Постанова 4850 № 200/8551/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2021 року справа №200/8551/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року (головуючий суддя І інстанції Чекменьов Г.А.) складене в повному обсязі 23 листопада 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області у справі № 200/8551/20-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу № Ф-7288-44У від 07 жовтня 2019 року, - ВСТАНОВИВ: 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу № Ф-7288-44У від 07 жовтня 2019 року на суму 7 651.86 грн. (а.с. 2-4). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 200/8551/20-а позов задоволено (а.с. 38-39). Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або є особами з інвалідністю та отримують пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак у разі самостійно го визначення бази нарахування єдиного внеску такий податок підлягає сплаті. Вважає, що через наявність недоїмки відповідачем прийнято спірну вимогу відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 42-44). Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 04 червня 2004 року, з 14 червня 2004 року є платником єдиного внеску (а.с.8). З 01 січня 2012 року перейшов на спрощену систему оподаткування за 2 групою ставки платника податків (а.с.9). Згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0868029 від 07 листопада 2016 року позивачу встановлена ІІІ група інвалідності безстроково згідно з висновком про час настання інвалідності від 02 грудня 2013 року (а.с.18, 19). 07 жовтня 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7288-44У на суму 7651,86 грн., яка направлена позивачу за адресою місця проживання та повернута згідно довідки поштового повідомлення за закінченням встановленого строку зберігання 17 грудня 2019 року (а.с.15, 29, 30-31). Згідно з даними інформаційної системи органу доходів і зборів за ОСОБА_1 станом на 31 грудня 2018 року рахується борг на суму 7651,86 грн., що виникла внаслідок нарахування платником самостійно єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом подання декларації за № 9293530270 від 13 січня 2018 року (а.с.32-34). Правомірність прийняття контролюючим органом вищевказаної вимоги є спірним питанням даної справи. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач звільнений від слати єдиного внеску, оскільки є особою з інвалідністю, відтак спірна вимога є такою, що підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлений обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок. Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Відповідно до ч.4 ст. 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що фізичні особи-підприємці звільнені від сплати єдиного внеску, якщо вони пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Відтак, зазначеною нормою визначено умову звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску: наявність статусу пенсіонера за віком або особи з інвалідністю або досягли пенсійного віку та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Враховуючи те, що позивач є особою з інвалідністю та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, в розумінні ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 належить до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску, а тому не зобов`язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, а також надавати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску. При цьому, позивач може бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, однак докази укладання останнім договору про добровільну участь у загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванні суду не надані. Як вбачається з матеріалів справи, 18 травня 2020 року позивач надав до Краматорської ДПІ заяву про проведення перевірки помилково зданого Звіту про суми зарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску Додаток 5 за 2017 рік (а.с.16). На вказану заяву, надана відповідь, згідно з якою порядок виправлення помилок при поданні Звіту передбачений розділом V Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом МФУ № 435 від 14 квітня 2015 року. Оскільки платником податку самостійно подано Звіт про суми нарахованого єдиного внеску 13 січня 2018 року, автоматична обробка якого виконана, прийнята Пенсійним фондом України та зареєстрована в Реєстрі застрахованих осіб. Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник, відсутні підстави для визнання Звіту недійсним (а.с.17). Доводи апеляційної скарги щодо посилання на самостійне подання ОСОБА_1 . Звіту з визначенням бази нарахування єдиного внеску та суми єдиного внеску до сплати, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки не є підставою для винесення вимоги про сплату боргу, оскільки позивач не подавав до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву у встановленому порядку та за встановленою формою, не укладав договір про добровільну участь, добровільно не сплатив зазначену суму, що вказує на відсутність наміру для добровільної участі у системі загальнообов`язкового соціального страхування. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) підлягає скасуванню. Відтак, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та такими, що не спростовуються доводами апеляційної скарги. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року по справі № 200/8551/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі в порядку передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 19 квітня 2021 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Т.Г. Гаврищук