Постанова 4803 № 185/8622/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/226/21 Справа № 185/8622/18 Головуючий у першій інстанції: Врона А. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання права власності, визнання договору недійсним, включення автомобіля до спільного сумісного майна подружжя, скасування державної реєстрації, витребування та повернення транспортного засобу, стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що між сторонами шлюб було розірвано рішенням суду, яке набрало законної сили. Подружні відносини припинились в 2017 році, тоді позивач була змушена переїхати жити окремо. За час перебування в шлюбі після досягнення дитиною трьох річного віку до обов`язків дружини входило не лише догляд за дитиною, а ще й догляд по господарству. Позивач впродовж певного періоду не мала самостійного доходу, хоча виконувала все вдома по веденню спільного господарства. Згодом позивач почала працювати. За час перебування в зареєстрованому шлюбі подружжя набули права власності на нижченаведене майно: двоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 158, 60 кв.м., легковий автомобіль марки Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, сріблястого кольору, побутову техніку, зокрема; телевізор, морозильна камера, мікрохвильова піч, холодильник, електрообігрівач, газова піч. Згідно інформації про вартість побутової техніки, яка вже була в експлуатації та продається на вторинному ринку, позивач оцінює телевізор в 1500 грн., морозильну камеру 2000 грн., мікрохвильову піч 1000 грн., холодильник 4000 грн., електрообігрівач 1000 грн. газова піч- 1500 грн., отже орієнтовна загальна вартість спільно набутої побутової техніки станом на дату звернення до суду 11000, 00 грн. Відповідач чинить перешкоди позивачу у доступі до спільно набутого житлового будинку, демонструючи своє панування над усім спільно набутим майном. Під час з`ясування даних про спільно набутий подружжям автомобіль, стало відомо, що відповідач без відома та без згоди позивача продав спільно набутий ними автомобіль матері ОСОБА_3 . Тому позивач, уточнивши позовні вимоги, просила поділити спільне сумісне майно подружжя; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; залишити за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; виділити в натурі ОСОБА_2 у власність - телевізор, морозильну камеру, мікрохвильову піч; виділити в натурі ОСОБА_4 у власність холодильник, електрообігрівач, газову піч; визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , сріблястого кольору, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 недійсним; включити легковий автомобіль марки Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , сріблястого кольору до складу спільного сумісного майна набутого подружжям за час шлюбу; скасувати державну реєстрацію легкового автомобіля марки Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , сріблястого кольору за ОСОБА_3 ; витребувати у ОСОБА_3 легковий автомобіль марки Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , сріблястого кольору та повернути автомобіль ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у виді 50% ринкової вартості автомобіля в розмірі 79319,52 грн. (сума була уточнена в судовому засіданні місцевого суду представником позивача) (а.с. 2-6, 136-140 т.1). Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року позов задоволено частково. Вирішено поділити спільне сумісне майно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступним чином: визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; виділити у власність ОСОБА_2 телевізор, вартістю 1500 грн, морозильну камеру, вартістю 2000 грн, мікрохвильову піч, вартістю 1000 грн, загальною вартістю 4500 грн; виділити у власність ОСОБА_1 холодильник, вартістю 4000 грн, електрообігрівач, вартістю 1000 грн, газову піч, вартістю 1500 грн, загальною вартістю 6500 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/2 частки автомобіля марки Chevrolet, моделі Lacetti, 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в сумі 79319,52 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням цього ж суду від 13 березня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 737,86 грн. та інші судові витрати в розмірі 1025,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 2850,34 грн. (а.с. 252-253 т.1). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку та в частині стягнення з відповідача вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 79319,52 грн. з ухвалення у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні даної частини позовних вимог (а.с. 254-261 т.1). Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, часткового скасування оскаржуваного рішення з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними в справі доказами, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 17 листопада 1999 року, який зареєстрований 17 листопада 1999 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Павлограду Павлоградського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №196 (а.с. 34 т.1). Згідно архівного витягу з протоколу №6 від 22 лютого 2000 року загальних зборів членів КП «Нива», житловий будинок АДРЕСА_1 було продано ОСОБА_1 за пільговою ціною 50% балансової вартості, проте договір купівлі-продажу не був посвідчений у встановленому законом порядку (а.с. 120, 128 т.1). Тому право власності на вказаний вище об`єкт нерухомого майна було набуто ОСОБА_1 на підставі рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2006 року, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та колективним підприємством Нива; визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 128 т.1). Право власності на вказане вище домоволодіння було зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05 липня 2006 року, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.07.2006 року №11126292 (а.с. 127 т.1). Також встановлено, що у період шлюбу 10.06.2016 року було сторонами придбано транспортний засіб - автомобіль марки Chevrolet, моделі Lacetti, 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був зареєстрований на відповідача згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 161 т.1). 20 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу марки Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , сріблястого кольору, що оформлений в сервісному центрі 1247 РСЦ МВС в Дніпропетровській області, відповідно до якого власником зазначеного автомобіля стала відповідач ОСОБА_3 (а.с. 129, 155 т.1). Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2018 року у справі №185/5439/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано; рішення суду набрало законної сили 29 листопада 2018 року (а.с. 233 т.1). Дата припинення сімейних відносин сторін у вказаному судовому рішенні не встанолвена. Відповідно до ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За положеннями статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинним на час оформлення протоколу №6 від 22 лютого 2000 року загальних зборів членів КП «Нива» щодо спірного житлового будинку) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Стаття 57 СК України дає визначення майна, яке належить до особистої приватної власності кожного з подружжя, а саме особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/1 5-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18). Відповідно до ст. 61 СК України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Відповідно до ч.1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Відповідно до ст. 68 CK України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у ст. 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України). Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Таким чином, під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог ст. 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки у разі неподільності майна (ч. 2 ст. 364 ЦК України). Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що житловий будинок АДРЕСА_1 придбаний під час перебування сторін справи у зареєстрованому шлюбі за відплатним договором; встановивши, що презумпція права спільної сумісної власності подружжя відповідачем не спростована, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказане нерухоме майно є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Доводи апелянта про те, що вказане вище домоволодіння він отримав у користування, як службове житло від роботодавця, в жовтні 1998 року, не спростовує висновків суду про те, що будинок придбаний в період шлюбу. Обґрунтування апеляційної скарги тим, що 1/2 частину будинку було придбано, а іншу 1/2 частину передано роботодавцем особисто апелянту у власність безкоштовно, не приймається до уваги судом, оскільки спростовуються встановленими фактами. Протоколом №6 загальних зборів членів КП «Нива» від 22 лютого 2000 року було постановлено продати житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_1 за ціною, згідно рішення загальних зборів по пільговій ціні 50% балансової вартості (а.с. 120 т.1). Жодної інформації про безоплатну передачу у особисту власність апелянта 1/2 частки спірного домоволодіння зазначений витяг з протоколу не містить. Разом з тим, судом встановлено, що автомобіль Chevrolet Lacetti, 2012 року випуску, був проданий ОСОБА_1 20 жовтня 2016 року у період шлюбу, який було розірвано рішенням суду від 29 жовтня 2018 року (набрало законної сили 29 листопада 2018 року), тобто більше ніж за два роки до розірвання шлюбу. Згідно з частиною третьою статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина 4 статті 65 СК України). У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість 1/2 частки автомобіля марки Chevrolet, моделі Lacetti, 2012 року випуску, в сумі 79319,52 грн., судом першої інстанції не враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що вказаний автомобіль, був відчужений 20 жовтня 2016 року відповідачем ОСОБА_1 без згоди позивачки, а кошти були використані не в інтересах сім`ї. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2018 року у справі №185/5439/18 про розірвання шлюбу не встановлено часу, з якого було фактично припинено шлюбні відносини (а.с. 233 т.1); отже, колегія приймає до уваги, що рішення про розірвання шлюбу сторін набрало законної сили 29 листопада 2018 року. Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги презумпцію права спільної сумісної власності подружжя; враховуючи ненадання позивачкою доказів того, що спірний автомобіль проданий без її згоди та не в інтересах сім`ї, як і не надано доказів використання одержаних від відчуження автомобіля коштів не в інтересах сімї, - колегія приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості 1/2 частки автомобіля марки Chevrolet, моделі Lacetti, 2012 року випуску, в сумі 79319,52 грн., оскільки відчуження транспортного засобу відбулось в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Належних, допустимих та достатніх доказів припинення сторонами шлюбно-сімейних відносин з певного часу (до розірвання шлюбу в судовому порядку) - суду не надано, клопотань про витребування відповідних доказів не заявлено. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача вартості 1/2 частки автомобіля Chevrolet Lacetti в сумі 79319,52 грн. з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні даної частини позовних вимог. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно частини 2 статті 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Відповідно до змісту уточненої позовної заяви, ціна позову майнової вимоги становить 358819,52 грн. (275000,00 грн. + 1500,00 грн. + 2000,00 грн. + 1000,00 грн. 79319,52 грн.). Крім того, позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру. Отже, враховуючи ставки судового збору, що діяли на час подання позовної заяви, позивачу необхідно було сплатити при подачі позову 5702,59 грн. судового збору (3588,19 грн. + (704,80 х 3)). Згідно квитанції АТ КБ ПриватБанк від 10.10.2018 року, ОСОБА_2 сплатила при подачі позовної заяви 3557,06 грн., а також 352,40 грн. при зверненні із заявою про забезпечення позову, що підтверджується квитанцією АТ КБ ПриватБанк від 10.10.2018 року (а.с. 1, 58 т.1). Частиною 4 статті 136 ЦПК України встановлено, що у разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову. У пункті 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах роз`яснено, зокрема, що розмір судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про забезпечення позову, зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову. Таке зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, у тому числі при об`єднанні їх в один процесуальний документ. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Отже, враховуючи одночасне подання позивачем позовної заяви та заяви про забезпечення позову, колегія приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 недоплаченого нею при судового збору в дохід держави в розмірі 1791,14 грн. (5702,59 грн. - 3557,06 грн. - 352,40 грн.). Крім того, позивач понесла у зв`язку з розглядом даної справи судові витрати на правничу правову допомогу в розмірі 750,00 грн. (а.с.с 49 т.1) та витрати пов`язані із залученням експерта, в сумі 1300,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру ПП Різниченко В.Д. від 22.04.2019 року (а.с. 213 т.1). За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до змісту попереднього розрахунку судових витрат позивача, витрати на правничу правову допомогу в розмірі 750,00 грн. сплачено адвокату Шчекіч І.В. за складання позовної заяви, на що адвокатом було витрачено 3 години (вартість години 250,00 грн.) (а.с. 50 т.1). Також, на підтвердження витрат позивача на правничу правову допомогу надано копію свідоцтва ОСОБА_6 про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3231 від 19.12.2016 року, копію договору про надання правової допомоги №71 від 05.07.2018 року, укладеного між адвокатом Шчекіч І.В. та ОСОБА_2 , копію акту здачі-приймання виконаних робіт від 12.10.2018 року, копію ордеру серії ДП №1760/001 від 05.07.2018 року (а.с. 45-48 т.1). Згідно змісту апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення місцевого суду лише в частині позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку (ціна позову 275000,00 грн.) та в частині стягнення з відповідача вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 79319,52 грн. Згідно квитанції ПуАТ КБ Акордбанк від 13.03.2020 року №032810007, ОСОБА_1 сплатив при подачі апеляційної скарги 5314,80 грн. (а.с. 253 а). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України). Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору за вимоги майнового характеру, витрати на правничу правову допомогу та витрат на залучення послуг експерта, пропорційно задоволеним позовним вимогам на загальну суму 4391,59 грн. ((3588,19 грн. + 750,00 грн. + 1300,00 грн.) х 77,89%). На користь апелянта підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно залишеним без задоволення вимогам (в оскаржуваній частині) на загальну суму 1175,10 грн. (5314,79 грн. х 22,11%). Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_1 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) різницю на користь ОСОБА_2 у розмірі 3216,49 грн. (4391,59 грн. - 1175,10 грн.). Отже, додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року також підлягає скасуванню; судові витрати підлягають розподілу у вищезазначеному порядку. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині задоволених позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку та в частині стягнення з відповідача вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 79319,52 грн. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині виділення у власність рухомого майна та в частині відмови у визнанні договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним; включення автомобіля до складу спільного сумісного майна набутого подружжям; скасування державної реєстрації та витребування у ОСОБА_3 автомобіля Chevrolet Lacetti ОСОБА_1 , - не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За положеннями частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення підлягає частковому скасуванню із скасуванням додаткового рішення суду першої інстанції, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартості 1/2 частки автомобіля марки Chevrolet, моделі Lacetti, 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в сумі 79319,52 грн. та додаткове рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення вартості 1/2 частки автомобіля марки Chevrolet, моделі Lacetti, 2012 року випуску, в сумі 79319,52 грн. відмовити. В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в дохід держави судовий збір в сумі 1791 (одна тисяча сімсот дев`яносто одна) грн. 14 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 3216 (три тисячі двісті шістнадцять) грн. 49 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді