Постанова 4851 № 440/5681/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 р.Справа № 440/5681/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020, (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 04.01.21 року) по справі № 440/5681/20 за позовом Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 09.07.2020 №104 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Бангладеш ОСОБА_1 ; - зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом першої інстанції не враховано, що при прийнятті рішення відповідач належним чином не вивчав і взагалі не аналізував матеріали та документи, позивач маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань та ув`язнення через політичні та релігійні причини, а також у зв`язку з систематичним порушенням прав людини, не може повернутися до країни походження Народної Республіки Бангладеш. Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі відповідач) подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що всі доводи заявника були перевірені та не знайшли свого підтвердження, а тому рішення про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято законно та обґрунтовано. Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_3 та проживав у м. Комілла, р-н Шадар Докшин, Народна Республіка Бангладеш, є громадянином Бангладешу, за віросповіданням - іслам. 18.06.2020 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (зв.б. а.с. 37- а.с. 42). Відповідачем розглянуто заяву ОСОБА_1 , вивчено документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, проведено з позивачем співбесіди, а також врахована інформація по країні походження, про що свідчить протокол співбесіди від 18.06.2020 (а.с. 59-101). В ході проведення співбесіди позивач зазначив, що народився, навчався та постійно проживав у місті Комілла, Народна Республіка Бангладеш, батьків не має, проживав у дитячому будинку. На території Народна Республіка Бангладеш в період з 2003 по 2013 рр. позивач навчався у початковій школі, з 2013 по 2015 рр. в коледжі м. Комілли, з 2015 р. працював у кафе кухарем. 07.01.2019 позивач виїхав до Індії, а у подальшому - до Молдови на підставі туристичної візи. Після прибуття до Кишинева позивач поселився у готелі, познайомився з громадянином Пакистану, влаштувався на роботу до нього у ресторан та проживав в його квартирі дев`ять місяців. В подальшому вирішив прибути в Україну з метою працевлаштування; спочатку прибув до Одеси, а потім - до Полтави. У період з листопада 2019 р. по червень 2020 р. позивач перебував на території України без дозвільних документів. Зазначав, що не може повернутись до країни своєї громадської належності через те, що йому загрожує небезпека, а саме побоювання бути затриманим поліцією за участь в акціях протесту через ліквідацію та закриття притулків для дітей, а також можливого притягнення до відповідальності за навмисне вбивство особи під час акції протесту, у якому його підозрюють правоохоронні органи Бангладеш. За наслідками проведеної співбесіди 09.07.2020 Управлінням ДМС України в Полтавській області складено висновок щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених п.1 та п. 13 ч.1 ст.1 Закону України " Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.102-105). 09.07.2020 Управлінням ДМС України в Полтавській області прийнято наказ № 104 " Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" , у зв`язку з відсутністю умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 106). Не погодившись із наказом позивач 13.07.2020 оскаржив його до ДМС України, за наслідками розгляду якого рішенням від 09.09.2020 ДМС України відхилено скаргу ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 108-110, 113-117). Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача прийнято правомірно, в межах повноважень та у спосіб встановлений законом, відсутності підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а тому оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI). Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Частинами 2, 4 ст. 5 Закону № 3671-VI визначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Приписами ст. 6 Закону № 3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Частинами 1, 8, 12 ст. 7 Закону № 3671-VI передбачено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Частиною 4 ст. 8 Закону № 3671-VI передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відповідно до частин 6, 7 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Статтею 10 Закону № 3671-VI визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до п. 4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07.09.2011 № 649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону. Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності); б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН) ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік) (далі - Керівництво УВКБ ООН), яке встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Крім того, пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, у першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження. Відповідно до Позиції УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо. Судом встановлено, що позивач 07.01.2019 вибув з Бангладеш до Індії, у подальшому до Молдови на підставі туристичної візи. Будь-яких проблем із перетином кордонів у нього не виникало. В Україну прибув в листопаді 2019 нелегально до міста Одеси, потім до Полтави. Під час співбесіди щодо причин прибуття до України пояснив, що в мережі Інтернеті знайшов зображення місцевих краєвидів, які йому сподобались, а тому вирішив прибути в Україну. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 18.06.2020, тобто через сім місяців після прибуття в Україну. Жодних дій щодо узаконення свого статусу на території України позивач не здійснював. Звернувся за захистом лише після виявлення його, як нелегального мігранта та притягнення до адміністративної відповідальності постановою від 13.03.2020 Київського РВ у м.Полтаві УДМС в Полтавській області у зв`язку з порушенням правил перебування в Україні.(зв.б. а.с. 51 - а.с. 53) Основною причиною звернення за захистом позивач в заяві-анкеті зазначав побоювання бути затриманим поліцією за участь в акціях протесту через ліквідацію та закриття притулків для дітей, а також можливе притягнення до відповідальності за навмисне вбивство особи під час акції протесту, у якому його підозрюють правоохоронні органи Бангладеш. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд першої інстанції вірно зазначив, що між датою в`їзду на територію України (листопад 2019 року) та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (18.06.2020), пройшов значний проміжок часу, що свідчить про те, що з заявою позивач звернувся з порушенням строку, встановленого ч. 5ст. 5 Закону № 3671-VI, що в свою чергу ставить під сумнів наявність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та дозволяє припустити, що мотив звернення із даною заявою може бути іншим, однак зазначеного не було враховано судом першої інстанції. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.03.2018 у справі № 820/1502/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проаналізовано доводи заявника, здійснено аналіз матеріалів офіційних джерел по країні його походження, за результатами якого встановлено, що із заявником під час перебування у Бангладеші не траплялось інцидентів із застосуванням фізичного насильства, він не зазнавав переслідувань з боку різноманітних угруповань. При цьому, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. З відкритих інформаційних Інтернет джерел відповідачем встановлено існування таких політичних сил на території Народної Республіки Бангладеш як ОСОБА_4 та BNP, але будь-яка небезпека для іноземця, обумовлена діяльністю вказаних партій, спростована самим іноземцем, адже в анкеті заявник вказав, що не є членом жодної політичної партії, а приймав участь лише в акціях протесту через власну громадянську позицію. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачем в заяві не надано достовірної інформації, яка може свідчити про наявність у нього політичних поглядів та переконань, які суперечать ідеології та діяльності партії ОСОБА_5 і унеможливлюють повернення до країни походження. Колегія суддів зазначає, що ні в заяві - анкеті, ні у доводах позивача під час співбесіди, не йдеться про будь-які факти затримання його правоохоронними органами, порушення щодо нього провадження за участь в акціях протесту, здійснення допитів, утримування в слідчому ізоляторі, відділку поліції тощо. Твердження позивача про оголошення його у розшук, з огляду на вбивство під час акції протесту члена правлячої партії "Авамі Ліг", не підтверджені документально. Розглядаючи заяву, міграційною службою враховано інформацію по країні походження, а саме, що в Бангладеш має місце політичне протистояння між правлячою партією ОСОБА_4 та опозиційною до влади партією Бангладешська Націоналістична партія (BNP). Таке протистояння відбувається у вигляді мітингів з боку опозиції, які періодично переростають у масові безпорядки. Разом з тим, у Бангладеш не існує міжнародного чи внутрішнього збройного конфлікту, відсутня загроза загальнопоширеного насильства. Ситуація безпеки, а також економічна ситуація в Республіці Бангладеш наразі характеризується стабільністю. Влада Народної Республіки Бангладеш сприяє максимальному поліпшенню економічного та туристичного клімату країни, крім того громадяни Народної Республіки Бангладеш мають доступ до законодавчих актів, які дають можливість реалізувати їм свої політичні права та свободи на належному рівні. Проте, колегія суддів зазначає, що загальна ситуація у країні походження не надає безумовних підстав для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, інформація по країні походження не може бути самостійною підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули в Україну. Вказане в сукупності свідчить про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань не підтверджуються доводами, а причини та обставини, за яких заявник покинув країну громадянської належності не є такими, що підпадають від перелік підстав для визнання біженцем або особою, які потребують додаткового захисту в Україні відповідно до умов , що передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.13 Закону № 3671-УІ. Оскільки позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, смертної кари та нелюдського поводження, надані позивачем відомості свідчать про те, що до міграційного органу позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту , а виключно з метою легалізації свого статусу в Україні. За матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно шукача захисту ніколи не висувалися офіційні звинувачення за політичними мотивами в країні громадянської належності. Отже, відповідачем належним чином проаналізовано всі подані позивачем відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі ст.8 Закону прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 по справі № 440/5681/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 15.04.2021 року