Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/184/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/184/21 пров. № А/857/5838/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б., з участю секретаря судового засідання Лутчин А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 380/184/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації про визнання протиправними бездіяльність та зобов`язання до вчинення дій,- суддя в 1-й інстанції -Костецький Н.В., час ухвалення рішення - 20.01.2021 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - 20.01.2021 року, В С Т А Н О В И В : На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації Львівської області. Позивач просить суд з урахуванням зменшених позовних вимог: - визнати протиправною відмову відповідача у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2019-2020 рр. у розмірі, встановленому ч.5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2019-2020 рр. у розмірі передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником бойових дій з 24.11.2016 та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII. Позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На думку позивача, виплати йому разової грошової допомоги до 5 травня за період з 2019 по 2020 роки, здійснено у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII. Позивач вважає дії відповідача протиправними і такими що суперечать Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII. Тому, з метою захисту свої прав та законних інтересів, звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 380/184/21 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов`язано Управління соціального захисту населення Самбірської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що про порушення своїх прав за 2019 рік позивачу не було відомо у цей рік, оскільки був у відрядженні з 19.02.2020 по 26.12.2020 року в м. Сєвєродонецьку. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 380/184/21 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що в той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2019 рік діяв пп. 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2017-2019 років зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня . Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 24.11.2016 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. У 2019 - 2020 роках позивачу грошова допомога до 5-го травня виплачувалася у таких розмірах: 2019 рік - 1 295 грн; 2020 рік - 1 390 грн. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату різниці (з урахуванням виплаченої суми) разової грошової допомоги до 5 травня 2017-2020 рр, як учаснику бойових дій. Позивач із розміром вказаної виплати не погоджується та вважає, що із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, розмір допомоги слід визначати не на підставі норм відповідних постанов Кабінету Міністрів України, а керуючись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність делегування Уряду повноважень щодо визначення розміру оспорюваних виплат. Відповідач із такими аргументами не погоджується, що й стало причиною виникнення спору який розглядається у цій справі. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В преамбулі до Закону №3551-ХII зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII, щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів. У п.26 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України зазначено: «Установити, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування». Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, наведена редакція п.26 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України прийнята та набрала чинності пізніше ніж приписи ч.5 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а, отже, має пріоритет при застосуванні, що узгоджується з правовою позицією викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 за №4-зп. З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII (далі - Закон №79-VII), яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, що передбачає наступне: "норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування". У постанові Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 за №237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» зазначено: «З метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінет Міністрів України постановляє: Установити, що: 1) у 2019 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення). Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: … учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1295 гривень; …». Наведені приписи Бюджетного кодексу України неконституційними не визнані, положення постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2019 за №237 є чинними. Конституційний Суд України у рішеннях від 26.12.2011 за №20-рп/2011 та №3-рп/2012 визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Через це нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян. Аналогічне застосування норм права відображено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №751/10219/16-а; від 31.07.2019 у справі №348/2005/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними матеріалами справи та підлягають частковому задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі № 380/184/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 14.04.2021 року