Постанова 4823 № 740/5689/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 06 квітня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 740/5689/18 Головуючий у першій інстанції Олійник В. П. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/93/21 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Губар В.С., Онищенко О.І. секретар: Поклад Д.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Олійника В.П. від 17 червня 2020 року, місце ухвалення рішення м.Ніжин, дата складання повного тексту рішення 22 червня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну дати та підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну дати та підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с.2-5, том 1), в якому просила: визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 про її звільнення №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року, згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України; змінити дату та формулювання причин звільнення позивача з роботи, вказавши дату звільнення 04.02.2015 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, з ініціативи працівника, у зв`язку з порушенням керівником підприємства законодавства про працю; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2015 року по 01.11.2018 року. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем з 17.10.2014 року, на посаді продавця непродовольчих товарів у ТОВ Технополіс-1 за адресою: м.Ніжин, вул.Московська,12. Листом від 01.11.2018 року відповідачем було повідомлено позивача про звільнення за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, згідно п.4 ст.40 КЗпП України, при цьому, наказу про звільнення відповідачем надано не було. Позивач вказувала, що 04.02.2015 року, при виході на роботу, вона дізналась, що в бухгалтерській програмі 1С зазначено про її звільнення, у зв`язку з чим позивач звернулась до керівництва за роз`ясненнями. Як зазначає у позові ОСОБА_1 , директор Ніжинської філії повідомив, що з бухгалтерської програми 1С позивач була видалена вищим керівництвом, та просив її написати заяву про звільнення за згодою сторін, позивач відмовилась писати дану заяву, після чого директор повідомив про її звільнення. Позивач стверджує, що до роботи її не допускали, при цьому ні наказу про звільнення, ні трудової книжки на неодноразові звернення позивача, надано не було. 22.04.2015 року позивач було письмово повідомлено про звільнення з 04.02.2015 року, без вказівки на норму закону та підставу звільнення. Даний лист позивач отримала 30.04.2015 року, при цьому, наказу про звільнення, трудової книжки їй надано не було. 06.02.2015 року позивач звернулась з відповідною скаргою до територіальної державної інспекції праці у Чернігівській області, яка листом від 09.07.2015 року повідомила позивача про недопущення керівництвом Ніжинської філії ТОВ Технополіс-1 до службових приміщень, а також про відмову надавати письмові пояснення та завірені копії документів. 09.07.2017 року позивачем було надіслано на адресу відповідача запит щодо надання копій наказів про звільнення, про прийняття на роботу, довідок про доходи та про нараховану,але не виплачену заробітну плату. Відповідачем було повідомлено позивача, що вона не звільнена. Позивач стверджує, що починаючи з 04.02.2015 року, відповідач чинив їй перешкоди у отриманні наказу про звільнення, не надав належно оформленої трудової книжки в день звільнення позивача, не провів розрахунку з позивачем при звільненні, що є порушенням трудового законодавства, і вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з даним позовом. 19.06.2019 року ОСОБА_3 подала до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог (а.с.196-197, том 1), в якій просила вважати її позовні вимоги наступними: визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 про звільнення позивача №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року, згідно пункту 4 ст.40 КЗпП України; змінити дату та формулювання причин звільнення позивача з роботи, вказавши дату звільнення 04.02.2015 року на підставі ч.2 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.02.2015 року по 01.11.2018 року в сумі 121 419 грн. 76 коп.; стягнути з відповідача компенсацію за моральну шкоду в сумі 200 000 грн. Як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 17.06.2020 року, оскільки вказана заява позивача про збільшення позовних вимог від 19.06.2019 року подана ОСОБА_1 після першого судового засідання по справі, яка розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, у ній змінено предмет щодо ч.2 ст.38 КЗпП України та доповнено вимогу про стягнення моральної шкоди, що не відповідає вимогам ст.49 ЦПК України, то суд першої інстанції вважав за необхідне проводити розгляд даної справи відповідно до первісних позовних вимог ОСОБА_1 , з якими вона звернулась до суду першої інстанції у грудні 2018 року (а.с.2-5, том 1). Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2020 року позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну дати та підстав звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задоволено частково. Визнано незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 №Т01/01/11/008 від 01 листопада 2018 року про звільнення ОСОБА_5 згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 50 000 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 1 409 грн. 60 коп. судового збору, 10 600 грн. витрат на правничу допомогу, а всього стягнуто 12 009 грн. 60 коп. судових витрат. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 просить скасувати оскаржуване рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2020 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, невірно визначив відповідно до встановлених судом обставин правовідносини, і за даних обставин, ухвалив необґрунтоване та незаконне рішення, яке підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, оскільки в матеріалах справи наявний лист відповідача від 01.03.2017 року, вих.№02/76 на ім`я ОСОБА_5 , в якому було зазначено про надання завіреної копії трудової книжки та виписки з наказу про прийом на роботу, довідку про доходи надано не було, оскільки позивач не була звільнена. Доводи апеляційної скарги стверджують, що повідомленням Територіальної Державної інспекції з питань праці у Чернігівській області від 09.07.2015 року позивача було проінформовано про неможливість проведення перевірки у зв`язку з мораторієм, разом з тим, вказувалось, що позивач звільнена не була, але протягом тривалого часу не виконує трудові обов`язки. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивачем було допущено тривале порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу з 09.02.2015 року по 01.11.2018 року, і відповідач мав право фіксувати порушення трудової дисципліни, як за весь час, так і за окремі періоди. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскільки порушення позивачем трудової дисципліни у вигляді прогулу було триваючим, то відповідач правомірно фіксував актами від 02, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 жовтня 2018 року порушення трудової дисципліни та 01.11.2018 року було прийнято наказ №Т01/01/11/008 про звільнення позивача з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 17.06.2020 року надав неправильну правову оцінку порядку застосування дисциплінарного стягнення. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції без належної правової підстави, що не ґрунтується на доказах, встановив факт вимушеного прогулу, який почався з 04.02.2015 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що матеріали справи не містять в собі належних та допустимих доказів відносно того, що ОСОБА_5 , починаючи з 04.02.2015 року, чинились перешкоди у вільному доступі до робочого місця та щодо виконання покладених на неї трудових обов`язків. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не надав відповідної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_5 , отримавши інформацію відносно того, що вона не є звільненою, повинна була з`явитись на робоче місце, та приступити до виконання покладених на неї трудових обов`язків, чого позивачем зроблено не було. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом, і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги стверджують, що позивач 01.11.2017 року не була на роботі, що підтверджується табелями обліку робочого часу, при цьому, повноважень на пересилання їй трудової книжки поштовим зв`язком позивач відповідачу не надавала. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач пропустила строк звернення до суду із позовом про скасування наказу про звільнення №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року, оскільки даний строк щодо звернення з позовом починається з моменту отримання листа №1009 від 01.11.2018 року. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс -1 залишити без задоволення у зв`язку з її необґрунтованістю. При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує про необґрунтованість рішення суду першої інстанції від 17.06.2020 року в частині визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 50 000 грн. Оскільки розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу проведено відповідно до вимог чинного законодавства, і підстави для його зменшення відсутні. Також у відзиві позивач зазначає, що суд першої інстанції задовольнив вимоги заявленого нею позову в частині визнання незаконним наказу про звільнення, проте, не задовольнив вимоги заявленого позову в частині зміни дати та підстав звільнення. В судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції представник Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 адвокат Білека Ю.І. підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явилась. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно виписки з наказу Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 №1005-к від 17.10.2014 року, ОСОБА_5 була прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів, робота основна (а.с.6, том 1). Вказані обставини підтверджуються також випискою із трудової книжки позивача щодо її прийняття 17.10.2014 року на посаду продавця непродовольчих товарів Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1, відповідно до наказу №1005-к від 17.10.2014 року (а.с.8-9, том 1). Прізвище позивача після одруження було змінено на ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_1 , дата видачі: 21.12.2018 року (а.с.134, том 1). У повідомленні відповідача від 22.04.2015 року на ім`я ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено про звільнення позивача з посади продавця непродовольчих товарів від 04.02.2015 року. Також у даному повідомленні вказано про необхідність з`явитись за трудовою книжкою 28.04.2015 року об 11.00 год. за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7, том 1). Як вбачається із заяви від 05.05.2015 року, адресованої директору Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1, ОСОБА_5 зазначає про отримання нею 30.04.2015 року повідомлення відповідача про звільнення, а також про відсутність у неї намірів щодо звільнення. У даній заяві позивач просить відповідача зазначити підставу її звільнення, надати їй копію наказу про звільнення, трудову книжку, та провести з нею остаточний розрахунок (а.с.18, том 1). 01.03.2017 року відповідачем на ім`я ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 була надана відповідь, вих.№02/76, у якій вказано про надання завіреної копії трудової книжки ОСОБА_5 , та виписки з наказу про прийом на роботу. У даній відповіді зазначено, що оскільки ОСОБА_5 не є звільненою, то довідку про доходи за 6 місяців роботи перед звільненням, надати неможливо (а.с.10, том 1). Як вбачається із запиту на інформацію від 09.02.2017 року, ОСОБА_5 просила відповідача надати копії наказів щодо прийняття та звільнення з роботи, довідку про доходи, довідку про нараховану, але не виплачену при звільненні заробітну плату, а також повідомити місце зберігання її трудової книжки (а.с.11, том 1). Як зазначено у повідомленні відповідача від 01.11.2018 року, вих.№1009 на ім`я ОСОБА_5 , її було звільнено 01.11.2018 року, наказ про звільнення №ТО1/01/11/008 від 01.11.2018 року, згідно п.4 ст.40 КЗпП України (за прогули, в тому числі, відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, без поважних причин. Вказано про можливість отримання трудової книжки у відділі кадрів Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 (м.Київ, пл.Спортивна, 1А) (а.с.12, том 1). 06.02.2015 року ОСОБА_5 зверталась на адресу інспекції з праці із відповідною заявою про незаконні дії роботодавця (а.с.13-15, том 1). Матеріали справи містять в собі повідомлення на адресу ОСОБА_5 Територіальної Державної інспекції з питань праці у Чернігівській області від 09.07.2015 року Про розгляд запиту (а.с.16-17, том 1). У повідомленні Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 від 02.10.2018 року, вих.№811 на адресу ОСОБА_5 зазначено про відсутність на роботі позивача з невідомих причин, та про необхідність надання письмових пояснень з даного приводу (а.с.32, том 1). Аналогічні повідомлення були надіслані відповідачем на адресу позивача 12.10.2018 року, вих.№902, а також 23.10.2018 року, вих.№959 (а.с.33,34, том 1). Також в матеріалах даної справи містяться копії повідомлень відповідача на адресу ОСОБА_5 від 01.11.2018 року, вих.№1009 та від 30.11.2018 року, вих. №1146, з приводу звільнення позивача та отримання нею трудової книжки (а.с.35,36, том 1). Згідно доповідної записки відповідача від 02.10.2018 року, а також актів Про відсутність на роботі продавця-консультанта ОСОБА_5 від 02.10.2018 року, 03.10.2018 року, 04.10.2018 року, 05.10.2018 року, 06.10.2018 року, 07.10.2018 року, 08.10.2018 року, 09.10.2018 року, 10.10.2018 року, 11.10.2018 року, 12.10.2018 року (а.с.44-55, том 1), акту №15 від 01.11.2018 року Про нез`явлення ОСОБА_5 для надання письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі (а.с.56, том 1), акту №14 від 01.11.2018 року Про нез`явлення ОСОБА_5 для ознайомлення і підписання наказу про накладення на неї дисциплінарного стягнення та наказу про звільнення (а.с.57, том 1), ОСОБА_5 була відсутня на роботі протягом всіх вказаних робочих днів, на телефонні дзвінки не відповіла, і в подальшому, до відділу кадрів чи на своє робоче місце не з`явилась. Відповідно до розрахункових листків, за січень 2015 року ОСОБА_5 виплачено 2 399 грн. 59 коп. за 20 відпрацьованих днів, за лютий 2015 року ОСОБА_5 виплачено 1 951 грн. 49 коп. за 5 відпрацьованих днів (а.с.115, 116, том 1). Як вбачається з повідомлення АТ Державний ощадний банк України від 21.10.2019 року, грошові кошти в сумі 622 грн. 16 коп. за меморіальним ордером №0100001348 про перерахування ТОВ Технополіс-1 Помазан Ю.С. повернуто, у зв`язку з уточненням реквізитів одержувача, що підтверджується платіжним дорученням №2903761926 від 01.11.2018 року (а.с.27, 28, том 2). Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 №2/3 від 03.01.2018 року, створено робочу комісію по встановленню фактів відсутності працівника на робочому місці (а.с.58, том 2). Відповідно до наказу відповідача ТОВ Технополіс-1 №11 від 01.11.2018 року Про накладення на ОСОБА_5 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, наказано: визнати для ОСОБА_5 , продавця-консультанта, робочі дні в період з 09.02.2015 року по 01.11.2018 року, прогулом. Вказаний період у табелі обліку використання робочого часу, позначити як прогули. Бухгалтерії ТОВ Технополіс-1 не нараховувати заробітну плату ОСОБА_5 за вказаний період. Згідно з пунктом 2 статті 147 КЗпП України за грубе порушення трудової дисципліни застосувати до ОСОБА_5 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи за п.4 статті 40 КЗпП України (прогул), про що відділу кадрів 01.11.2018 року видати наказ (а.с.59-60, том 1). Як вбачається з наказу №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року Про припинення трудового договору, ОСОБА_5 , продавця-консультанта звільнено 01.11.2018 року за прогул без поважних причин, за п.4 ст.40 КЗпП України, на підставі наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення №11 від 01.11.2018 року (а.с.61, том 1). З даним наказом ОСОБА_5 ознайомлено 07.12.2018 року. Згідно розписки від 07.12.2018 року, ОСОБА_5 отримала свою трудову книжку НОМЕР_2 , із зазначенням застереження: … маю претензії - не згодна з наказом про звільнення (а.с.62, том 1). Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, оскільки в матеріалах справи наявний лист відповідача від 01.03.2017 року, вих.№02/76 на ім`я ОСОБА_5 , в якому було зазначено про надання завіреної копії трудової книжки та виписки з наказу про прийом на роботу, довідку про доходи надано не було, оскільки позивач не була звільнена. Доводи апеляційної скарги стверджують, що повідомленням Територіальної Державної інспекції з питань праці у Чернігівській області від 09.07.2015 року позивача було проінформовано про неможливість проведення перевірки у зв`язку з мораторієм, разом з тим, вказувалось, що позивач звільнена не була, але протягом тривалого часу не виконує трудові обов`язки. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивачем було допущено тривале порушення трудової дисципліни у вигляді прогулу з 09.02.2015 року по 01.11.2018 року, і відповідач мав право фіксувати порушення трудової дисципліни, як за весь час, так і за окремі періоди. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскільки порушення позивачем трудової дисципліни у вигляді прогулу було триваючим, то відповідач правомірно фіксував актами від 02, 03, 04, 05, 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 жовтня 2018 року порушення трудової дисципліни та 01.11.2018 року було прийнято наказ №Т01/01/11/008 про звільнення позивача з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 17.06.2020 року надав неправильну правову оцінку порядку застосування дисциплінарного стягнення. Доводи апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції без належної правової підстави, що не ґрунтується на доказах, встановив факт вимушеного прогулу, який почався з 04.02.2015 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що матеріали справи не містять в собі належних та допустимих доказів відносно того, що ОСОБА_5 , починаючи з 04.02.2015 року, чинились перешкоди у вільному доступі до робочого місця та щодо виконання покладених на неї трудових обов`язків. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції не надав відповідної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Доводи апеляційної скарги вказують, що ОСОБА_5 , отримавши інформацію відносно того, що вона не є звільненою, повинна була з`явитись на робоче місце, та приступити до виконання покладених на неї трудових обов`язків, чого позивачем зроблено не було. Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивач пропустила строк звернення до суду з даним позовом, і позовні вимоги про стягнення середнього заробітку не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги стверджують, що позивач 01.11.2017 року не була на роботі, що підтверджується табелями обліку робочого часу, при цьому, повноважень на пересилання їй трудової книжки поштовим зв`язком позивач відповідачу не надавала. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач пропустила строк звернення до суду із позовом про скасування наказу про звільнення №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року, оскільки даний строк щодо звернення з позовом починається з моменту отримання листа №1009 від 01.11.2018 року. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним наказу Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року про звільнення ОСОБА_5 згідно п.4 ст.40 КЗпП України, а також для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Приписами ч.1 статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки, тобто з моменту, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Констатувавши загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило щодо звільнення працівника. У такому разі, строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше. З врахуванням конструкції даної статті, застосування судом зазначених строків звернення відбувається без окремої заяви сторони. В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно наказу відповідача №Т01/01/11/008 від 01.11.2018 року Про припинення трудового договору, ОСОБА_5 , продавця-консультанта звільнено 01.11.2018 року за прогул без поважних причин, за п.4 ст.40 КЗпП України, на підставі наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення №11 від 01.11.2018 року (а.с.61, том 1). З даним наказом ОСОБА_5 ознайомлено 07.12.2018 року. Згідно розписки від 07.12.2018 року, ОСОБА_5 отримала свою трудову книжку НОМЕР_2 , із зазначенням застереження: … маю претензії - не згодна з наказом про звільнення (а.с.62, том 1). При цьому, до суду першої інстанції з даним позовом ОСОБА_1 звернулась 03.12.2018 року. За даних обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції відносно того, що до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 звернулась в межах строків, визначених положеннями ч.1 статті 233 КЗпП України. При цьому, відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів, у розумінні статей 77,80 ЦПК України, на підтвердження отримання позивачем копії наказу про її звільнення від 01.11.2018 року та трудової книжки у інший хронологічний період часу. Згідно п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Виходячи із приписів чинного трудового законодавства, у справах про звільнення за порушення трудової дисципліни суду необхідно з`ясовувати, в чому конкретно виявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло це бути підставою для розірвання трудового договору за п.4 статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями: 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень. Зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За положеннями ч.1 статті 147-1 КЗпП України, дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 КЗпП України). Відповідно до ч.1 статті 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що відповідачем визнані дні прогулу позивача з 09.02.2015 року по 01.11.2018 року, при цьому, відповідачем вчинені дії щодо з`ясування причин відсутності позивача на роботі, згідно повідомлень від 01.03.2017 року, 02.10.2018 року, 12.10.2018 року, 23.10.2018 року, 03.12.2018 року. Доказів щодо з`ясування даних причин у хронологічний період з лютого 2015 року до 01.03.2017 року суду не надано. Також відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів щодо спростування повідомлення позивача 22.04.2015 року відповідачем про звільнення ОСОБА_5 з посади продавця непродовольчих товарів від 04.02.2015 року (а.с.7, том 1), причин відсутності на роботі позивача, якою в подальшому було ініційовано звернення до органів інспекції праці та Національної поліції. При цьому, судом першої інстанції зазначено, що саме відповідач, як роботодавець, зобов`язаний надати суду вказані докази, оскільки вони знаходяться у його розпорядженні. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 17.06.2020 року відносно того, що оскільки відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження додержання відповідачем правил та порядку застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи, винесення наказу про звільнення позивача, з врахуванням хронологічного періоду спірних правовідносин сторін - з лютого 2015 року по 01.11.2018 року, то за даних обставин вимоги позову ОСОБА_1 в частині визнання незаконним наказу про звільнення є обґрунтованими, і підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги стверджують, що судом першої інстанції необґрунтовано не прийнято до уваги показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в ході судового розгляду даної справи, які підтверджують необґрунтованість вимог заявленого позову. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів по справі. При цьому ч.2,ч.3 статті 89 ЦПК України регламентовано, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У вимогах поданої позовної заяви ОСОБА_1 просила змінити дату та формулювання причин її звільнення з роботи, вказавши дату звільнення 04.02.2015 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, з ініціативи працівника, у зв`язку з порушенням керівником підприємства законодавства про працю. Частиною 3 статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у вказаній частині, оскільки, як зазначив суд у рішенні від 17.06.2020 року, відповідачем не надано доказів щодо підстав припинення трудових відносин позивача, згідно повідомлення від 22.04.2015 року (а.с.7, том 1), при цьому, позивачем також не надано суду доказів щодо наявності підстав для формулювання її звільнення згідно ч.3 статті 38 КЗпП України. З матеріалів справи вбачається, що позивач з відповідною заявою про звільнення до відповідача не зверталась, а звільнення працівника за п.4 статті 40 КЗпП України відбувається за ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а не працівника. У вказаній частині рішення суду першої інстанції від 17.06.2020 року апелянтом не оскаржується. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що оскільки судом встановлено незаконність наказу відповідача від 01.11.2018 року про звільнення позивача згідно п.4 статті 40 КЗпП України, то дані обставини є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 235 КЗпП України в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно наданого позивачем розрахунку (а.с.166-167, том 1), розмір суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.02.2015 року по 01.11.2018 року становить 121 419 грн. 76 коп., виходячи із середньоденної заробітної плати - 125 грн. 79 коп. Правильність вказаного розрахунку відповідачем у встановленому порядку не спростована, клопотання про призначення відповідних судових експертиз не заявлялось, і за даних обставин, вказаний розрахунок обґрунтовано прийнято до уваги судом першої інстанції. Разом з тим, виходячи із принципу співмірності, суд першої інстанції вважав за необхідне частково задовольнити вимоги заявленого позову у вказаній частині, стягнувши з відповідача на користь позивача 50 000 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). Відповідно до ч.4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З врахуванням приписів ч.4 статті 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що дійшовши обґрунтованого висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень статті 235 КЗпП України в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний хронологічний період, суд першої інстанції за відсутності відповідних правових підстав, зменшив суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 121 419 грн. 76 коп. до 50 000 грн. За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2020 року змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 121 419 (сто двадцять одну тисячу чотириста дев`ятнадцять) грн. 76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 необхідно залишити без задоволення. На підставі приписів ч.4 статті 367 ЦПК України, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2020 року необхідно змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 121 419 (сто двадцять одну тисячу чотириста дев`ятнадцять) грн. 76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). В іншій оскаржуваній частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17.06.2020 року підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями: 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс -1 залишити без задоволення. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2020 року змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини в наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Технополіс-1 на користь ОСОБА_3 121 419 (сто двадцять одну тисячу чотириста дев`ятнадцять) грн. 76 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів). В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: