Постанова 4852 № 280/4709/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4709/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, що є правонаступником Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року (головуючий суддя Батрак І.В.) в адміністративній справі №280/4709/19 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 24.09.2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), в якому просив (а.с. 4-8): - визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-104349-56 від 14.08.2019 на суму 23 785,08 грн. Також позивач просив стягнути на його користь судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, додавши до позову угоду про надання правової допомоги від 12.09.2019, акт наданих послуг до угоди від 12.09.2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України, акт наданих послуг о угоди про надання професійної правничої допомоги та про представництво інтересів від 12.09.2019. В обґрунтування позову вказав, що не є суб`єктом підприємницької діяльності і підприємницьку діяльність не здійснює, враховуючи той факт, що як суб`єкт господарювання не зареєстрований та відповідно до норм чинного законодавства не включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Контролюючий орган перевірок стосовно позивача як фізичної особи-підприємця не проводив. Посилається на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, та вказує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки. Заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 23 785,08 грн. виникла за період з січня 2017 року по липень 2019 року, при цьому, вимога про сплату заборгованості було сформовано лише 14 серпня 2019 року, отже відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки). Вказане вище, на думку позивача, свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки). Вважає, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило його можливості передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладання на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску. Крім того, із посиланням на норми Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» стверджує, що у зв`язку з відсутністю в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , у відповідача відсутні підстави для висновку щодо реєстрації позивача, станом на вчинення спірних правовідносин, як фізичної особи-підприємця. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року позов задоволено частково: Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.08.2019 №Ф-104349-56 на суму 23 785,08 грн. Стягнуто з Головного управління ДФС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 768,40 грн. У решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що, єдиним належним та допустимим доказом наявності в фізичної особи статусу підприємця є відповідні відомості в ЄДР (ч. 4 ст. 9 ЗУ №755-IV). Відсутність таких відомостей про позивача в ЄДР підтверджує, що він не має статусу фізичної особи - підприємця. Оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, то вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, враховуючи, що адміністративний позов було підписано та направлено до суду безпосередньо позивачем, а не його представником, а також те, що підготовка документів на здійснення допомоги та копіювання документів не може бути розцінено як надання правової допомоги, оскільки вказані дії не потребують спеціальних знань у сфері права, суд дійшов висновку, що витрати на вказані послуги адвоката не відносяться до витрат на правничу допомогу за даним позовом,, у зв`язку з чим стягненню з відповідача не підлягають. Разом з цим, дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДПС у Запорізькій області подана апеляційна скарга, зазначає, що є правонаступником Головного управління ДФС у Запорізькій області, просить здійснити процесуальне правонаступництво відповідача, а по суті спору просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі. Вказує, що відповідно до наявної у Мелітопольському управлінні ГУ ДФС у Запорізькій області інформації ОСОБА_1 був зареєстрована фізичною особою-підприємцем 01.01.1992 Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради, перебуває на спрощеній системі оподаткування, при цьому, у відповідача відсутні відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, а тому вважає, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач як перебуває на обліку як ФОП та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Наголошує, що відповідач не є суб`єктом державної реєстрації та до повноважень контролюючого органу не відноситься державна реєстрація фізичних осіб-підприємців. Причиною відсутності позивача у Єдиному державному реєстрі є те, що позивачем у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не була подана заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру, оскільки він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 1992 року раніше набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Стверджує, що з 2017 року набули чинності зміни, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. Так, з 2017 року у разі якщо такими платниками податку не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону). З 01.01.2018 відповідно до цього Закону платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону). Зауважує, що позивачем належним чином не виконувались норми ст. 9 цього Закону, а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено, у зв`язку із чим ГУ ДФС у Запорізькій області 14.08.2019 сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104349-56 на загальну суму 23 785,08 грн. за формою та у строки, визначені законодавством, а тому оскаржувана вимога є правомірною та скасуванню не підлягає. Розглянувши клопотання про заміну відповідача: Головне управління ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146) його правонаступником: Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що таке клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню, тому здійснено заміну відповідача Головне управління ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146) правонаступником Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945). В частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржується, тому перегляд рішення суду першої інстанції здійснено в межах вимог апеляційної скарги (т.т. в частині задоволених позовних вимог). Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилається на те, що в ЄДР відсутні відомості про нього як про фізичну особи-підприємця, тому вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) є протиправною. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що за даними облікової картки платника податків станом на 31.07.2019 за позивачем обліковується недоїмка із сплати єдиного податку на суму 23 785,08 грн., у зв`язку із чим 14 серпня 2019 року ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-104349-56. Вказана вимога отримана позивачем у вересні 2019 року. Позивач вважає вказану вимогу протиправною Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI. Зокрема статтею 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: - принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; - платники єдиного внеску; - порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; - розмір єдиного внеску; - орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; - склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; - порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ №2464-VI). Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску (зазначених в абзацах 2, 5 та 7 пункту 1 та пункті 4 частини 1 статті 4 ЗУ №2464-VI), здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абз. 2 та 7 ч. 1 ст. 5 ЗУ №2464-VI). Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 ЗУ №2464-VІ. Так, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч.8 ст. 9 ЗУ №2464-VІ). Слід взяти до уваги, що Законом України від 06.12.2016 № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI), зміни діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Отже, з 01.01.2017 єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, при цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI), зміни діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування. Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI). Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абз. 1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ №2464-VІ). Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні. Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (ч. 4 ст. 5 ЗУ № 2464-VI). Таким чином лише з дня державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у платників єдиного внеску виникають обов`язки своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Отже фізична особа-підприємець, яка в силу положень статті 50 Цивільного кодексу України визначається як особа, яка здійснює своє право на підприємницьку діяльність, є платником єдиного внеску. Відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з аналізу вищезазначених норм законодавства України та відсутності в матеріалах справи даних про реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем, відсутні підстави для висновку, що у періоді 2017-2019 роки позивач був суб`єктом справляння єдиного внеску. Аналіз долучених до матеріалів справи доказів (відповідь на запит в ЄДР) підтверджують, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця. Однак, відповідач зазначає, що наявність у позивача в 2017-2019 роках статусу фізичної особи-підприємця підтверджує тим, що в ЄДР відсутні відомості про припинення ним підприємницької діяльності, зареєстрованої до утворення ЄДР. З приводу зазначених доводів відповідача колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. 01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», який регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців. Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Натомість будь-яких записів не внесено до Єдиного державного реєстру щодо реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема: - перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; - перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; - внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру; - оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру. Згідно з частиною 2 статті 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Відповідно до частини 4 статті 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця повинно бути оформлено державним реєстратором і видано (надіслано рекомендованим листом) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Згідно з частиною 5 статті 43 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи - підприємця зобов`язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця для взяття фізичної особи - підприємця на облік. Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтвердили здійснення відносно позивача зазначених дій. Згідно Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» за №2390-VI від 01.07.2010 процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2). Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3). Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункту 4). Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (пункт 8). Оскільки відомості Єдиного державного реєстру не містять даних щодо позивача як фізичної особи підприємця, то спростовуються доводи відповідача, що позивач мав статус фізичної особи - підприємця в 2017-2019 роках. Щодо посилання відповідача на те, що згідно з базою даних АІС «Податковий блок» позивач знаходиться на обліку в Мелітопольському управлінні ГУ ДФС у Запорізькій області як основний платник податків - фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності та не знятий з обліку, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до положень статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа 16.08.1999, до набрання чинності Законом №755-IV (01.07.2004). Оскільки єдиним належним та допустимим доказом наявності в фізичної особи статусу підприємця є відповідні відомості в ЄДР (частина 4 статті 9 Закону № 755-IV), то відсутність таких відомостей про позивача в ЄДР дає підстави для висновку, що позивач не має статусу фізичної особи - підприємця. Перехідними положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (№755-IV) визначалося, що особа, зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа (СПД-ФО), повинна подати державному реєстратору реєстраційну картку для внесення до ЄДР (Єдиного державного реєстру) відомостей про неї як про фізичну особу підприємця (ФОП). Станом на 2010 рік проблема СПД-ФО, зареєстрованих до 01.07.2004, котрі не звернулися до державного реєстратора щодо внесення відомостей в ЄДР, залишалася актуальною. Тому законодавець для вирішення цієї проблеми прийняв Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI (набрав чинності 10.02.2011, далі Закон №2390-VI), відповідно до якого передбачив: - кінцеві строки подання усіма зареєстрованими до 1 липня 2004 року підприємцями реєстраційних карток для включення відомостей про них до ЄДР; - визначив обов`язок спеціально уповноважених органів з питань державної реєстрації підготувати аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8); - порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій; - робота цих комісій (за участі представників ПФУ та податкової інспекції, тепер - ДФС) полягала в опрацюванні та звірці інформації про всіх суб`єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, та скеруванні узагальненої інформації державному реєстратору - для включення до ЄДР відомостей про таких суб`єктів господарювання (в тому числі СПД-ФО). Отже, впродовж строку дії Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI - держава в особі уповноважених нею органів повинна була опрацювати (провести інвентаризацію та звірку) інформацію всіх реєстраційних та контролюючих органів про суб`єктів господарювання, зареєстрованих до 01.07.2004 та не внесених в ЄДР, а також самостійно (без подання таким суб`єктом господарювання реєстраційної картки) внести відомості про цих суб`єктів до ЄДР. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 року №2390-VI - втратив чинність 25.04.2014, а отже - з цієї дати завершено процес інвентаризації державною та внесення нею в ЄДР відомостей про суб`єктів господарювання, котрі зареєстровані до 01.07.2004 та самостійно (шляхом подання реєстраційної картки) не ініціюють їх перереєстрацію в ЄДР. Оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач зареєстрований у встановленому законом порядку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску у відповідності до пункту 4 статті 4 Закону № 2464-VI, то вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-104349-56 від 14.08.2019 на суму 23785,08 грн підлягає скасуванню. Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини. Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Оскільки в частині відмови щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу рішення суду першої інстанції не оскаржується, то суд апеляційної інстанції, діючи в межах вимог апеляційної скарги, не переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.11.2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова