоустрою включають «інші вимоги, передбачені цим та іншими законами». Наголошує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів жодного посилання на норми Закону України «Про благоустрій населених пунктів» чи будь-якого іншого закону, що надають органам місцевого самоврядування право самостійно наділити себе повноваженнями приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд, що належать іншим особам, та включити ці положення до Правил благоустрою. У зв`язку з цим є неправильним, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваного рішення правовим актам вищої юридичної сили, перевищення відповідачем повноважень при його прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 року у справі №522/3665/17, оскільки у спірних правовідносинах позивач обґрунтував порушення оскаржуваними регуляторними актами саме його особистих прав та інтересів, а не посилався на порушення інтересу територіальної громади, як це помилково зазначив суд першої інстанції. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Приймаючи його суд першої інстанції, на думку скаржника, не з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. Харківська міська рада подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року без змін. Зазначає, що орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27.01.2020 року у справі №826/7508/16, від 04.03.2020 року у справі №826/7508/16, вказує, що нормами чинного законодавства визначено власні (самоврядні) повноваження органів місцевого самоврядування, такі як встановлення правил благоустрою населеного пункту, організація та здійснення контролю за благоустроєм населених пунктів, демонтаж об`єктів. Вважає, що Харківською міською радою були дотримані вимоги Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що спростовує позовні вимоги позивача. Стверджує, що у разі внесення змін до регуляторного акта ці зміни потребують обов`язкового проходження процедури їх прийняття, як регуляторного акту, тільки при умові, що ці зміни за своїм змістом мають характер регуляторних. Зауважує, що зміни до Правил, що вносились рішеннями Харківської міської ради від 20.04.2016 № 225/16, від 14.09.2016 № 331/16, від 27.02.2019 № 1578/19 та від 21.08.2019 № 1705, не визначали нового механізму, правил та/або порядку у сфері благоустрою у місті Харкові, та не регламентували, не встановлювали, не змінювали та не скасовували господарські чи адміністративні відносини між регуляторними органами Харківської міської ради та суб`єктами господарювання, тобто за своїм змістом вищевказані зміни не мали характер регуляторних. Наголошує, що доказ, на який посилається позивач (лист Державної регуляторної служби України від 08.11.2019 № 141/134), не є належним та допустимими, та не може бути покладений в доказову базу. Зазначає, що рішення Харківської міської ради «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» від 16.11.2011 № 504/11 (зі змінами та доповненнями) ухвалено на підставі п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», з дотриманням вимог ч. 2 ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до змісту правил благоустрою території населеного пункту. Вказує, що Правила благоустрою території міста Харкова не встановлюють обов`язків фізичних та юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру всупереч вимогам ст. 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Стверджує, що відсутні будь-які докази застосування положень оскаржуваних нормативно-правових актів до позивача (до належного йому майна), що дає право на оскарження таких актів. Водночас, твердження позивача, на думку відповідача, не обґрунтовані, не підтверджуються будь-якими доказами, є надуманими та містять виключно припущення позивача. Отже, фактично позивач звернувся за захистом не прав, а своїх законних інтересів, пов`язаних із здійсненням місцевого самоврядування, як член територіальної громади міста Харкова. Вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача, що є предметом розгляду у даній справі. Також, Харківською міською радою надано до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких відповідач зазначає, що організація благоустрою населених пунктів, здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів згідно з пп.7 п.«а» ч.1 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку. Частиною 1 ст.40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Таким чином, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів. Вказує, що органи місцевого самоврядування наділені контролюючими повноваженнями здійснюють владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймають рішення про демонтаж та вживають заходи із демонтажу елементів благоустрою. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 25.06.2019 року у справі №914/1092/18, від 10.08.2020 року у справі №161/13062/18, від 07.10.2020 року у справі №686/15823/16-а, від 10.11.2020 року у справі №161/16132/16-а, від 03.12.2020 року у справі №161/13645/16-а, від 27.01.2021 року у справі №826/1253/17, від 04.03.2021 року у справі №296/3773/16-а. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Харківською міською радою на 11 сесії 6 скликання прийнято рішення від 16.11.2011 року № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова». Вказане рішення опубліковано в Єдиному міському реєстрі актів за посиланням http://kharkiv.rocks/reestr/658967. В подальшому, пунктом 1 рішення 5 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.04.2016 р. №225/16, пунктом 1 рішення 8 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 14.09.2016 р. №331/16, пунктом 1.5 рішення 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 р. №1478/19 , пунктом 1.14 рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.08.2019 р. № 1705/19 внесено зміни до п. 5.10 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова». Вказані зміни до рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» опубліковано в Єдиному міському реєстрі актів за посиланням http://kharkiv.rocks/reestr. Позивач, вважаючи, що Правилами благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 р. №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» (з подальшими змінами п.5.10 вказаних Правил) порушено його права, звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний нормативно-правовий акт прийнятий відповідачем в межах його повноважень, з дотриманням визначеної законодавством процедури попереднього оприлюднення його проекту, а спірне рішення разом з внесеними змінами, не порушує права та законні інтереси позивача, то виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із п.1 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень. Пунктом 18 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що оскарженню підлягає чинні нормативно-правові акти. Суб`єкт правовідносин, до якого буде застосований чи застосується цей акт, якщо вважатиме, що цей нормативний документ порушує або порушуватиме його права чи інтереси, за наявності відповідного обґрунтування, може оскаржити нормативно-правовий акт як відразу після часу набрання ним чинності, так і будь-коли й тоді, якщо нормативно-правовий акт є чинним. Тобто, необхідною передумовою для судового захисту прав та інтересів особи, на яку фактично або ймовірно поширюється дія положень оскаржуваного нормативно-правового акту, є встановлення факту чинності такого нормативно-правового акту. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права викладений в постанові Верховного Суду від 14.02.2019 року у справі №826/5493/16. Закон України «Про благоустрій населених пунктів» визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини. Відповідно до ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо. Згідно зі ст.12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни. Відповідно до ст.34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - це нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила включають, зокрема, порядок здійснення благоустрою та утримання територій об`єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. У відповідності до ст.34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та з метою встановлення єдиних вимог щодо благоустрою території населених пунктів затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 Типові правила благоустрою території населеного пункту (далі по тексту - Типові правила). Згідно з п.2 Типових правил прилегла територія - територія, яка межує із об`єктом благоустрою (його частиною) або спорудою (тимчасовою спорудою), розташованою на об`єкті благоустрою по його периметру. Відповідно до п.3 Типових правил ці Типові правила є підставою для розроблення і затвердження органами місцевого самоврядування правил благоустрою населеного пункту відповідно до статті 34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів». У разі якщо відповідною сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про затвердження правил благоустрою населеного пункту застосовуються ці Типові правила. Отже, вказана правова конструкція не має зобов`язального характеру щодо імперативної відповідності Правил благоустрою конкретного міста саме Типовим правилам благоустрою території населеного пункту відповідно до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 та використовується, зокрема, у разі якщо відповідною сільською, селищною або міською радою не прийнято рішення про затвердження правил благоустрою населеного пункту. Відтак, вказана норма права носить рекомендаційний характер та вказує на можливість (а не обов`язок) органу місцевого самоврядування конструювати Правила благоустрою міста, лише опираючись на такі Типові правила благоустрою території населеного пункт, та, зазначаючи в Правилах благоустрою конкретного міста індивідуально визначені аспекти, які відповідають потребам конкретного міста та спрямовані на покращення умов благоустрою населеного пункту. Розроблення Типових правил викликане потребою виробити єдині базові підходи до благоустрою в населених пунктах по всій території України, а також сформувати методичні рекомендації до розроблення сільськими, селищними, міськими радами Правил благоустрою населених пунктів. При цьому, прямої заборони органам місцевого самоврядування у включенні до Правил благоустрою міста певних заходів благоустрою міста (зокрема, у вигляді демонтажу тимчасових будівель), згідно наданих повноважень, наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 не містить, а відтак Правила благоустрою території міста Харкова, зокрема п.5.10, не суперечить Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Отже, Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів. У розумінні Закону України «Про благоустрій населених пунктів» дії з демонтажу елементів благоустрою є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - це роботи щодо відновлення об`єкту благоустрою території), а орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об`єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою. Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі №914/1092/18. З огляду на викладене вище, Харківська міська рада наділена контролюючими повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, зокрема, використовуючи такий засіб як демонтаж тимчасових споруд шляхом прийняття відповідного рішення. Відповідно до розділу 2 Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціальнокультурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Згідно з ч.2 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року №3038-VI тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Пунктом 1.7 рішення 29 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.08.2019 року №1705/19 (у редакції, чинній на момент винесення припису) визначено, що тимчасова споруда одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відповідно до пп. 5.10.2 п.5.10 рішення 29 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.08.2019 року №1705/19, порядок передбачає механізм, підстави, терміни проведення на території міста Харкова демонтажу таких самовільно (незаконно) встановлених об`єктів малих архітектурних форм (зокрема, але не виключно лав, урн, парканів, огорож, альтанок, декоративних скульптур та композицій, пам`ятників тощо); тимчасових споруд (зокрема, але не виключно кіосків, ларків, палаток, павільйонів для сезонного продажу товарів, торговельних автоматів; атракціонних комплексів (зокрема, але не виключно надувних атракціонів, у тому числі водних, тощо); засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (зокрема, але не виключно автомагазинів, автокафе, автокав`ярень, авторозвозок, лавок-автопричепів тощо); спеціального технологічного обладнання (зокрема, але не виключно низькотемпературних лотків-прилавків, холодильного обладнання, лотків тощо); об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, майданчиків, майданчиків для харчування біля стаціонарних закладів ресторанного господарства, столиків, що не є капітальними спорудами; покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, механізмів нерухомого майна. Самовільно (незаконно) встановлені об`єкти - об`єкти, розміщені на земельній ділянці комунальної власності без документів, що посвідчують право власності або право користування такою земельною ділянкою, та/або без отримання документа, який відповідно до вимог чинного законодавства, рішень Харківської міської ради, її виконавчого комітету дає право на встановлення на території міста Харкова такого об`єкта, та/або без відповідного договору, необхідність укладення якого визначено актами чинного законодавства, рішеннями Харківської міської ради, її виконавчого комітету (пп.5.10.3 п.5.10 рішення 29 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.08.2019 року №1705/19). Виявлення випадків самовільного (незаконного) встановлення об`єктів здійснюється Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, адміністраціями районів Харківської міської ради, у тому числі на підставі інформації, отриманої від виконавчих органів Харківської міської ради, посадових осіб, фізичних та юридичних осіб, із наданням фотознімка об`єкта та схеми його розміщення (пп.5.10.4 п.5.10 рішення 29 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.08.2019 року №1705/19). При виявленні безхазяйного майна, випадків самовільного (незаконного) встановлення об`єктів, зазначених у пп.5.10.2 п.5.10 цих Правил, з метою отримання інформації щодо наявності права на землю, права власності на об`єкт та документів, які відповідно до вимог чинного законодавства, рішень Харківської міської ради, її виконавчого комітету дають право на встановлення об`єкта (майна), органами визначеними у пп.5.10.4 п.5.10 цих Правил направляються запити до відповідних уповноважених органів, підприємств, установ, організацій. При виявленні самовільного (незаконного) встановлення елементів телекомунікаційної мережі отримання відомостей щодо наявності права на землю та права власності на такий об`єкт не є обов`язковим (пп.5.10.5 п.5.10 рішення 29 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 21.08.2019 року №1705/19). Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що демонтажу підлягають лише тимчасові споруди, які розташовані без достатніх правових підстав, і у тому випадку, якщо власник такої споруди самостійно не демонтував споруду у встановлений у приписі строк або якщо власник невідомий. При цьому, самочинно розміщеною тимчасова споруда вважається у тому разі, якщо відсутні дозвільні документи, визначені законом. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною в постанові від 04.03.2020 року по справі №826/7508/16. З огляду на викладене, Харківська міська рада наділена самоврядними, контрольними повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж об`єктів та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою шляхом прийняття відповідних рішень у межах повноважень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відповідно до ст.1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (далі по тексту - Закон №1160-VІ) регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; або прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. До регуляторних органів належать також і органи місцевого самоврядування. Цією ж статтею передбачено, що регуляторна діяльність - це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно вимог ст 4 Закону №1160-VІ принципами державної регуляторної політики є: доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми; адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив; ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб`єктів господарювання, громадян та держави; збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб`єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов`язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, обов`язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. Разом з тим, нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, який спрямований на регулювання суспільних відносин, містить нормативні приписи (має неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування і дія не вичерпується одноразовим виконанням)". З вищевикладеного вбачається, що регуляторний акт має нормативно-правовий характер і є обов`язковим до виконання, а одним із найголовніших етапів в процесі прийняття регуляторних актів є публікація проекту регуляторного акту, яка здійснюється задля втілення принципу прозорості та врахування громадської думки, закріпленого в ст. 4 Закону №1160-IV. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону № 1160-IV повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акту з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акту та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акту в мережі Інтернет. З правової конструкції ч.2 ст.13 Закону № 1160-IV випливає, що, кожний нормативно-правовий акт, що відповідає ознакам регуляторного акта, повинен супроводжуватись аналізом регуляторного впливу норм акта на державу, бізнес та громадськість, оприлюднюватись для одержання зауважень та пропозицій, а в проекті акта повинні бути передбачені індикатори його результативності. Крім того, оприлюдненню підлягають як проект регуляторного акту, так і відповідний аналіз регуляторного впливу - документ, який містить обґрунтування необхідності державного регулювання шляхом прийняття регуляторного акта, аналіз впливу, який справлятиме регуляторний акт на ринкове середовище, забезпечення прав та інтересів суб`єктів господарювання, громадян та держави, а також обґрунтування відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики. З даного висновку слідує обов`язковість оприлюднення проекту регуляторного акту і відповідного аналізу регуляторного впливу, що здійснюється з необхідності одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, чим, по суті, здійснюється забезпечення публічного обговорення проекту регуляторного акту. За обставинами справи, Харківською міською радою на 11 сесії 6 скликання прийнято рішення від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова». Вказане рішення опубліковано в Єдиному міському реєстрі актів за посиланням http://kharkiv.rocks/reestr/658967, відтак є належним чином доведеним до відома територіальної громади. В подальшому, пунктом 1 рішення 5 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.04.2016 р. №225/16, пунктом 1 рішення 8 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 14.09.2016 р. №331/16, пунктом 1.5 рішення 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 р. №1478/19 , пунктом 1.14 рішення 29 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.08.2019 р. № 1705/19 внесено зміни до п. 5.10 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова». Вказані зміни до регуляторного акту (рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова») опубліковано в Єдиному міському реєстрі актів за посиланням http://kharkiv.rocks/reestr, що не суперечить Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», оскільки у спірних правовідносинах регуляторним актом є саме Правила благоустрою території міста Харкова, а не акти, прийняті на їх підставі. Отже, враховуючи лист Державної регуляторної служби України від 13.03.2017 року № 13.19/57, колегія суддів зазначає, що зміни, внесені до основного регуляторного акту (п.5.10 Правил благоустрою території міста Харкова) самі по собі можуть бути регуляторними або не мати ознак регуляторного акта, а вказані зміни за своїм змістом не наділені характером регуляторних та носили технічний характер, то вказані обставини виключають необхідність проходження окремої процедури їх прийняття, як регуляторних актів. За цим, колегія суддів відхиляє посилання апелянта в обґрунтування своєї правової позиції на лист Державної регуляторної служби України від 08.11.2019 року № 141/134. Стосовно посилань позивача на те, що попередні зміни до п.5.10 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» мали бути визнані такими, що втратили чинність, у разі прийняття нових, то колегія суддів зазначає, що вказаний пункт рішення Харківської міської ради неодноразово доповнювався, змінювався та викладався у новій редакції відповідними рішеннями Харківської міської ради, а відтак не є чинним у тих редакціях від 20.04.2016 року, від 14.09.2016 року, від 27.02.2019 року, в яких позивач його оскаржує. Крім того, позивачем не надано до суду доказів того, що в оскаржуваних редакціях (від 20.04.2016 року, від 14.09.2016 року, від 27.02.2019 року) до позивача п.5.10 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року № 504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» застосовано не було та, відповідно, застосовано не буде, оскільки він вже викладений у іншій редакції. При цьому, позивач вбачає неправомірність параграфу 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» (з подальшими змінами п.5.10 вказаних Правил) в тому, що вказані норми передбачають можливість зміни фізичного стану майна, що має наслідком обмеження правомочності власника користуватись таким майном та обмеження у здійсненні права власності. Відтак, як вважає позивач, параграф 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» (з подальшими змінами п.5.10 вказаних Правил) перешкоджає ОСОБА_1 , саме як власнику майна (а не члену територіальної громади), у користуванні та розпорядженні його майном, на яке, на думку позивача, поширюються норми вказаних Правил благоустрою міста Харкова. Так, позивач посилається на те, що він відповідно до договору купівлі-продажу від 02.04.2012 року отримав у власність від ПАО «Концерн АВЄК и КО» контейнер з ролетою (2,95*5,5*2,6 (2,75) для здійснення торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14). Вказаний об`єкт за адресою АДРЕСА_1 був переданий ОСОБА_1 за актом прийому-передачі від 02.04.2012 року (а.с. 15). Водночас, як в п.5.10 Правил благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова», так і подальших його змінах, унормовано лише загальний Порядок звільнення території м. Харкова від безхазяйного майна, самовільно розміщених об`єктів, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів. Тобто, у вищезазначеному нормативно-правовому акті не конкретизовано індивідуально-визначеного об`єкта, на який поширюється його дія, зокрема і щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.2 ст.244 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. У рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив: зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Отже, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача. Разом з тим, позивачем в своєму адміністративному позові не конкретизовано, в чому саме полягає порушене спірним нормативно-правовим актом відповідача (з його змінами та доповненнями) право позивача, як члена територіальної громади, та не зазначено інших правових підстав для звернення до суду в порядку ст.264 КАС України, окрім тих, які були надані судом вище. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст.5 КАС України). З огляду на вимоги ст.ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Отже, у спірних правовідносинах позивачу слід довести, а суду встановити, чи має позивач матеріально - правову зацікавленість (інтерес) в оскарженні спірного рішення Харківської міської ради та чи є він особою, щодо якого його застосовано, а також особою, яка є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача, у тому числі і як члена територіальної громади м. Харкова. Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу, та який порушений саме спірним рішенням (Правилами благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» ( з подальшими змінами п.5.10 вказаних Правил). При цьому, безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди, перебуваючи як в статусі члена територіальної громади м. Харкова, так і в статусі власника майна. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а посилання на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення, не свідчить про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, суд вказує, що зазначений спір не є спором про право власності відповідача на тимчасову споруду, оскільки не позбавляє його права володіння, користування та розпорядження останньою, і позивачем не заявлено вимог про захист права власності способами, встановленими для захисту права власності. Позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав інших належних та допустимих доказів, що при прийнятті вказаного рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, упереджено по відношенню до будь-кого чи до будь-якої групи осіб, недобросовісно, нерозсудливо, з порушенням принципу рівності перед законом (з ознаками дискримінації). Колегія суддів зазначає, що Правила благоустрою території міста Харкова в редакції, затвердженій пунктом 1 рішення 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 16.11.2011 року №504/11 «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» (з подальшими змінами п.5.10 вказаних Правил) в оскаржуваній частині прийнято в межах наданої компетенції з дотриманням процедури прийняття регуляторних актів, у відповідності до чинного законодавства України, та є належним чином доведені до населення та є чинними. В той же час, позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваного рішення правовим актам вищої юридичної сили, перевищення відповідачем повноважень при його прийнятті. Доводи апеляційної скарги про невідповідність Правил благоустрою території міста Харкова, зокрема п.5.10, положенням Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та вимогам Типових правил, є необґрунтованими, оскільки прямої заборони органам місцевого самоврядування у включенні до Правил благоустрою міста певних заходів благоустрою міста (зокрема, у вигляді демонтажу тимчасових будівель), згідно наданих повноважень, наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.11.2017 року №310 не містить, а відтак Правила благоустрою території міста Харкова, зокрема п.5.10, не суперечить Закону України «Про благоустрій населених пунктів». Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у відповідача повноважень приймати рішення про демонтаж тимчасових споруд та включити ці положення до Правил благоустрою, оскільки Закон України «Про благоустрій населених пунктів» наділяє повноваженнями міські ради та їх виконавчі органи здійснювати самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів. Стосовно посилання апелянта на порушення відповідачем процедури прийняття спірних рішень, що полягає у неподанні їх проектів з аналізом регуляторного впливу до Державної регуляторної служби України, то колегія суддів зазначає, що зміни, внесені до основного регуляторного акту (п.5.10 Правил благоустрою території міста Харкова), самі по собі можуть бути регуляторними або не мати ознак регуляторного акта, а вказані зміни за своїм змістом не наділені характером регуляторних та носили технічний характер, то вказані обставини виключають необхідність проходження окремої процедури їх прийняття, як регуляторних актів. Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний нормативно-правовий акт прийнятий відповідачем в межах його повноважень, з дотриманням визначеної законодавством процедури попереднього оприлюднення його проекту, а спірне рішення разом з внесеними змінами, не порушує права та законні інтереси позивача, тому відсутні підстави для задоволення позову. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі № 520/1633/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров Повний текст постанови складено 19.04.2021 року