Постанова Дніпровський апеляційний суд № 207/3984/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3124/21 Справа № 207/3984/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Юрченко І. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом комунального підприємства Кам`янської міської ради «Тепломережі» до ОСОБА_1 про визнання договору укладеним ,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2015 року КП Кам`янської міської ради «Тепломережі» звернулося до суду із вищевказаним уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 набув право власності на приміщення АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт, як і весь будинок, підключений до мереж централізованого теплопостачання міста. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру 17 березня 2015 року відповідачем було офіційно припинено свою підприємницьку діяльність, тож він втратив статус суб`єкту господарювання. Набувши право власності на приміщення до якого подавалася теплова енергія, відповідач був зобов`язаний укласти з позивачем відповідний договір на теплопостачання і своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки. 09 березня 2011 року відповідачу винесено припис про необхідність укладання договору на теплопостачання. Позивачем складений і підписаний у двох примірниках відповідний договір на теплопостачання № 516т від 01 квітня 2015 року, який було направлено відповідачу листом №00.09.0451/1 від 28 квітня 2015 року. Відповідач не підписав і не повернув договір на відпуск теплової енергії, чим порушив норми чинного законодавства, оскільки отримував послуги з теплопостачання не уклавши відповідного договору. Враховуючи викладене, КП Кам`янської міської ради «Тепломережі» просило суд визнати укладеним, на умовах запропонованих позивачем договір на відпуск теплової енергії № 516т від 01 квітня 2015 року. Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року позов КП Кам`янської міської ради «Тепломережі» задоволено. Визнано укладеним на умовах, запропонованих КП Кам`янської міської ради «Тепломережі», договір на відпуск теплової енергії від 01 квітня 2015 року № 516т. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач, продовжуючи споживати теплову енергію і відмовляючись укладати договір з КП Кам`янської міської ради «Тепломережі», порушує норми законодавства і право позивача, яке підлягає захисту шляхом визнання договору на відпуск теплової енергії укладеним. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав оцінку доказам, а саме долученій комунальній картці, яку видав департамент забезпечення життєдіяльності в місті Дніпродзержинської міської ради №03364275 від 13 листопада 2007 року, в якій не зазначено про необхідність укладення договору на теплопостачання, тобто виконкому було відомо про відключення приміщення від теплопостачання. Від позивача відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 листопада 2007 року ОСОБА_1 набув право власності на приміщення № НОМЕР_1 , за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 18). Вказаний об`єкт підключений, як і весь будинок, до мереж централізованого теплопостачання міста. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 17 березня 2015 року, відповідачем було офіційно припинено свою підприємницьку діяльність, тож він втратив статус суб`єкту господарювання (а.с. 12). Отже, набувши право власності на приміщення до якого подавалася теплова енергія, відповідач був зобов`язаний укласти з позивачем відповідний договір на теплопостачання і своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки. 09 березня 2011 року відповідачу винесено припис про необхідність укладання договору на теплопостачання з підприємством позивача (а.с. 10). 01 квітня 2015 року був складений і підписаний у двох примірниках відповідний договір на відпуск теплової енергії № 516т (а.с. 6-9), який направлено відповідачеві (а.с. 20). Проте, незважаючи на вищенаведене, відповідач до сих пір не підписав і не повернув позивачу договір на відпуск теплової енергії, чим порушує норми чинного законодавства оскільки отримує послуги з теплопостачання не уклавши відповідного договору. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відтак відповідач, продовжуючи споживати теплову енергію і відмовляючись укладати договір на відпуск теплової енергії, порушує норми законодавства та права позивача на оплату наданих послуг. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов`язків (ст. 3, 6, 12-15, 20 ЦК України, ст. 3-5 ЦПК України 2004 року) можна дійти висновку про те, що в разі невизнання споживачем права виробника, (виконавця) послуг на укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2012 року № 6-110цс12. Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до пункту 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642 - 643 ЦК України. Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розкриваючи зміст засади свободи договору, у ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору. Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. Вказаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 757/45133/15-ц (провадження № 14-114цс18). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» одним із основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Пунктом 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач комунальних послуг, зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 (далі-Правила) споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Пунктом 4 цих Правил встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Відповідно до рекомендованих роз`яснень Дніпропетровського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27 липня 2009 року, №1459/44/04-09, направлений відповідачу проект договору на відпуск теплової енергії № 516т, повністю відповідає всім нормам законодавства і не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції (а.с.23). Укладення даного договору є обов`язковим для сторін, тому як він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язковим для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Тому можна розцінювати запропонований позивачем відповідачу до підписання договір, як такий, що набув юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, і є обов`язковим для укладення та виконання сторонами. Доводи апеляційної скарги з приводу відсутності обов`язку укладення договору на теплопостачання з посиланням на комунальну картку (а.с.87), колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки в зазначеній картці містяться відомості про укладені договори з надання комунальних послуг станом на дату складання довідки 13 листопада 2007 року, проте це не звільняло відповідача від обов`язку укласти відповідні договори з постачальниками послуг. Таким чином доводи апеляційної скарги є безпідставними та зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглядаючи справу, відповідно до вимог 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними в справі доказами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича О.В. Лаченкова