Постанова Чернігівський апеляційний суд № 750/8604/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 15 квітня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/8604/20 Головуючий у першій інстанції Логвіна Т. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/404/21 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Харечко Л.К., суддів: Онищенко О.І., Скрипки А.А., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державна казначейська служба України, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2020 року у складі судді Логвіної Т.В., повний текст якого складений 22.12.2020 у м. Чернігові, У С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Державної казначейської служби України, в якому просив визнати, що встановлені у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії, а також не виконання рішення суду про зобов`язання провести виплату пенсії призвело до заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. Просив стягнути на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 100 000,00 грн шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2020 року позов задоволено частково, визнано, що встановлені у рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії, а також не виконання рішення суду про зобов`язання провести виплату пенсії призвело до заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн. Стягнуто на користь позивача на відшкодування моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України 5 000,00 грн шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України. В іншій частині позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його з 5 000,00 грн до 100 000,00 грн. Доводи скарги зводяться до того, що суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, зокрема, не застосував норми Конституції України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, судову практику Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду, Верховного Суду, не розглянув і не врахував доказів протиправних дій відповідача, повторного порушення і розгляду позову про відшкодування моральної шкоди, наявності коштів для виплати заборгованості на виконання судового рішення, не розглянув наданих позивачем письмових доказів про погіршення стану здоров`я, тривале лікування і відновлення. Також, судом значно зменшено заявлений у позові розмір моральної шкоди всупереч усталеної судової практики Верховного Суду, порушив суд і принцип правової рівності, і правило прецеденту з огляду на судову практику Європейського суду і національних судів. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що стягнута судом сума моральної шкоди не підтверджена належними і допустимими доказами та є завищеною. Судом не проаналізовано, чи дійсно позивачу заподіяні моральні страждання, в рішенні не зазначено, у чому конкретно вони полягали, відсутні посилання на стан здоров`я позивача, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках. У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України Шитіков О.В. просить залишити скаргу без задоволення, звертаючи увагу на те, що її доводи є безпідставними і вказують лише на свідоме ігнорування положень Конституції України і Законів України, прийнятих судових рішень; відмову враховувати правову позицію і судову практику, свавільне тлумачення положень діючого законодавства. Вислухавши суддю доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно зі ч. 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За нормами статті 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Проте, рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону частково не відповідає. Встановлено, що ОСОБА_1 є полковником запасу та пенсіонером Міністерства оборони України з 24.12.2006, отримує пенсію за вислугу років та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Пенсія нарахована відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.92 р. N 2262-ХІІ (із відповідними змінами та доповненнями). Протягом 2009-2020 років позивач звертався до суду із вимогами про визнання незаконними дій Головного управління і відновлення порушеного права у зв`язку із змінами у законодавстві України щодо пенсійного забезпечення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії позивачу, починаючи з 05 березня 2019 року у розмірі 100% суми підвищення пенсії визначеного станом на 01 березня 2018 року, із врахуванням раніше виплачених сум. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду зазначене рішення суду набрало законної сили 15.05.2020. Касаційна скарга на рішення від 12.12.2019 і постанову від 15.05.2020 не подавалась. 27.05.2020 на підставі та на виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист, за яким 09.06.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) (відділ примусового виконання рішень) відкрито виконавче провадження № 62282879 на виконання виконавчого листа № 620/3314/19 від 27.05.2020 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 05 березня 2019 року у розмірі 100 % суми підвищення пенсії визначеного станом на 01 березня 2018 року, із врахуванням раніше виплачених сум. На виконання рішення суду і виконавчого листа відповідачем було проведено розрахунок виплати нарахованої доплати за березень - грудень 2019 року у розмірі 14 565,90 грн, проте, виплата коштів проведена не була, що свідчить про те, що рішення суду від 12.12.2019 на користь позивача досі не виконане. У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди. Тобто, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Обов`язки нараховувати, перераховувати та виплачувати пенсію відповідач має відповідно до пенсійного законодавства. З рішення суду ці обов`язки не виникають. Визнання судом неправомірними дій відповідача з відмови у проведенні перерахунку позивачу пенсії та зобов`язання відповідача провести такий перерахунок підтверджують факт неналежного виконання зазначених обов`язків у минулому (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03.7.2019 у справі № 676/1557/16-ц). Згідно з вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Так, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, поважності та справедливості (пункт 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для стягнення моральної шкоди на користь позивача. При визначенні розміру моральної шкоди саме в розмірі 5 000,00 грн, суд, взявши також до уваги норми матеріального закону, врахував тривалість й глибину душевних страждань ОСОБА_1 , чисельність негативних наслідків для нього, що викликані невиконанням рішення суду на його користь. Вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незгоди з визначеним судом розміром моральної шкоди до уваги не сприймаються. Його посилання на не зазначення в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судової практики Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду, Верховного Суду не призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим, доводи про те, що мало місце порушення права на справедливий суд, не заслуговують на увагу. Відсутність конкретного посилання суду на довідку МСЕК від 01.12.2020 року, довідку про лікування ОСОБА_1 у 2020 році, не свідчить про те, що вони не були враховані судом при визначенні розміру моральної шкоди. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про недоведеність позовних вимог спростовуються вищевикладеним. Проте, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду в частині стягнення моральної шкоди за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» установлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», а також особливості їх виконання. Зокрема, в статті 3 Закону зазначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником яких є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності в зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №

440. Відповідно до п/п 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, врегульований Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (пункт 1 Порядку). У пункті 3 вказаного Порядку визначено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). При цьому, боржники в контексті пункту 2 Порядку це визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства. У частині 2 статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України). Тлумачення статей 2, 11, 172, 1167, 1173 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою. Тобто боржником є відповідний орган державної влади, який бере участь у справі як відповідач. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 459/274/17. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05.03.2019 75 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 встановлена рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.12.2019. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що через протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області позивачу була завдана моральна шкода, проте, завдана позивачу моральна шкода має бути відшкодована винною особою боржником у контексті вказаного вище Порядку (Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області). Отже, з урахуванням вищезазначеного, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2020 року на підставі ст. 376 ЦПК України, підлягає зміні. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2020 року змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (місцезнаходження: 14000, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83-А, ЄДРПОУ 21390940) на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.». В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: