Постанова 4852 № 280/2057/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 жовтня 2020 року м.Дніпросправа № 280/2057/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П. (доповідач), суддів: Прокопчук Т.С., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 280/2057/20 (суддя Сіпака А.В., справа розглянута в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправними, скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) задоволено. Так, суд : - визнав протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач) по нарахуванню (обчисленню) ОСОБА_1 сум єдиного соціального внеску, включених до вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104394-56У від 14.08.2019, №Ф-104394-56У від 19.11.2019, №Ф-104394-56 від 11.02.2020; - визнав протиправними та скасував вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104394-56У від 14.08.2019, №Ф-104394-56У від 19.11.2019, №Ф-104394-56 від 11.02.2020, винесені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області; - зобов`язав відповідача здійснити коригування облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів шляхом вилучення відомостей про нараховану ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 55 832,70 грн. З рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. У скарзі, посилаючись на неналежну оцінку наданих доказів, помилкове застосування судом норм матеріального права, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказує, що з 01.01.2017 року, у зв`язку зі змінами внесеними до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, у тому числі і у позивача виник обов`язок визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. Позивачем належним чином не виконувались норми ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачено. Поштовий конверт з вимогою №Ф-104394-56 від 14.08.2019 року було повернуто до контролюючого органу, у зв`язку з чим Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано узгоджену вимогу №Ф-104394-56У від 14.08.2019 року (станом на 31.07.2019 року) на загальну суму 23785,08 грн. та направлено до державної виконавчої служби. У зв`язку із збільшення недоїмки з єдиного внеску у позивача (нараховано 21.10.2019 року єдиний внесок за III квартал 2019 року) Головним управлінням ДПС у Запорізькій області 19.11.2019 року було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-104394-56 (станом на 31.10.2019 року) на загальну суму недоїмки 26539,26 грн. за формою та у строки, визначені законодавством. Контролюючий орган надсилав рекомендованим листом з повідомленням про вручення вимогу Ф-104394-56 від 19.11.2019 року на адресу позивача як фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 . Поштовий конверт з вимогою №Ф-104394-56 від 19.11.2019 року було повернуто до контролюючого органу. Головним управлінням ДПС у Запорізькій області було сформовано узгоджену вимогу №Ф-104394-56У від 19.11.2019 року на суму 2 754,18 грн. (різницю між сумою недоїмки позивача з єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн. та сумою 23 785,08 грн., що вже є узгодженою та перебувала у виконавчій службі за вимогою від 14.08.2019 року №Ф-104394-56У) відповідно до п.7 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №

449. Таким чином, податкові вимоги про сплату боргу (недоїмки) є такими, що винесені відповідно до норм діючого законодавства. На адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що 14.08.2019 відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104394-56У, відповідно до якої станом на 30.10.2019 позивач має недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 23 785,08 грн. 19.11.2019 відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104394-56У, відповідно до якої станом на 03.02.2020 позивач має недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 2 754,18 грн. Відповідачем пред`явлено до примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104394-56У від 14.08.2019, №Ф-104394-56У від 19.11.2019. 19.11.2019 державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області Гайдей Н.Ю. відкрито виконавче провадження №60641776 з примусового виконання вимоги №Ф- 104394-56У від 14.08.2019, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. 19.03.2020 державним виконавцем Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гайдей Н.Ю. відкрито виконавче провадження №61610496 з примусового виконання вимоги №Ф-104394-56У від 19.11.2019, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. 11.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104394-56, відповідно до якої заборгованість позивача станом на 31.01.2020 зі сплати єдиного внеску складає 29 293,44 грн. Позивач, вважаючи вимоги протиправними та незаконними, звернулася до суду з позовом про їх скасування. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявних підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі -Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до Закону. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Судом першої інстанції встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займалася такою, оскільки відповідно до даних трудової книжки та довідок про доходи з 02.01.1995 і по теперішній час позивач працює на посаді вчителя в Мелітопольській загальноосвітній школі №20 Запорізької області (а.с. 21-29). Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності також не встановлено. Відповідач про наявність таких доходів не зазначав. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржена вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18). Оскільки позивач була найманим працівником та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від провадження господарської діяльності у даному періоді доходів не отримувала, у неї був відсутній обов`язок сплати такого внеску, як самозайнятою особою. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 280/2057/20 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Т.С. Прокопчук суддя А.А. Щербак