Постанова 4824 № 361/6188/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 361/6188/18 Головуючий у суді першої інстанції - Селезньова Т.В. Номер провадження № 22-ц/824/2883/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року у справі за позовом Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: Виконавчий комітет Знам`янської міської ради Кіровоградської області про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2018 року Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області звернувся до суду із позовом та просив постановити рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відношенню до їх малолітньої дочки ОСОБА_3 та стягнути з відповідачів аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 у сумі 1 000 грн з кожного, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно шляхом перерахування коштів на особистий рахунок дитини, з моменту подання позовної заяви і до досягнення ОСОБА_4 повноліття. Свої вимоги Орган опіки та піклуваннямотивував тим, що відповідно до рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 липня 2017 року відповідачі всиновили малолітню ОСОБА_5 , також вказаним рішенням було внесено зміни до актового запису про народження дитини та змінено прізвище та ім`я на ОСОБА_6 , окрім того змінено місце народження, дату народження, відомості про матір та батька дитини. Позивач зазначав, що у березні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали позов до суду про скасування усиновлення малолітньої ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що малолітня дитина має невиліковну хворобу, про яку усиновлювачі не знали і не могли знати під час усиновлення. Також позивач вказує, що відповідачі до винесення рішення у справі про скасування усиновлення, не виконували батьківські обов`язки належним чином, не приділяли дочці належної уваги та 21 серпня 2018 року фактично відмовились від дитини, коли відвезли та залишили ОСОБА_7 в Знам`янській лікарні Кіровоградської області і після того взагалі припинили виконувати свої батьківські обов`язки. Окрім того, в позові зазначається, що 31 серпня 2018 року ОСОБА_1 з`явилась до служби у справах дітей та сім`ї та подала заяву про згоду на позбавлення її батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року позовні вимоги Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області задоволено частково: - позбавлено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 батьківських прав по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_3 ; - стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 вересня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття, - шляхом перерахування аліментів на особистий рахунок дитини, відкритий у відділенні Державного Ощадного Банку України позивачем - Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області; - зобов`язано Виконавчий комітет Броварської міської ради Київської області протягом п`яти днів з дня набрання рішенням законної сили відкрити малолітній ОСОБА_8 , особистий рахунок у Державному Ощадному Банку України. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просила рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року скасувати повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом критично сприйнято позицію, докази та посилання щодо повідомлених обставин справи апелянта ОСОБА_1 , оскільки вони лише перераховані в оскаржуваному рішенні, але їм не надано жодної оцінки у їх сукупності та співвідношенні із заявленими позивачем обставинами, а частину доказів апелянта взагалі проігноровано. Проте, апелянт вказує, що повідомлені позивачем факти та обставини визнаються судом як встановлені та доведені. ОСОБА_1 посилається також на те, що повідомляла суду про наявність справи про скасування усиновлення, адже виявилось, що ОСОБА_6 має вроджене психічне захворювання, яке набагато серйозніше, ніж ті діагнози, що вказані в документації про усиновлення, та малолітня дитина потребує постійного стаціонарного лікування в психіатричній лікарні з доглядом особою, що має відповідну фахову кваліфікацію, однак такі доводи апелянта було оцінено як підтвердження заявлених позивачем обставин недогляду за дитиною та неналежне виконання батьківських обов`язків. ОСОБА_1 зазначає, що в судовому рішенні неповно досліджено та не надано належної оцінки показам свідків, адже апелянт вважає, що їх свідчення не підтверджені жодним доказом, не перевірені судом, а тому ґрунтуються на припущенні про їх достовірність. Апелянт наголошує, що окрім інформації про те, що «дитина перебувала під наглядом органу опіки, оскільки подружжя всиновило дитину», позивачем не надано жодного доказу про вжиття механізмів провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, передбачених законодавством. В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 164 Сімейного кодексу України під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу родини, у разі здійснення такого супроводу. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує на своїй неспроможності сплачувати аліменти, оскільки єдиним джерелом доходу апелянта є соціальні виплати та аліменти на двох інших малолітніх дітей, а сама вона перебуває у відпустці по догляду за такими дітьми. Виходячи з наведеного апелянт вважає, присуджені оскаржуваним судовим рішенням аліменти складають 30% щомісячного доходу, що є грошовими коштами малолітніх дітей та мають використовуватись на їх утримання та для задоволення їх потреб, а тому виконання рішення в частині сплати аліментів фактично призведе до порушення прав малолітніх синів апелянта. На адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради - Шкардун М.В., відповідно до якого вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а доводи, що викладені в апеляційній скарзі такими, що не спростовують обставини, які були встановлені під час розгляду справи та спростовуються доказами, що були досліджені судом. Позивач також вказує, що кожному з аргументів відповідача судом було надано оцінку, яка узгоджується з іншими доказами у справі. У відзиві також зазначено, що доводи відповідача про не знання щодо стану здоров`я усиновленої дитини цілком спростовуються рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 14 липня 2017 року про усиновлення, в якому зокрема зазначено, що дитина перед всиновленням перебувала у дитячому закладі Черкаської обласної ради як залишена без батьківського піклування, кровна мати якої визнана недієздатною та згідно медичного висновку малолітня дитина мала ураження головного мозку не уточненої етіології, відхилення від норми, виявлені функціональними дослідженнями серцево-судинної системи і ендокринних залоз. Окрім того, у вказаному рішенні зазначається, що заявники з історією розвитку та станом здоров`я дитини ознайомлені та готові взяти на себе відповідальність за лікування і утримання дитини. Представник позивача зазначає, що відповідач ОСОБА_1 розпочала проводити обстеження стану здоров`я ОСОБА_3 лише напередодні подачі заяви про скасування усиновлення у березні 2018 року, а до того часу з моменту усиновлення відповідачі не вживали жодних заходів щодо додаткового медичного обстеження усиновленої дитини, її лікування чи оздоровлення. Посилання відповідача, що вони не могли звернутись за медичною допомогою, оскільки на дільниці за місцем мешкання дитини до 26 жовтня 2017 року не було дільничного лікаря-педіатра, є нелогічним, адже в місті Бровари, окрім амбулаторних дільниць за місцем мешкання, є зокрема дитяча поліклініка. У відзиві вказується на безпідставність посилання апелянта на те, що вони мають ще трьох дітей, окрім усиновленої ОСОБА_3 , і за цей час не могли приділити увагу стану здоров`я усиновленої дитини, оскільки на момент прийняття рішення про всиновлення дитини відповідачі вже мали трьох дітей та добровільно взяли на себе зобов`язання щодо лікування і утримання усиновленої дитини. Позивач вважає, що в судовому рішенні вірно встановлено та аргументовано, як підставу для позбавлення відповідачів батьківських прав пункт 1 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, адже згідно акту про підкинути чи знайдену дитину та її доставку від 21 серпня 2018 року малолітню ОСОБА_7 було виявлено у Знам'янській міській лікарні імені Лисенка і апелянт не спростовує той факт, що саме вона залишила усиновлену доньку у лікарні. Окрім того, позивач вказує, що з серпня 2018 року ані батько, ані матір усиновленою дитиною не цікавились, не цікавились її станом здоров`я, не приймали участі в її утриманні. Також позивач вважає, що судом вірно встановлено, що факт подання заяви про скасування всиновлення не є перешкодою для позбавлення батьківських прав, оскільки у разі скасування всиновлення воно скасовується лише від дня набрання чинності рішенням суду про таке скасування, а батьківські права та обов`язки припиняються на майбутнє. Саме тому подання у березні 2018 року заяви про скасування всиновлення не могло бути для відповідачів законною підставою для припинення виконання ними своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 протягом часу, коли вирішувалось питання про скасування всиновлення. Виходячи з наведеного представник позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року залишити без змін. Також на адресу апеляційного суду надійшов відзив від виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області як орган опіки та піклування, відповідно до якого не погоджується з апеляційною скаргою з наступних підстав. Третя особа вказує, що відповідачі з історією розвитку та станом здоров`я дитини були ознайомлені, але не зважили на походження дитини, наявність вказаних захворювань, наслідків їх прояву в майбутньому та знехтували можливістю проведення додаткового медичного обстеження. На думку виконавчого комітету вказане дає підстави вважати безвідповідальним ставлення відповідачів до усиновлення та його правових наслідків. У відзиві вказується, що відповідно до Акту про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 21 серпня 2018 року встановлено факт залишення відповідачами малолітньої ОСОБА_3 в Комунальному закладі «Знам`янська міська лікарня ім. А.В. Лисенка» та за час перебування в комунальному закладі відповідачі дитину не відвідували, матеріальної допомоги на лікування не надавали, із заявами про повернення їм дитини не звертались, а тому це дає підстави вважати, що відповідачі самоусунулись від виконання батьківських обов`язків, залишивши дитину напризволяще в закладі охорони здоров`я. Виконавчий комітет Знам`янської міської ради Кіровоградської області, як орган опіки та піклування, вказує, що обставини справи ретельно досліджені судом при ухваленні рішення та доводами апелянта не спростовуються, а тому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін. При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, зокрема в частині скасування рішення суду щодо стягнення аліментів із ОСОБА_1 , оскільки на її думку судом першої інстанції не враховано її матеріальний стан та рівень доходів, який складається лише із допомоги держави на малолітніх дітей. Інших видів доходу в неї не має, а крім того із відповідачем ОСОБА_2 вони шлюб розірвали, він фактично вигнав її із дітьми із житла, і на даний час вона сама потребує допомоги. Щодо позбавлення батьківських прав то вона не заперечує в цій частині рішення, оскільки вважає, що при усиновленні дитини їй не надали повну інформацію щодо стану здоров`я дитини, що в подальшому і призвело до повернення дитини до медичного закладу. Представник органу опіки та піклування Сундук Л.І. заперечила щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому зазначила, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до не згоди нею із рішення суду в іншій справи щодо відмови у скасуванні усиновлення, а щодо обставин, які свідчать про залишення нею усиновленої дитини в медичному закладі в м. Знам`янка не заперечуються. Вказані дії відповідачкою вчиненні самовільно без відповідного рішення, при тому що відповідачі після усиновлення є батьками дитини, а тому зобов`язанні її виховувати, утримувати та турбуватися про неї. Натомість вони вказаних обов`язків не виконували, що підтверджується актом від 21 серпня 2018 року щодо залишення ними дитини в медичному закладі а тому вважає що суд прийшов до обґрунтованого висновку про позбавлення відповідачів батьківських прав щодо дочки ОСОБА_10 , та відповідно і стягнув аліменти в мінімально можливому розмірі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області мотивував своє рішення тим, що з серпня 2018 року відповідачі повністю перестали виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до всиновленої дитини, зокрема 21 серпня 2018 року відповідачка ОСОБА_1 покинула дитину у лікарні, яка потребувала постійного догляду за станом малолітства й потребувала посиленої уваги за її станом розвитку та здоров`я. Вказано, що відповідач ОСОБА_2 , дізнавшись про залишення дружиною дитини у лікарні, фактично погодився з цим і не вчинив жодної дії, яка б свідчила про відсутність в нього такої згоди та про наявність в нього наміру виправити ситуацію та забрати дитину. Судом також зазначено, що відповідачі не забрали дитину з лікарні і не виявили такого бажання чи наміру протягом тривалого часу, зокрема як станом на день подання позивачем даного позову до суду, так і після зазначеного, протягом всього часу розгляду справи судом. Судом першої інстанції також зазначено, що суд вважає, що дійсною мотивацією залишення усиновленої дитини було небажання усиновителів надалі ставитись до усиновленої дитини як до своєї рідної, з усією материнською/батьківською турботою. Фактично, відвізши дитину у лікарню, залишивши її там та не забравши її з лікарні протягом тривалого часу, який не може бути виправданий - відповідачі відмовились від дитини. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі самоусунулись від виконання свої батьківських обов`язків по відношення до всиновленої дитини і протягом тривалого часу їх не виконували взагалі й вказане є достатньою підставою для позбавлення останніх їх батьківських прав по відношенню до цієї дитини. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 09 січня 2016 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_11 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.9, т.1). Відповідно до свідоцтва про народження, відповідач ОСОБА_11 має сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10). Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільних дітей - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.11-12, т.1). Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22 серпня 2017 року батьками ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є відповідачі ОСОБА_2 (батько) і ОСОБА_1 (мати) (а.с.13, т.1). Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 14 липня 2017 року заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо всиновлення дитини задоволено. Проведено всиновлення малолітньої дівчинки ОСОБА_15 , як народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Змінено усиновленій дитині її прізвище ІНФОРМАЦІЯ_9 на ІНФОРМАЦІЯ_9 , ім`я ІНФОРМАЦІЯ_9 на ІНФОРМАЦІЯ_9 , дату народження з ІНФОРМАЦІЯ_7 на ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.14-15, т.1). В рішенні зазначено, що дитина перед всиновленням перебувала у дитячому закладі Черкаської обласної ради як залишена без батьківського піклування, кровна мати дитини була визнана недієздатною; реєстрація народження дитини була здійснена за ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України органом опіки; згідно медичному висновку малолітня дитина мала ураження головного мозку не уточненої етіології, відхилення від норми, виявлені функціональними дослідженнями серцево-судинної системи і ендокринних залоз; з історією розвитку та станом здоров`я дитини заявники ознайомлені та готові взяти на себе відповідальність за лікування і утримання дитини. Рішення набрало законної сили. Згідно висновку про стан здоров,я , фізичний та розумовий розвиток дитини - дитина мала ураження головного мозку не уточненої етіології, відхилення від норми, виявлені функціональними дослідженнями серцево-судинної системи і ендокринних залоз (а.с.22, т.1). Відповідно до копії розписки, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_1 09 червня 2017 року отримала пакет документів для всиновлення, в тому числі рішення суду про визнання матері дитини недієздатною, висновок про стан здоров`я дитини та інші документи (а.с.24, т.1). Також в матеріалах справи міститься копія заяви відповідачів від 09 червня 2017 року, відповідно до якої останні встановили контакт з дитиною, бажають її усиновити. Ознайомлені з її станом здоров`я, правами та обов`язками усиновлювачів та правовими наслідками усиновлення (а.с.25, т.1). 13 жовтня 2017 року посадовою особою служби у справах дітей складено звіт про умови проживання всиновленої дитини, підписаний відповідачами; згідно даного звіту дитина забезпечена всім необхідним, відповідно свого віку дитина виховується вдома. Батькам рекомендовано пройти комплексне обстеження дитини (а.с.29). Згідно відповіді Броварського міського центру первинної медико-санітарної допомоги від 25 квітня 2018 року - ОСОБА_6 перебуває на обліку в лікарні з серпня 2017 року, у дільничного лікаря була один раз в грудні 2017 року, щеплення з порушенням календаря щеплень. В лютому 2018р. консультована в НДСЛ «Охматдит», психіатром дефектологом, генетиком, іншими лікарями, діагностовано затримку психо-мовного розвитку, порушення сну, панкреатопатію, дискинезію кишківника, субнанізм (генез потребує уточнення). Вказано, що 23 березня 2018 року проконсультована психіатром в КЗ КОР «Київська обласна психоневрологічна лікарня №2», встановлений діагноз : симптоматична епілепсія з частими поліморфними судомними пароксизмами, когнітивною недостатністю до рівня затримки психічного розвитку, з затримкою статокінетичного розвитку (а.с.45, т.1). Рішенням виконкому Броварської міської ради №388 від 05 червня 2018 року надано висновок про недоцільність скасування всиновлення малолітньої ОСОБА_13 у зв`язку з відсутністю підстав для скасування всиновлення (а.с.30-33, т.1). Згідно вказаного висновку Орган опіки, даючи висновок, врахував, що при всиновленні дитини усиновителі знали про стан здоров`я дитини, про стан здоров`я її матері, дитина проходила обстеження, були виявлені вади розвитку і певні захворювання, всі медичні документи були видані відповідачці, крім того на її прохання було виділено автомобіль для проведення додаткового обстеження дитини; усиновителі спілкувались з дитиною до її всиновлення; кандидатам на всиновлення (відповідачам) наголошувалось на тому факті, що мати дитини у 2015 році визнана недієздатною і народила дочку, знаходячись в психіатричній лікарні. В подальшому, 27 серпня 2018 року до служби у справах дітей Броварської міської ради надійшло подання від служби у справах дітей Знам`янської міської ради, згідно якого - доведено до відома, що 21 серпня 2018 року в приміщенні Знам`янської міської лікарні жінкою була залишена малолітня дитина - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При дитині знайдено паспорт громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканка м. Бровари. Служба просила вирішити питання про доцільність позбавлення батьків дитини - ОСОБА_2 і ОСОБА_1 батьківських прав щодо всиновленої ними дитини, додаток: акт про підкинуту дитину (а.с.49, т.1). Згідно Акту від 21 серпня 2018 року про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, складеного представниками органу внутрішніх справ та закладу охорони здоров`я, - у Знам`янській міській лікарні імені Лисенка при понятих двох медсестрах закладу та у присутності старшої медсестри закладу, представника служби у справах дітей, ІНФОРМАЦІЯ_5 о 11 год. 00 хв. виявлено дитину жіночої статі, дитина залишена жінкою в приміщенні лікарні, приблизний вік дитини 1 рік 6 місяців, дитина вдягнута, при свідомості, при дитині паспорт. Встановлено особу дитини: ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Дитина доставлена у КЗ Знам`янську лікарню, дитяче відділення (а.с.50, т.1). Крім того, 31 серпня 2018 року до служби у справах дітей Броварської міської ради від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій ОСОБА_1 повідомила, що за станом здоров,я (лікування в хірургічному відділенні), не може бути присутньою на засідання комісії 05 вересня 2018 року. Повідомила, що погоджується на позбавлення її батьківських прав стосовно дитини (усиновленої) ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , просила розглядати дане питання без її участі (а.с.51, т.1). Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради №647 від 11 вересня 2018 року надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачів по відношенню до їх малолітньої дитини - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків (а.с.52-57, т.1). Згідно вказаного Висновку №1-18/918 від 11 вересня 2018 року, Орган опіки враховував, що в березні 2018 року відповідачі подали заяву про скасування усиновлення, у зв`язку з виявленням невиліковної хвороби у дитини, про що дізнались після її усиновлення; було з`ясовано, що перед всиновленням даної дилини відповідачі були обізнані про стан дитини, мали весь пакет медичних документів, знали про наявні у дитини вади розвитку і діагнози; усиновителі не займались належним лікуванням і обстеженням дитини, дитина у лікаря була один раз у грудні 2017 року, в лютому 2018 року було надано направлення дитині на обстеження. 23 березня 2018 року встановлено діагноз симптоматична епілепсія, затримка психічного та статокінетичного розвитку. 30 травня 2018 року надано висновок обстеження в НДСЛ «Охматдит», встановлено діагноз дитини: фетальний алкогольний синдром, симптоматична епілепсія, нефроптоз, недорозвиненість мови, затримка розвитку. 05 червня 2018 року надано висновок про недоцільність скасування всиновлення. 25 липня 2018 року за графіком відвідувань сімей з усиновленими дітьми було здійснено візит у сім`ю. 21 серпня 2018 року вказана дитина матір`ю (усиновителем) ОСОБА_1 була залишена у лікарні міста Знам`янка. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Статтею 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо всиновленої ними дитини - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області посилався, зокрема на те, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно зі статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 Сімейний кодекс України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав. При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 Сімейного кодексу України є усталеною. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. За приписами ч.5 ст.167 Сімейного кодексу України якщо дитина, відносно якої батьки позбавлені батьківських прав, не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона передається на опікування органу опіки та піклування. Статтею 232 Сімейного кодексу України встановлено правові наслідки усиновлення. Зокрема, з моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена та усиновлювачем. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Статтею 238 Сімейного кодексу України передбачено випадки, коли усиновлення може бути скасоване за рішенням суду : воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків. Згідно ч.4 ст.238 Сімейного кодексу України усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням суду. Статтею 239 Сімейного кодексу України передбачено правові наслідки скасування усиновлення. Так, частиною першою вказаної статті передбачено, що у разі скасування усиновлення припиняються на майбутнє права та обов`язки, що виникли у зв`язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами. Згідно статті 242 Сімейного кодексу України якщо усиновлювач був записаний матір`ю, батьком усиновленої ним дитини, він може бути позбавлений батьківських прав за наявності підстав, встановлених у статті 164 цього Кодексу. У разі позбавлення усиновлювача батьківських прав настають наслідки, встановлені статтею 166 цього Кодексу. Частиною 3 статті 166 Сімейного кодексу України передбачено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду. Так, матеріалами справи підтверджено, та з Акту від 21 серпня 2018 року про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, складеного представниками органу внутрішніх справ та закладу охорони здоров`я, вбачається, що ОСОБА_1 залишила дитину ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у Знам`янській міській лікарні імені Лисенка. Крім того, в матеріалах справи наявна також заява ОСОБА_1 від 31 серпня 2018 року, відповідно до якої остання не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також слід зазначити, що відповідач ОСОБА_2 , дізнавшись про дії ОСОБА_1 щодо залишення їх всиновленої дитини ОСОБА_13 , не вчинив жодних дій, які б свідчили про його незгоду із діями ОСОБА_1 щодо залишення дитини в лікарні. Протягом всього часу розгляду справи в суді відповідач ОСОБА_2 також не виявив бажання повернути всиновлену дитину ОСОБА_13 додому та виконувати щодо неї свої батьківські обов`язки. Вказані дії відповідачів по справі слід розцінювати як ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо всиновленої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того судом також встановлено, що відповідачами по справі також було ініційовано питання щодо скасування усиновлення в судовому порядку, за результатами якого рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено. Скасовано усиновлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 малолітньої ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внесено зміни до актового запису про народження №155 від 21 вересня 2016 року, вчиненого Знам`янським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, а саме, змінено: прізвище дитини з « ІНФОРМАЦІЯ_9 » на « ІНФОРМАЦІЯ_9 », ім`я з « ІНФОРМАЦІЯ_9 » на « ІНФОРМАЦІЯ_9 », дату народження з « ІНФОРМАЦІЯ_6 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », місце народження з «м. Бровари Київської області» на «м. Знам`янка Кіровоградської області», відомості про батька з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_20 », відомості про матір з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_21 ». Передано ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на опікування Органу опіки та піклування Знам`янської міської ради Кіровоградської області. Однак, постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області в інтересах малолітньої ОСОБА_13 - задоволено. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2020 року - скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області, Виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області, треті особи: Виконавчий комітет Черкаської міської ради, Комунальний заклад «Черкаський обласний спеціалізований будинок дитини» Черкаської обласної ради про скасування усиновлення - відмовлено (а.с.228-235, т.2). Відповідно до вказаної постанови апеляційного суду від 02 грудня 2020 року вказано, що висновок суду першої інстанції про те, що виявлені у ОСОБА_13 захворювання відносяться до тяжких невиліковних хвороб, які дають право на скасування усиновлення відповідно до ч. 1 ст. 238 СК України, є безпідставним і таким, що не підтверджується належними і допустимими доказами. Вказано, що посилання позивачів на те, що незалежно від їх волі та враховуючи стан здоров`я ОСОБА_13 в родині склалися стосунки, які унеможливлюють спільне проживання і виконання усиновлювачами своїх батьківських обов`язків, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно з Актом від 21 серпня 2018 року про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку, складеного представниками органу внутрішніх справ та закладу охорони здоров`я, 21 серпня 2018 року ОСОБА_13 була залишена позивачем ОСОБА_1 у Знам`янській міській лікарні імені Лисенка. Тобто, в даному випадку, виключно від волі усиновлювачів між ними та усиновленою склалися стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання, та, навпаки, не залежали та не могли залежати від самої дитини. При цьому, апеляційний суд зазначив, що підкинувши усиновлену дитину до лікарні, позивачі, маючи права батьків, грубо порушили не тільки закон, а й моральні норми суспільства, що стало підставою для звернення уповноваженого органу до суду з позовом про позбавлення позивачів батьківських прав по відношенню до усиновленої дитини та стягнення аліментів. Враховуючи вказане, апеляційним судом відхиляються доводи апелянта щодо не врахування судом першої інстанції факту наявності процедури скасування усиновлення ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також про необізнаність ОСОБА_1 із станом здоров`я всиновленої дитини, оскільки даним обставинам була надано оцінка у справі про скасування усиновлення. Доводи апелянта про те, що позивач по справі не вчиняв дій щодо розв`язання ситуації, яка склалася в родині (стан здоров`я усиновленої дитини, необхідність лягти на обстеження з ОСОБА_13 на стаціонарне лікування), не надавав допомоги сім`ї відповідачів та/або усиновленій дитині, що свідчили б про належний супровід, апеляційним судом сприймаються критично, оскільки в даному випадку є встановлений факт - залишення дитини ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у Знам`янській міській лікарні імені Лисенка, а також подальша їх незацікавленість у долі усиновленої дитини. Вказані дії свідчать, що відповідачі по справі самоусунулись від виконання покладених на них батьківських обов`язків. Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що вона не має фінансової можливості сплачувати аліменти взагалі, то слід зазначити наступне. Відповідно до положень ч.2 ст.166 Сімейного кодексу України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину (ч.3 ст.166 Сімейного кодексу України). За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень ч.2 ст.182 Сімейного кодексу України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, визначають розмір аліментів, врахував майновий стан відповідачів та визначив його у розмірі мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують. Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови викладено 14 квітня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв