Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/2271/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2271/20 пров. № А/857/2294/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах дитини-інваліда ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року (суддя - Гулкевич І.З., м. Львів, повне судове рішення складено 18 грудня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах дитини-інваліда ОСОБА_2 до Держави України в особі Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради про захист права приватної власності на соціальну допомогу,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 в інтересах дитини-інваліда ОСОБА_2 у березні 2020 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Держави України в особі Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради, у якому просила: визнати право приватної власності дитини-інваліда ОСОБА_2 на отримувані кошти соціальної допомоги дітям з інвалідністю та їх використання в його інтересах, що визначені ст. 23 Конвенції про права дитини; визнати незаконними (протиправними) дії Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради, за яких соціальна допомога дітям з інвалідністю, що отримується на дитину-інваліда ОСОБА_2 , враховується доходами при визначенні розміру допомоги на дітей одиноким матерям, а саме: допомоги одинокій матері ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 , та зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради утриматись від таких дій; стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради 45043,60 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної дитині-інваліду ОСОБА_2 порушенням його права приватної власності на отримувані кошти соціальної допомоги дітям з інвалідністю та їх використання в його інтересах, що визначені ст. 23 Конвенції про права дитини. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем порушено право приватної власності дитини-інваліда ОСОБА_2 на одержувану допомогу дітям з інвалідністю та її використання в його інтересах, що визначені ст. 23 Конвенції про права дитини, оскільки при кожному перерахунку допомоги одинокій матері ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 орган соціального захисту здійснював розрахунок розміру допомоги «з урахуванням доходів з усіх джерел», включаючи допомогу дітям з інвалідністю, яка одержується на дитину-інваліда ОСОБА_2 . Вказані перерахунки проводились в автоматичному режимі без звернення одинокої матері ОСОБА_1 . При цьому, відповідач, незважаючи на звернення ОСОБА_1 щодо перерахунку спірної соціальної допомоги, продовжує порушувати право приватної власності дитина-інваліда ОСОБА_2 на допомогу дітям з інвалідністю та її використання в його інтересах. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі №380/2271/20 у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 зверталась з заявою і декларацією до відповідача про перерахунок допомоги на дітей одиноким матерям (на дитину ОСОБА_3 ), зазначивши у декларації доходи (стипендію), що одержує дитина ОСОБА_3 після початку навчання у коледжі. У декларації про доходи від 23.07.2019 не було зазначено допомогу на дітей з інвалідністю, яка одержується на дитину-інваліда ОСОБА_2 , є його приватною власністю і має використовуватись в його інтересах. Однак рішенням від 21.08.2019 відповідач відмовив у допомозі одинокій матері ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 , здійснивши розрахунок її розміру «з урахуванням доходів з усіх джерел», включаючи не зазначену у декларації допомогу дітям з інвалідністю, яка одержується на дитину-інваліда ОСОБА_2 , та є його приватною власністю та повинна використовуватись в його інтересах, що визначені статтею 23 Конвенції про права дитини. При цьому, суд першої інстанції залишив поза увагою, що положення ст. 18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» в частині врахування «сукупного доходу сім`ї» для визначення розміру допомоги на дітей одиноким матерям не відповідають статті 23 Конвенції про права дитини. Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Стрийської міської ради як одержувач державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю на дитину ОСОБА_2 з надбавкою на догляд з 17.04.2007. Позивач зверталась за наданням допомоги одинокій матері на дитину ОСОБА_3 до відповідача із заявами та деклараціями про доходи та майновий стан 26.01.2016, 27.01.2017, 14.08.2017, 28.02.2018, 23.07.2019 та 30.03.2020. Відповідачем призначено державну соціальну допомогу одинокій матері ОСОБА_1 на дитину ОСОБА_3 , при цьому у сукупному доході сім`ї позивача врахована одержана нею соціальна допомогу на дитину-інваліда за шість місяців, що передують місяцю зверненню за призначенням цієї допомоги. Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_1 в інтересах дитини-інваліда ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно враховано допомогу на дитину-інваліда у сукупному доході сім`ї ОСОБА_1 при прийнятті рішення про призначення державної соціальної допомоги одинокій матері, тому відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача при визначенні розміру допомоги на дітей ОСОБА_1 , й, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 45043,60 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної дитині-інваліду ОСОБА_2 порушенням його права приватної власності на отримувані кошти соціальної допомоги. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Згідно зі статті 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Відповідно до частини 1 статті 2 цього ж Закону державна соціальна допомога на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається у розмірі 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" надбавка на догляд на дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років призначається у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якшо дитина з інвалідністю потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. одному з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителів, опікуну, піклувальнику надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А, а також одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю призначається не залежно від факту роботи, навчання, служби. Державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства і дітям з інвалідністю віком до 18 років виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. У справі встановлено, що розмір отриманої державної соціальної допомоги дітям з інвалідністю на дитину ОСОБА_2 становив: у 2016 - 18530,10 грн.; у 2017 - 21 660,30 грн.; у 2018 - 23681,80 грн.; у 2019 - 25393,00 грн.; у період з січня 2020 по квітень 2020 - 10022, 44 грн. За наданням допомоги одинокій матері на дитину ОСОБА_3 з заявою та декларацією про доходи та майновий стан осіб ОСОБА_1 зверталась 26.01.2016, 27.01.2017, 14.08.2017, 28.02.2018, 23.07.2019 та 30.03.2020. Відповідно до статті 18-3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку), у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців перед місяцем звернення за призначенням допомоги. Зазначені норми кореспондуються з приписами пункту 34 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми" від 27.12.2001 № 1751, відповідно до якого середньомісячний сукупний дохід сім`ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім`ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім`ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні. Згідно з абзацом 6 частини 2 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" середньомісячний сукупний дохід сім`ї обчислений у середньому за місяць доходів усіх членів сім`ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги. Відповідно до абзацу 5 ст. 2 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" прожитковий мінімум для сім`ї - визначена для кожної сім`ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих і затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення. Середньомісячний сукупний дохід сім`ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. Так, до складу сім`ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I-IV рівня акредитації і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I та II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім`єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім`ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні. Методика обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України 486/202/524/455/3370 від 15.11.2001 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.02.2002 за №112/6400 (далі Методика). Відповідно до підпункту 9.1 пункту 9 цієї Методики загальна сума сукупного доходу одержувачів допомоги включає в себе суму всіх доходів кожної особи, яка враховується при наданні допомоги, визначених на підставі наданих документів за останні 6 календарних місяців або два квартали, що передують місяцю звернення за призначенням соціальної допомоги, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно з підпунктом 5.3 пункту 5 Методики до сукупного доходу сімей (одержувачів) входять: стипендії, пенсії, (крім частини допомоги при народженні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, частини допомоги при усиновленні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, допомоги на поховання, одноразової допомоги, яка надається відповідно до законодавства або за рішеннями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, організацій незалежно від форм власності), допомога на навчання, безпосередньо отримана особою від підприємства, установи чи організації, за винятком коштів, отриманих на умовах позики чи кредитів та щомісячні компенсаційні виплати. При цьому до сукупного доходу не включається відповідна допомога, для призначення якої обчислюється сукупний дохід. При зверненні за призначенням декількох видів допомоги, розмір яких визначається з урахуванням сукупного доходу, до сукупного доходу сім`ї входять розміри призначених на дату звернення зазначених видів допомоги, крім допомоги, для призначення якої обчислюється сукупний дохід. Враховуючи приписи Методики та Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно було враховано допомогу на дитину-інваліда у сукупному доході сім`ї ОСОБА_1 при прийнятті рішення з питань призначенні державної соціальної допомоги одинокій матері. При цьому, колегія суддів не може взяти до уваги покликання позивача на порушення відповідачем статті 23 Конвенції про права дитини, оскільки відповідач не вчиняв дій щодо обмеження прав дитини-інваліда, які гарантовані цією Конвенцією, а лише врахував допомогу на дитину-інваліда в сукупному доході сім`ї, що було необхідно для визначення розміру допомоги одинокій матері ОСОБА_1 на іншу дитину - ОСОБА_3 . Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з наведеними вище приписами нормативно-правових актів, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно враховано допомогу на дитину-інваліда у сукупному доході сім`ї ОСОБА_1 при прийнятті рішення про призначення державної соціальної допомоги одинокій матері, тому відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача при визначенні розміру допомоги на дітей ОСОБА_1 , й, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 45043,60 грн. на відшкодування шкоди, заподіяної дитині-інваліду ОСОБА_2 порушенням його права приватної власності на отримувані кошти соціальної допомоги. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною другою статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах дитини-інваліда ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2020 року у справі № 380/2271/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш Повне судове рішення складено 15 квітня 2021 року