Постанова 4876 № 904/4194/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.04.2021 Справа № 904/4194/20 м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач), суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В. секретар судового засідання Григоренко А.А. за участю представників: від позивача: Юрченко І.О., ордер ДП №2248/042 від 18.02.2021, адвокат від відповідача: Литвин Ю.С., довіреність №б/н від 20.08.2020, адвокат розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 у справі №904/4194/20 (суддя Євстигнеєва Н.М.; рішення ухвалене о 12:34 год. у місті Дніпро, повне рішення складено 04.01.2021) за позовом Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект", м.Дніпро про стягнення 538813,38 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект", м.Дніпро до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія", м.Дніпро про визнання недійсним договору на відповідальне зберігання №16 від 29.08.2003 ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції Українсько-американське товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" звернулося у липні 2020 року до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" про стягнення штрафу у сумі 538 813,38 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №16 на відповідальне зберігання від 29.08.2003 в частині повного та своєчасного повернення обладнання, переданого на зберігання. Зі своєї сторони ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" звернулося з зустрічними позовними вимогами до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" про визнання недійсним договору на відповідальне зберігання №16 від 29.08.2003, посилаючись на те, що спірний договір підписаний неуповноваженою особою. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 у справі №904/4194/20 в задоволенні вимог за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" до Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" про визнання недійсним договору на відповідальне зберігання №16 від 29.08.2003 - відмовлено. Судові витрати за розгляд зустрічного позову покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект". Первісний позов Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" про стягнення 538813,38 грн. - задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" на користь Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" неустойку у вигляді штрафу у розмірі 538813 грн. 38коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 8082 грн. 20 коп. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимогах, оскільки на день укладення спірного договору керівником ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" був саме ОСОБА_1 , що підтверджується листом Головного управління статистики у Дніпропетровській області №04-09/2073 від 16.10.2020. Статутом ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" не визначено виключного переліку повноважень голови правління товариства; доказів, які б вказували на наявність у іншого органу товариства виключного права на укладення спірного договору на підставі Статуту товариства, відповідачем надано не було. Зважаючи на те, що у зазначений в вимогах позивача строк, відповідач майно, яке передано на зберігання, в порушення умов договору не повернув, позовні вимоги про стягнення штрафу визнанні судом обґрунтованими. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" (відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 у справі №904/4194/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити Українсько-американському товариству з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" у задоволенні первісних вимог та задовольнити зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" у повному обсязі; стягнути з Українсько-американського товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнопром-типографія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" судові витрати: зі сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги у розмірі 15276,30 грн. та витрат на професійну правничу допомогу за період розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 25500,00 грн. Узагальнені доводи апеляційної скарги Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, визнання судом встановленими обставин, які залишилися недоведеними, не встановлення фактів, які підлягали встановленню. В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" вказує, що суд не встановив належним чином обставини справи щодо відсутності повноважень Даниленка В.А. на підписання спірного договору зі сторони ВАТ "Дніпроавтотехкомплект". У договорі датованому 29.08.2003 зазначено, що від ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" діє голова правління Даниленко В.В., який діє на підставі Статуту, проте станом на цю дату головою правління Товариства був ОСОБА_2 . Даний факт підтверджується протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" від 18.04.2003 і наказом №11-к від 30.04.2003 по особовому складу, яким з 01.05.2003 ОСОБА_2 прийнято на посаду голови правління ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", а ОСОБА_1 переведено на посаду заступника голови правління. Вказаний факт відомо і ОСОБА_3 , який підписував договір від імені ТОВ "Укртехнопром-типографія" як генеральний директор і який є рідним братом ОСОБА_2 . Крім того, повноваження ОСОБА_2 на час укладання договору підтверджуються документами (договорами, актами та іншими правочинами), укладеними в період травня-грудня 2003 року, оригінали яких оглядалися судом під час розгляду справи та даними, наявними у Національній комісії з цінних паперів та фондовому ринку і офіційного сайту Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України. Судом неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Посилаючись на дані Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, судом встановлено, що з листопада 2001 року по березень 2008 року керівником ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" був ОСОБА_1 . Проте, судом не враховано, що Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" набув чинності 01.07.2004, тобто після проведення державної реєстрації у квітні 2003 року змін до відомостей про керівника (голову правління) ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" та взагалі не регулює діяльність органів статистики та порядок ведення ними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оскільки такі органи не є та не були (станом на 2003 рік) органами, уповноваженими на здійснення державної реєстрації юридичних осіб. Статтею 8 Закону УРСР "Про підприємництво" (станом на дату зміни керівника ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" - квітень 2003) було передбачено, що державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. В порушення п. 4 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд не врахував складність справи і необґрунтовано відмовив у задоволення клопотання про витребування доказів, які б додатково підтвердили обставини, на які посилається ТОВ "Дніпроавтотехкомплект". Висновок суду про наділення правом голови правління відповідно до Статуту на укладання спірного договору не відповідає фактичним обставинам справи. Наводячи зміст пункту 8.4.2. Статуту Товариства 2001 року скаржник звертає увагу, що з аналізу вказаного положення ні голова правління, ні правління не мали повноважень на укладання правочинів на суму, що перевищує 30% статутного фонду (капіталу) ВАТ "Дніпроавтотехкомплект". В пункті 5.1. Статуту 2001 року зазначено: "Статутний фонд товариства становить 197100 гривень". 30% від розміру статутного фонду становить - 59130,00 грн. Оскільки предметом спірного договору зазначено майно вартістю 757268,78 грн., то це свідчить про те, що договір (навіть якщо допустити, що його підписав би діючий голова правління) не може вважатися таким, що укладений повноважною особою для підписання такого договору через встановлені в Статуті обмеження. Скаржник вказує на помилкове визнання судом встановленими обставин щодо вартості майна, зазначеного у договорі та фактичного передання майна на зберігання. Вартість майна на думку скаржника, не підтверджена належними, достовірними та достатніми доказами. Так, вартість майна, визначена у акті приймання-передачі обладнання в статутний фонд від 01.04.2002, не є дійсною (ринковою) вартістю такого майна, оскільки відповідно до законодавства, діючого на момент внесення такого майна як внеску до статутного капіталу (ч.2 ст.13 Закону України "Про господарські товариства" в редакції на дату підписання акту приймання-передачі майна в статутний фонд ТОВ Укртехнопром-типографія") ТОВ "Укртехнопром-типографія", грошова оцінка вкладу учасника товариства проводилась у довільному порядку. Із документів, поданих позивачем за первісним позовом, неможливо встановити дійсну вартість майна, і відповідно, така вартість не може бути підставою для розрахунку неустойки. ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" стверджує, що фактичне передання майна за спірним договором не відбулося виходячи з наступного:- як і договір акт здачі-приймання майна підписаний неуповноваженою особою ВАТ "Дніпроавтотех. комплект"; - акт підписаний кульковою ручкою і таке проставлення розцінюється як внесення змін, які відповідно до п. 7.1. договору можуть бути внесені за письмовою згодою сторін; - наданий акт за характером викладу змісту є лише додатком до договору як зразок акту; - відсутній сам факт передачі майна на зберігання, а наданий акт є формальністю, що не може підтвердити фізичне передання майна на зберігання. Судом не з`ясовано обставини справи щодо відсутності підстав для коригування вартості майна на індекс інфляції, а висновки суду не відповідають нормам матеріального права. Згідно п. 1.2. договору вартість майна, переданого на зберігання складає 757268,78 грн. Вказана вартість підлягає коригуванню на індекс інфляції, що встановлюється Національним банком України в період зберігання майна. В позовній заяві позивач заявляє про вартість майна (з урахуванням індексації) на рівні 5388133,83 грн. Проте, судом не враховано, що індекс інфляції не встановлюється Національним банком України, зокрема не встановлювався ним і протягом 2003-2020 років, а тому, враховуючи, що спірний договір передбачає коригування вартості майна саме на індекс інфляції, встановлений саме НБУ, а не індекс інфляції органів статистики, висновки суду щодо обґрунтованості нарахування індексу інфляції органів статистики не відповідають обставинам справи (положенням спірного договору). Більш того, у розрахунку інфляції, наданого позивачем, не зазначено, який саме індекс інфляції (джерело відомостей) був використаний для обрахування інфляційного коригування вартості майна. Крім того, скаржник вказує на необхідність врахування судом додаткових доказів, доданих до пояснень ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" від 21.12.2020, які не враховані судом першої інстанції, посилаючись на пропуск процесуального строку, без оцінки аргументів щодо поважності пропуску строку. До апеляційної скарги Товариством додано клопотання про витребування судом доказів, а саме витребувати у Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", ОСОБА_3 , як голови наглядової ради ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", третя особа - Управління з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про поновлення на роботі (номер справи при прийнятті до провадження -2-12042009 рік, номер справи при винесенні ухвали про залишення позову без розгляду 2-460 2020 рік). В обґрунтування необхідності витребування вказаних доказів, скаржник зазначив, що в матеріалах справи Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська наявні документи, щодо підстав та дати призначення ОСОБА_2 керівником (головою правління) ВАТ "Дніпроавтотехкомплект". Інформація, яка може міститися у матеріалах вказаної справи може спростувати інформацію з ГУС у Дніпропетровській області щодо того, що ОСОБА_2 став головою правління ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" з 2008 року. Скаржник пояснив, що вказані документи перебувають на зберіганні в архіві суду, і подання відповідного доказу для розгляду даної господарської справи можливе лише в порядку витребування доказів. При цьому, ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" клопотання про витребування вказаних доказів було заявлено під час розгляду справи в суді першої інстанції. Місцевим господарським судом ухвалою від 22.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання у зв`язку з пропущенням строку. Поважність причин неподання такого клопотання разом із першим документом по суті було обґрунтовано до суду першої інстанції тими обставинами, що відомості про існування справи в суді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, товариство отримало після закриття підготовчого провадження у справі №904/4194/20,оскільки вказані обставини мали місце 10 років тому, стосувались нині припиненого ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", а у зв`язку із смертю безпосереднього учасника вказаних подій - ОСОБА_2 , дізнатися раніше про вказані обставини ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" на мав можливості. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що сторона, яка є позивачем (за первісним позовом) фактично має необмежений час у зібранні доказів перед подачею позову, оскільки не обмежена процесуальним строком. У той час, як відповідач має право на зібрання та подання відповідних доказів, що обґрунтовують заперечення, лише протягом обмеженого нетривалого процесуального строку, що у порівнянні із можливостями (строком збору доказів) позивача фактично призводить до процесуальної нерівності сторін процесу. Тобто, на думку скаржника судом першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання про витребування доказів керувався виключно формальним підходом. Узагальнені доводи та заперечення на апеляційну скаргу Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія" (позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду з огляду на наступне. Доводи відповідача за первісним позовом щодо відсутності повноважень у ОСОБА_1 на підписання спірного договору, не підтверджені належними і допустимими доказами. З наданій скаржником інформації з сайту Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України вбачається неможливість її застосування як доказів, оскільки "Супровідний лист до звіту" підписано головою правління ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" Моісеєнко В.В. 17.05.2004 (за спливом значного часу після укладення спірного договору), у роздруківках зазначено, що інформація актуальна лише на кінець 2003 року та відсутня інформація, що саме ОСОБА_2 був керівником ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" станом на дату підписання спірного договору. Стосовно посилань скаржника на обмеження в Статуті щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 30% статутного фонду. Позивач зазначає, що з юридичної точки зору поняття "ціна" (договірна ціна) визначається як певна сума грошових коштів, які контрагент зобов`язується передати іншому контрагенту за виконання ним своїх зобов`язань за договором. Сума 757268,78 грн. не є вартістю договору зберігання. Предметом договору є відповідальне зберігання майна плата за, за яке передбачена в сумі 1500,00 грн. на рік без ПДВ. Не заслуговують на увагу зауваження скаржника щодо не встановлення судом обставин вартості майна. Спірний договір не містить спеціальних умов та порядку визначення вартості майна, що передане на зберігання, проте у п. 1.2. договору, Додатку №1 до нього, а також в акті приймання-передачі визначено його вартість сторонами. Позивач вказує, що сторони за вільним волевиявленням на момент підписання договору визначили джерело застосування індексів інфляції, яке є компетентним і об`єктивним, та опубліковані індекси інфляції якого (НБУ) відповідають індексам інфляції визначеним Держстатом. З приводу прохання скаржника врахувати додаткові докази додані ним до пояснень від 21.12.2020, Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія" вказує на подання їх поза межами підготовчого провадження, надані докази не є офіційними документами, що підтверджують факт перебування тієї чи іншої особи на певній посаді в окремий проміжок часу. Позивач також просить відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про витребування у Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", ОСОБА_3 , як голови наглядової ради ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", третя особа - Управління з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про поновлення на роботі. Заявлене відповідачем клопотання не було подано у передбачені ГПК України строки та подано з порушенням вимог ст. 80 ГПК України. Клопотання не містить обґрунтування та причини неподання у встановлені судом строки. Рух справи у суді апеляційної інстанції Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 у справі №904/4194/20. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 03.03.2021 о 11:30 год. Відповідачем за первісним позовом 02.03.2021 до суду надано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких сторона наполягає на своїх доводах, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, розглянувши в судовому засіданні клопотання апелянта про витребування доказів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного. Частинами першою, третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Таким чином, за змістом наведених норм у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому, обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. Поважною причиною неможливості подання стороною додаткових доказів до суду першої інстанції може бути визнане судом апеляційної інстанції необґрунтоване відхилення попереднім судом клопотання сторони про витребування додаткових доказів у справі. За приписами частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. За змістом частини третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен був подати клопотання разом з поданням відзиву. Відзив на позовну заяву був поданий відповідачем за первісним позовом до суду 01.09.2020, але ні в тексті, ні окремо в додатках не містив клопотання про витребування додаткових доказів у справі. Клопотання про витребування доказів подано відповідачем до суду першої інстанції лише 21.12.2020. Згідно частини першої статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (частини перша, четверта статті 119 Господарського процесуального кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не було подано заяви про поновлення процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів, у зв`язку з чим ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 про відмову ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" у задоволенні клопотання про витребування доказів визнається судом апеляційної інстанції обґрунтованим. Колегія суддів виходить також з частини другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, зокрема: заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу (пункт 4). Відповідачем за первісним позовом у клопотанні не було наведено жодних заходів, вжитих для отримання доказів самостійно. Посилання на зберігання необхідних матеріалів справи у архіві суду не є такими діями. Відповідачем не надано доказів звернення до відповідного суду з адвокатським запитом про надання матеріалів справи для ознайомлення та виготовлення копій, відмови суду чи іншого органу, що здійснює зберігання справ, клопотання також не містить нормативно-правового обґрунтування неможливості надати такі докази на запит адвоката. 03.03.2021 в судовому засіданні оголошена перерва до 29.03.2021 о 16:00 год. У судовому засіданні 29.03.2021 оголошена перерва до 14.04.2021 о 16:00 год. 13.04.2021 позивачем за первісним позовом подано суду апеляційної інстанції в матеріали справи клопотання про долучення в якості доказів показання свідка ОСОБА_4 від 12.04.2021, зареєстрованого в реєстрі за №436. Відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Розглянувши в судовому засіданні клопотання позивача за первісним позовом про залучення показів свідка, колегія суддів встановила, що це клопотання не містить будь-якого обґрунтування причин неможливості надання цього доказу ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, а тому не приймає такий доказ до розгляду під час перегляду даної справи в апеляційному провадженні. За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 14.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з наступного. Судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини Між ТОВ "Укртехнопром-типографія" (правонаступником якого є Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія"), в особі генерального директора Моісеєнко Б.В., який діє на підставі Статуту (Сторона-1), і ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" (правонаступником якого є ТОВ "Дніпроавтотехкомплект") в особі голови правління Даниленко В.А. (Сторона-2) було укладено договір відповідального зберігання майна №16 від 29.08.2003, за умовами якого Сторона-2 прийняла на себе зобов`язання по відповідальному зберіганню майна Сторони-1, вказаному в Додатку №1, який є невід`ємною частиною договору, і зобов`язалася повернути це майно в цілості. Відповідно до пунктів 1.2.-1.3. договору вартість майна, переданого на зберігання, складає 757 268,78 грн. Вказана вартість майна підлягає коригуванню на індекс інфляції, що встановлюється Національним банком України в період зберігання майна. Місце зберігання майна : м. Дніпропетровськ, вул. Верхоянська,49. Пунктом 1.4. договору передбачено, що передача майна на зберігання оформляється актом здачі-приймання. Розмір винагороди, який Сторона-1 виплачує Стороні-2 за зберігання майна, встановлюється в розмірі 1500,00грн на рік, без ПДВ. Винагорода включає в себе витрати Сторони-2 по зберіганню майна (пункт 2.1. договору). Згідно з пунктом 3.1.3. договору Сторона-2 зобов`язана повернути прийняте на зберігання майно на першу вимогу Сторони-1. В пункті 5.2. договору сторонами погоджено, що Сторона-2 повинна виконати зобов`язання про повернення майна в семиденний строк з дня пред`явлення Стороною-1 такої вимоги. У випадку порушення строку повернення майна, що передбачено п.3.1.2 та п.5.2. Договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 неустойку (штраф) в розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості майна, переданого на зберігання, з урахуванням коригування такої вартості на індекс інфляції, відповідно до п.1.2. Договору, по день оплати неустойки (штрафу) включно (пункт 4.2. договору). Згідно пункту 5.1. цей договір вступає в силу з моменту фактичної передачі майна на зберігання за актом здачі-приймання і діє до моменту витребування майна Стороною-1. Договір та додатки до нього підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. До Переліку майна переданого на зберігання (Додаток №1 до договору) увійшло: 1. одноножевий різак SEYPA 115PMC PMC №52808 - вартістю 6358,657 грн.; 2. двокольорова офсетна машина Man Roland 202 ТОВ 1998 - вартістю 82653,25 грн., 3. стіл генерал - вартістю 1271,01 грн., 4. стіл навігатор бис - вартістю 1514,06 грн., 5. стіл-циліндрова печатна машина Victoria-1040 - вартістю 8771,26 грн., 6. візок гідравличний ручний з під ємними вилами - вартістю1087,62 грн., 7. чотирьохкольорова офсетна машина Miller - вартістю 530744,26 грн., 8. позолотний прес Heidelberg Original - вартістю 57851,13 грн., 9. проявочний процесор для офсетних пластин Danagraf DG - вартістю10216,82 грн. На виконання умов договору майно передано на зберігання 29.08.2003 за Актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання . 16.04.2020 Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія" звернулося до ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" з вимогою на підставі пунктів 5.2.,5.3. договору, ч. 7 ст. 180 ГК України у семиденний строк з дня її пред`явлення, виконати свої зобов`язання за договором відповідального зберігання від 29.08.2003 належним чином, а саме повернути комплекс поліграфічного обладнання. У разі неможливості повернути саме те майно, яке зазначене в Акті приймання-передачі до договору відповідального зберігання від 29.08.2003, Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія" вимагало повернути аналогічну кількість майна такого самого технічного призначення та такої самої якості або сплатити вартість зазначеного майна. До вимоги були додані копія договору відповідального зберігання від 29.08.2003 та копія акту приймання-передачі майна від 29.08.2003. Зазначена вимога отримана представником ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" 24.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4900081335767 та роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти. 14.07.2020, що підтверджується копією поштової накладної №4906402894621 та поштовим фіскальним чеком з описом вкладення у цінний лист, Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія" повторно направлено на адресу ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" вимогу про повернення переданого на зберігання комплексу поліграфічного обладнання. Вимога від 13.07.2020 отримана ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" 23.07.2020, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти. Така вимога ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" не задоволена, майно Українсько-американському ТОВ "Укртехнопром-типографія" повернуто не було. Українсько-американським ТОВ "Укртехнопром-типографія" відкоригована вартість майна, зазначена в договорі у сумі 757 268,78 грн. відповідно до умов п.1.2. договору на загальний сукупний індекс інфляції - 7,11521981% за період з вересня 2003 року по червень 2020 року, що складає 5388133,83 грн. У зв`язку з невиконанням ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" обов`язку з повернення переданого на відповідальне зберігання майна, Українсько-американське ТОВ "Укртехнопром-типографія" звернувся з позовом про стягнення штрафу у сумі 538813,38 грн. У свою чергу ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" позовні вимоги заперечувало та подало зустрічний позов про визнання недійсним договір відповідального зберігання майна № 16 від 29.08.2003 з наступних підстав: - договір та інші додатки до нього від ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" підписано неуповноваженою на те особою; - на дату підписання спірного договору в статуті ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" діяли обмеження щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 30% статутного фонду; - договір виходить за межі цілей діяльності ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" визначених в статуті; - договір не породжує правовідносин для сторін також у зв`язку із забороною його підписувати, встановленою для ОСОБА_5 в силу ч. 3 ст. 62 ЦК УРСР. Для не укладеного (не вчиненого) договору не вимагається встановлення його недійсності окремо в судовому порядку; - за договором фактично майно не передавалося до ВАТ "Дніпроавтотехкомплект"; - позивач безпідставно застосовує індексацію до вартості майна та зловживає своїми правами. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції Як правильно оцінено місцевим господарським судом, оскільки договір відповідального зберігання майна №16 був укладений ще 29.08.2003, то питання щодо відповідності договору вимогам закону має вирішуватися з урахуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Тобто, застосуванню підлягають положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року. Виходячи з частини другої статті 4 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції від 30.10.1999 - на день укладення договору) підставами виникнення цивільних прав і обов`язків можуть бути угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать. Положеннями частини другої статті 5 Цивільного кодексу Української РСР було визначено, що при здійсненні прав і виконанні обов`язків громадяни і організації повинні додержувати законів. За визначенням у частині першій статті 41 Цивільного кодексу Української РСР угодою визнаються дії сторін спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За договором схову одна сторона (охоронець) зобов`язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором (частини перша, третя статті 413 Цивільного кодексу Української РСР). Відповідно до частини першої статті 62 Цивільного кодексу Української РСР угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом (стаття 48 Цивільного кодексу Української РСР). Згідно статті 63 Цивільного кодексу Української РСР угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Посилаючись на недійсність спірного договору зберігання скаржник наполягає на тому, що на день укладення договору від 29.08.2003 головою правління ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" був не ОСОБА_6 , як вказано в договорі, а ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом загальних зборів акціонерів ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" від 18.04.2003 та наказом ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" №11-к від 30.04.2003 по особовому складу. Суд першої інстанції, відхиляючи доводи скаржника виходив з того, що за даними Головного управління статистики у Дніпропетровській області №04-09/2073 від 16.10.2020, за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, з листопада 2001 року по березень 2008 року керівником ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" був саме ОСОБА_1 , а отже дана особа на час укладання спірного договору мала повноваження на його укладання. Згідно положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. 11.09.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/16505/19 вказав, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Колегія суддів, оцінивши докази обох сторін погоджується з судом першої інстанції і визнає в цьому випадку більш вірогідними докази позивача за первісним позовом зважаючи на наступне: З метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності постановою Кабінету Міністрів України 22.01.1996 №118 було затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (пункт 1 Положення). Відповідно до пункту

4. Положення інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних: - ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва; - класифікаційні - дані про види діяльності, територіальну, відомчу належність, форму власності та організаційно-правову форму господарювання; - довідкові - дані про адресу, телефон, факс, прізвище керівника, засновників (інвесторів) тощо; - реєстраційні - дані про державну реєстрацію (перереєстрацію), спосіб створення, реорганізацію, ліквідацію тощо; - економічні - дані, які характеризують виробничо-технічні та фінансово-економічні показники суб`єкта господарської діяльності. Пунктами 5, 6 Положення встановлено державний реєстр ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів, а для суб`єктів підприємницької діяльності - на основі копії реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію в органах державної реєстрації за місцезнаходженням суб`єкта. Створення і ведення Державного реєстру здійснюється Держкомстатом, що також є його розпорядником. Розпорядником територіальних рівнів Державного реєстру є відповідні органи державної статистики в Автономній Республіці Крим, областях і м. Києві. Частиною четвертою пункту 10 Положення передбачено, що у разі внесення в установленому порядку до нормативних чи установчих документів змін і доповнень, які тягнуть за собою необхідність внесення відповідних змін (доповнень) до облікової картки Державного реєстру, суб`єкт господарської діяльності в десятиденний термін подає змінені (доповнені) нормативні та установчі документи до відповідного органу державної статистики і вносить зміни (доповнення) до своєї облікової картки. У разі внесення змін і доповнень до установчих документів суб`єктів підприємницької діяльності орган державної реєстрації у п`ятиденний термін з дня державної реєстрації змін (доповнень) в установчих документах передає відповідному органові державної статистики копію реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію внесених змін (доповнень). За пунктом 11 Положення заповнена облікова картка в органі державної статистики проходить контроль на повноту і відповідність нормативним та установчим документам, і її дані заносяться до бази даних Державного реєстру. Тобто, саме від суб`єкта господарської діяльності залежить повнота і своєчасність внесення даних до Державного реєстру підприємств і організацій щодо створеного ним підприємства. Наказом Державної служби статистики України 30.09.2015 за №231 затверджено Положення про Головне управління статистики у Дніпропетровській області. Згідно пункту 1 Положення (в редакції наказу Державної служби статистики України від 02.01.2020 №5) Головне управління статистики у Дніпропетровській області (ГУС у Дніпропетровській області) є територіальним органом Державної служби статистики України (Держстат), що в межах наданих повноважень здійснює реалізацію державної політики у сфері статистики. ГУС у Дніпропетровській області, що підпорядковане Держстату, є юридичною особою публічного права і складовою частиною єдиної системи органів державної статистики. За пунктом 5 Положення Головне управління статистики у Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: - забезпечує ведення та використання даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України і реєстрів респондентів статистичних спостережень в області. Надає користувачам інформацію з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (підпункт 11); - залучає для використання у статистичних цілях адміністративні дані та іншу необхідну інформацію й забезпечує взаємодію інформаційної системи ГУС у Дніпропетровській області з інформаційними системами місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб шляхом взаємного обміну інформацією (підпункт 14). Виходячи з обставин справи і вищенаведених нормативних актів відповідачем за первісним позовом на день укладення договору враховуючи зміни щодо голови правління внесені до облікової картки не були, змінені (доповнені) нормативні чи/та установчі документи до відповідного органу державної статистики подані не були. За приписами частин першої, третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Таким чином, оскільки Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України на момент укладення спірного договору не містив даних про зміну голови правління ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", а з умов договору зберігання не вбачається доведення другої сторони про такі зміни, відповідач за первісним позовом позбавляється можливості використовувати протокол загальних зборів акціонерів ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" від 18.04.2003 і наказ ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" №11-к від 30.04.2003. Крім того, з пункту 8.4.5. Статуту ВАТ "Дніпроавтотехкомплект", затвердженого протоколом №1 від 19.10.2001 Загальних зборів акціонерів і зареєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 22.11.2001, вбачається, що голова правління обирається загальними зборами акціонерів терміном на 3 роки. Тобто, знову ж таки на час укладення спірного договору цей термін не був закінчений. Відповідач за первісним позовом посилається на обмеження встановлені в Статуті ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 30% статутного фонду. За змістом статті 25 Цивільного кодексу Української РСР, яка кореспондується зі статтею 4 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 11.06.2003) юридична особа діє на підставі статуту (положення). Згідно зі статтею 29 Цивільного кодексу Української РСР юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов`язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). За статтею 47 Закону України "Про господарські товариства" Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства. Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень. Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства. Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається згідно із статутом акціонерного товариства. Голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом (частина перша статті 48 Закону України "Про господарські товариства"). Відповідно до пункту 5.1. Статуту ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" статутний фонд товариства становить 197100 гривень. З пункту 8.4.2. Статуту вбачається, що до компетенції Правління відноситься укладення угод на суму, що не перевищує 30 відсотків статутного фонду. Відповідно до покладених пунктом 8.4.6. Статуту обов`язків голова правління, зокрема, здійснює різного роду угоди та інші юридичні акти, видає доручення, відкриває в банках розрахунковий та інші розрахунки; виконує інші функції, що випливають з пункту 8.4.2. цього Статуту. Ціна - це встановлена сторонами договору, загальна сума товару або послуги, яку реалізує одна зі сторін, і виражається в грошовій формі (у національній або іноземній валюті). Договірною є ціна, щодо якої сторони дійшли згоди при укладені договору як щодо оплати одним контрагентом іншому за виконання взятого на себе останнім зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 417 Цивільного кодексу Української РСР розмір винагороди охоронцю по оплатному договору схову (стаття 413 цього Кодексу) визначається затвердженими в установленому порядку таксами, ставками, тарифами, а при відсутності таких - за згодою сторін. Предметом договору є відповідальне зберігання майна. В даному випадку договір є оплатним, за пунктом 2.1. якого встановлена винагорода за зберігання майна у сумі 1500,00 грн. на рік без ПДВ. Навіть за 17 років дії договору сума винагороди у 25500,00 грн. знаходиться в межах 30 % статутного капіталу ВАТ "Дніпроавтотехкомплект". Як встановлено вище від ТОВ "Укртехнопром-типографія" договір був підписаний керівником Моісеєнко Б.В., якому за твердженням скаржника було відомо про переобрання голови правління ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" станом на день укладення договору, оскільки він був присутнім на загальних зборах 18.04.2003 як голова спостережної ради ВАТ "Дніпроавтотехкомплект". Фактично, вказує скаржник, ОСОБА_3 був представником одночасно обох сторін договору та безпосередньо заінтересованою особою, що в силу частини третьої статті 62 Цивільного кодексу Української РСР встановлює заборону на підписання спірного договору. Згідно з частиною третьою статті 62 Цивільного кодексу Української РСР представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Як правильно вказав суд першої інстанції доказів укладення договору зберігання від 29.08.2003 від імені ВАТ "Дніпроавтотехкомплект" Моісеєнко Б.В відповідачем не надано. Стосовно обставин вартості майна. За приписами статті 41 Цивільного кодексу Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Так, в пункті 1.2.договору сторони дійшли згоди щодо вартості майна, переданого на зберігання, яка підлягає коригуванню на індекс інфляції, встановлений Національним банком України в період зберігання майна. Вартість майна наведена окремо по кожному найменуванню в Переліку майна переданого на зберігання (Додаток №1 до договору) та в Акті здачі-приймання майна на відповідальне зберігання від 29.08.2008. Ні законодавством, яке діяло на час укладення договору, ні умовами самого договору не зобов`язано сторін наводити порядок визначення вартості майна, що передається на зберігання. Індекс інфляції, або, що теж саме, індекс споживчих цін - показник, що характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Колегія суддів погоджується з відповідачем, щодо неправильного визначення сторонами в пункті 1.2. договору органу встановлення індексів інфляції, а саме зазначення таким органом Національного банку України. Відповідно до листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики України починаючи з серпня 1991 р. щомісячно і публікуються в пресі, зокрема, газеті "Урядовий кур`єр" в період з 5 по 10 число наступного за звітним місяця. За статтею 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції від 01.01.2003 - на час укладення договору, яка є чинною і на цей час) індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Центральним органом виконавчої влади в галузі статистики у 2003 році був Державний комітет статистики України відповідно до указу Президента України від 06.11.1997 №1249/97 "Про Положення про Державний комітет статистики України". Наразі таким органом є Державна служба статистики України (Держстат). В той же час судом апеляційної інстанції досліджено, що з наданого позивачем розрахунку інфляційного збільшення вартості майна для розрахунку штрафу були застосовані індекси інфляції за період 2003-2020, які відповідають опублікованим Держстатом. Відповідач за первісним позовом безпідставно посилається на відсутність передачі йому майна. Зі змісту пункту 4.1. договору вбачається, що за згодою сторін документом, що підтверджує передачу майна на зберігання є акт здачі-приймання. Саме цей документ визначений сторонами є в силу статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належним і допустимим доказом в підтвердження факту передачі. Складання акта приймання-передачі майна на відповідальне зберігання із зазначенням усіх необхідних відомостей про майно насамперед спрямовано на захист інтересів позивача як власника майна, оскільки повернення майна зі зберігання здійснюється відповідно до переліку майна, зазначеного у такому акті. При цьому, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами відповідача, що дата на акті проставлена кульковою ручкою безпосередньо перед поданням позову, сам акт є лише зразком, а зазначена адреса зберігання є адресою самого ТОВ "Укртехнопром-Типографія", яке передало майно на зберігання. Стверджуючи про проставляння дати на акті здачі-приймання кульковою ручкою перед поданням позовної заяви, відповідач вочевидь вважає таким документом підробленим, проте не надає доказів в підтвердження такого факту, а саме висновків експертизи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявність або відсутність дати на документі не має значення, оскільки зі змісту договору вбачається, що передача майна відбувається фактично в день укладення договору - 29.08.2003. Умовами договору не визначено, що сторони повинні передати майно на відповідальне зберігання протягом певного строку після укладення договору. Акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств. Вказаний акт не може вважатися зразком, оскільки зразком є шаблон (документ - заготовка), що містить всі елементи, які є "спільними" для різних документів даного типу у встановленій послідовності і використовується для створення нових документів певного типу. Основна відмінність між документами і зразками полягає в їхньому призначенні: Зразок - це заготовка документа з готовими елементами тексту та оформлення, яка призначена для подальшого заповнення даними, а документ - це вже підготовлений текст, можливо на основі якогось зразка (шаблону, документа-заготовки). Акт здачі-приймання майна на відповідальне зберігання від 29.08.2003 має детальний опис майна (назва кожного найменування, виробник (торгова марка), модель, розмір, матеріал, потужність), кількість і вартість, посади конкретних осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, їх особисті підписи та печатки підприємств. Майно наведене в акті відповідає переліку майна у Додатку №1 до договору. Той факт, що адреса місця зберігання майна співпадає з адресою реєстрації позивача за первісним позовом також не спростовує факту передачі майна відповідачу за первісним позовом. Необхідність передачі майна на зберігання відповідачу могла бути обумовлена відсутністю у позивача за первісним позовом підходящого за площею приміщення для вказаного майна. В апеляційній скарзі скаржник вказував про необхідність врахування додаткових доказів, доданих ним до пояснень від 21.12.2020, у прийняті яких судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено. Причини несвоєчасного подання таких доказів відповідач обґрунтовував тими обставинами, що документи були складені у 2008-2010 роках, а тому їх пошук потребував значної тривалості часу. За правилами статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи повинні подати докази разом з поданням заяв по суті. Так, відповідач повинен був подати докази разом із відзивом на позовну заяву. Відповідно до частини восьмої статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Частиною п`ятою статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2020 відповідача зобов`язано надати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду) протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Ухвала отримана відповідачем за первісним позовом 07.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4930011653350, отже останнім днем для направлення доказів (з урахуванням вихідних і святкових днів) було 25.08.2020. Враховуючи, що на дату судового засідання 17.08.2020 позовна заява з додатками відповідачем отримана не була, строк для надання відзиву і доказів слід відраховувати з дати ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи - з 17.08.2020. Останнім днем для надання відзиву і доказів є 01.09.2020. Відзив на позовну заяву було подано ТОВ "Дніпроавтотехкомплект" 01.09.2020, проте ні в тексі самого відзиву, ні в окремому клопотанні не було зазначено про наявність доказів, які не можуть бути подані відповідачем у визначений строк. Додаткові докази подані відповідачем лише з письмовими поясненнями від 21.12.2020. Враховуючи наведене доводи відповідача в обґрунтування неможливості своєчасно подати певні докази колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки відповідач мав можливість скористатися правом на отримання додаткового часу для подання доказів з обґрунтуванням неможливості своєчасного їх подання з 17.08.2020 по 01.09.2020, натомість відповідних дій не здійснив, про причини, які завадили йому звернутися із заявою відповідно до частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України про надання додаткового часу для отримання доказів в поясненнях від 21.12.2020 не навів. За змістом статті 129 Конституції України до основних принципів судочинства відноситься принцип змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їхньої переконливості. Принцип змагальності невіддільний від процесуальної рівноправності сторін, що є його основою, оскільки саме наділення їх рівними правами й обов`язками дає їм можливість змагатися перед судом. Відповідно до частини другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Оскільки, спірний договір відповідає вимогам закону, обставини його підписання неуповноваженою особою на час укладення договору не підтвердились, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для визнання його недійсним відсутні. За вимогами статті 526 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (частина перша статті 611 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частини перша, друга статті 549 Цивільного кодексу України). За частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Оскільки відповідачем за первісним позовом у визначений пунктом 5.2. договору після отримання вимоги майно повернуто не було, позивач за первісним позовом, скориставшись пунктом 4.2. договору, правомірно нарахував штраф за період з вересня 2003 року по червень 2020 року у сумі 538813,38 грн. Враховуючи правильно встановлені позивачем у спірний період індекси інфляції, а отже правильність визначення інфляційного збільшення вартості майна, слід визнати, що розрахунок штрафу відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам справи та умовам договору. Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у нарахованому розмірі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції За приписами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог. Наведені доводи в апеляційній скарзі відповідача за первісним позовом не дають підстав для скасування ухваленого у цій справі судового рішення. Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати в сумі 15276,30 грн. на оплату судового збору, понесені скаржником у зв`язку із апеляційним оскарженням, у тому числі на оплату професійної правничої допомоги, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі і відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2020 у справі №904/4194/20 - залишити без змін. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтотехкомплект". Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повна постанова складена 16.04.2021. Головуючий суддя І.М. Подобєд Суддя Л.П. Широбокова Суддя Е.В. Орєшкіна