Постанова 4857 № 260/2602/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/2602/20 пров. № А/857/1612/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Ніколіна В. В., з участю секретаря судового засідання Ратушної М. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 260/2602/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Магазин "Взуття" до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Державний реєстратор Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександр Володимирович, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу,- суддя в 1-й інстанції Плеханова З. Б., час ухвалення рішення 26.11.2020 року, місце ухвалення рішення м. Ужгород, дата складання повного тексту рішення 07.12.2020 року, в с т а н о в и в: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" звернулося в суд з позовом до відповідача - Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" № 2015/5 від 16 червня 2020 року, яким скаргу ОСОБА_1 від 16 грудня 2019 року задоволено у повному обсязі та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександром Володимировичем. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" № 2015/5 від 16 червня 2020 року, яким скаргу ОСОБА_1 від 16 грудня 2019 року задоволено у повному обсязі та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександром Володимировичем. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що рішення суду у цивільній справі №308/12227/13-ц, на яке суд першої інстанції вказує як підставу виникнення права, по факту є рішенням про володіння та розпорядження, тобто таким, що не породжує права власності та не є підставою для реєстрації такого права, оскільки передбачає витребування майна в натурі. З урахуваннм викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Міністерство юстиції України також оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що в оскаржуваному рішенні не міститься жодних посилань на те, чому суд не враховує доводи Міністерства юстиції України, а також чому судом лише зазначається про реєстраційні дії, які стали підставою для прийняття оскаржуваного наказу, але не дається їм ніяка правова оцінка, оскільки саме наявність цих, на думку апелянта, протиправних реєстраційних дій послугувало підставою для їх скасування. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційні скарги, в якому зазначає, що ним на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, яке набрало законної сили, державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександром Володимировичем було зареєстроване нерухоме майно. Однак за результатами засідання Колегії Мінюсту від 28 травня 2020 року було розглянуто скаргу ОСОБА_1 та скасовано рішення держреєстратора з підстав порушення державним реєстратором п. 67 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень ( затв. Постановою КМУ № 1127 від 25 грудня 2015 року, тобто, що позивачем не було подано, а державним реєстратором не витребувано документ, який підтверджує право власності щодо об`єкта нерухомого майна. Даний висновок був затвердженим Наказом Мінюсту, який позивач вважає незаконним, оскільки скарга ОСОБА_1 повинна була бути залишена без розгляду за спливом строків оскарження, і крім того, документом, на підставі якого здійснюється в даному випадку реєстрація права власності є рішення суду, про що неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях. Крім того, позивач зауважує, що колегія відмовила у задоволенні аналогічної скарги гр. ОСОБА_3 і Наказом Мінюсту було затверджено відповідний Наказ. Вважає, що судом першої інстанції повністю досліджено обставини справи, а тому рішення суду необхідно залишити без змін, а подану апеляційну без задоволення. Представник третьої особи ОСОБА_1 (апелянта) ОСОБА_4 підтримала доводи, викладені в апеляційних скарах, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити. Інші учасники справи у судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, підстав для відкладення розгляду справи колегія суддів не вбачає, тому з врахуванням наведеного вище суд вважає можливим проведення розгляду справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року по справі № 308/12227/13-ц постановлено визнати договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та реєстраційний в реєстрі за №1332, недійсним з моменту його укладення. Витребувати на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_4 нерухоме майно - вбудовані приміщення част. літ.А 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер - 3921708, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі. Витребувати на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_6 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ.А 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер - 36233656, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі. 28 травня 2020 року Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації , територіальних органів Міністерства юстиції у складі: Оніщук О., Дубовик В., Дідура Б., Романчук О., Колотілова О. розглянула скаргу ОСОБА_1 від 16 грудня 2019 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 11 січня 2020 року за № 884-33-20 на рішення від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюком Олександром Володимировичем та зробила Висновок, яким рекомендувала:

1. Скаргу ОСОБА_7 від 16 грудня 2019 року задовольнити у повному обсязі. 2.Скасувати рішення від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюком Олександром Володимировичем. 3.Тимчасово блокувати доступ до Державного реєстру речових прав а нерухоме майно строком 1 місяць. Вказаний висновок обгрунтований тим, що на підставі поданої 23 квітня 2018 року ТОВ "МАГАЗИН ВЗУТТЯ" заяви, до якої додано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року у справі № 308/12227/13-ц державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюком Олександром Володимировичем прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26 квітня 2018 року № 40837881 та здійснено реєстраційний запис № 25911240. Колегію встановлено, що держреєстратором ОСОБА_8 оскаржуване рішення прийнято з порушенням вимог п.67 Порядку, статей 10,18,23,24 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки не було витребувано у заявника документи , передбачені статтею 27 Закону та Порядком № 1127. 16 червня 2020 року Міністерством юстиції видно Наказ № 2015/5 підписаний Міністром "Про задоволення скарги", яким : скаргу ОСОБА_1 від 16 грудня 2019 року задоволено у повному обсязі; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександром Володимировичем; тимчасово блоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком 1 місяць. Підстава: Висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 28 травня 2020 року за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 16 грудня 2019 року, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 11 січня 2020 року за № 884-33-20. Також встановлено, що 04 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся в Ужгородський міськрайонний суд з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександром Володимировичем та про скасування реєстраційного запису № 25911240. Відповідачами вказано ТОВ "МАГАЗИН ВЗУТТЯ" та державного реєстратора Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк О.В. 11 лютого 2019 року ухвалою суду відкрито провадження ( справа № 308/1289/19). 23 грудня 2019 року позов залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача в судове засідання. 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 зареєстрував у Мінюсті доповнення до скарги, до якого додав ухвалу від 28 січня 2020 року по справі №308/12227/13-ц про відкриття апеляційного провадження. 27 травня 2020 року відповідачем на телефон директора ТОВ "Магазин Взуття", а також адвокату Кукарека К.С. та державному реєстратору було повідомлено про розгляд скарги ОСОБА_1 , що стверджується наданим відповідачем витягом із журналу телефонограм. 27 травня 2020 року ТОВ "Магазин Взуття" подав відповідачу заперечення на скаргу ОСОБА_1 , в яких вказав на пропуск скаржником 60-денного строку звернення із скаргою, оскільки про рішення державного реєстратора від 26 квітня 2018 року скаржник знав набагато раніше, що вбачається із його позову у судовій справі № 308/1289/19. Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог та задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з наступних підстав. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ТОВ «Магазин взуття» з наказом Мін`юсту "Про задоволення скарги" № 2015/5 від 16 червня 2020 року, яким скаргу ОСОБА_1 від 16 грудня 2019 року задоволено у повному обсязі та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 26 квітня 2018 року № 40837881, прийняте державним реєстратором Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександром Володимировичем. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно. Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин. Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На підставі частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на спірні приміщення внаслідок скасування реєстрації цього нерухомого майна за ним, тобто, фактично, спірні правовідносини виникли з приводу права власності на майно між позивачем та третіми особами. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги (частина перша статті 319 КАС). Аналізуючи наведені правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням норм процесуального права- правил юрисдикції адміністративних судів, а тому наявні підстав для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі. Керуючись ст. 239, 242, 243, 250, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 260/2602/20 скасувати. Провадження у справі № 260/2602/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Взуття" до Міністерства юстиції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Державний реєстратор Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області Вознюк Олександр Володимирович, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета позову: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року.