Постанова 4855 № 640/8434/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8434/20 Суддя першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Василенко Ю.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування наказу №343 від 20.12.2019 року в частині, В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про визнання протиправним та скасування наказу №343 від 20.12.2019 року в частині, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати пункт 6 (підпункти 6.1 та 6.2) Наказу Державної міграційної служби України № 343 від 20.12.2019 року «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання», що стосується громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Державна міграційна служби України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 03 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 9104, представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення апеляційної скарги як необґрунтованої, в той час як рішення суду першої інстанції вважає законним та таким, що прийнято зі з`ясуванням усіх обставин у справі, на підставі норм чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що дії Наказ Державної міграційної служби України № 343 від 20.12.2019 року «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання», в частині, що стосується громадянина Республіки Ірак ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був прийнятий внаслідок відсутності, станом на час видачі посвідки, рішення про надання дозволу на імміграцію, між тим, відсутність такого рішення не була обумовлена обставинами, які залежні від ОСОБА_1 , а фактично спричинені бездіяльністю територіального органу щодо видачі такого дозволу, що свідчить про протиправність рішення Державної міграційної служби України. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 15.12.2017 року ОСОБА_1 надано посвідку на постійне проживання на території України (далі - посвідка). 13.11.2019 року начальником Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області затверджено висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Іраку ОСОБА_1 (далі - висновок). У висновку вказано, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянину ОСОБА_1 прийняте з порушенням вимог Закону та підлягає скасуванню відповідно до вимог пункту 73 Порядку оформлень, наказом Голови ДМС України. Згідно підпункту 8 пункту 72 Порядку оформлення, посвідка оформлена з порушенням вимог законодавства, вилучається, визнається недійсною та знищується. Надалі, відповідно до підпунктів 18, 25 пункту 10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №360, підпункту 8, пункту 72, абзацу 3 пункту 73 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321, з метою забезпечення належного виконання покладених на ДМС завдань Державною міграційною службою України прийнято наказ від 20.12.2019 року №343 «Про визнання недійсними деяких посвідок на тимчасове проживання», яким визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_1 , видану ГУ ДМС України в м. Києві 15.12.2017 року та наказано начальникові ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області ОСОБА_3 забезпечити вилучення зазначеної посвідки на постійне проживання, а також здійснити заходи, передбачені законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (далі - оскаржуване та/або спірне рішення). Вважаючи оскаржуваний наказ відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначається та встановлюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI. Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Частинами першою, шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання; іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України. Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина перша статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»). Порядок оформлення, видачі, обмін, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 року № 321 (далі - Порядок № 322). Відповідно до підпунктів 18, 25 пункту 10 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №360, ДМС очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за пропозицією Комісії з питань вищого корпусу державної служби. Голова ДМС: скасовує повністю або в окремій частині акти територіальних органів ДМС; підписує накази ДМС. За визначенням пункту 1 Порядку №322 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до підпункту 8 пункту 72 Порядку №321 посвідка вилучається, визнається недійсною та знищується у разі оформлення посвідки з порушенням вимог законодавства. За правилами пункту 73 Порядку №322, у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку. За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС. На підставі висновку посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС. Таким чином, посвідки визнаються недійними за наказом ДМС у випадку, якщо видані з порушенням вимог законодавства. Як вірно наголошено судом першої інстанції, правомірність видання відповідної посвідки має оцінюватись згідно норм законодавства, чинного на момент їх видачі. Так, посвідку на постійне проживання на території України видано позивачу 15.12.2017 року. Станом на час видачі позивачу посвідки діяв Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року №251 (далі - Порядок №251), який визначав механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання. Згідно із пунктом 3 Порядку №251 для оформлення посвідки на постійне проживання разом із заявою подаються: 1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та його копія; 2) переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 3) копія рішення про надання дозволу на імміграцію; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері); 6) копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (у разі її наявності). Пунктом 4 Порядку №251 визначено, що для оформлення особам, зазначеним в абзацах другому, третьому та п`ятому пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", посвідки на постійне проживання замість документів, зазначених у підпункті 3 пункту 3 цього Порядку, подаються такі документи: 1) особами, які прибули в Україну на постійне проживання до набрання чинності Законом України "Про імміграцію" та мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання, - оригінал і копія паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про прописку або посвідка на постійне проживання; 2) особами, які змушені залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Республіки Грузія і прибули в Україну, а також їх повнолітніми дітьми, які прибули в Україну разом з ними до досягнення повноліття, - тимчасова довідка (або довідка, що підтверджує факт прибуття неповнолітнього разом з батьками), отримана після прибуття в Україну, та документ про підтвердження факту безперервного проживання в Україні не менш як п`ять років, видані територіальними органами ДМС; 3) особами, які прибули в Україну дітьми-сиротами у зв`язку із збройними конфліктами в місцях їх постійного проживання і виховуються (виховувалися) у державних дитячих закладах чи дитячих будинках сімейного типу або над якими встановлено опіку чи піклування громадян України, - документ, що підтверджує виховання в державному дитячому закладі чи дитячому будинку сімейного типу або встановлення опіки чи піклування. Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти, що перелік документів для отримання посвідки на постійне проживання є вичерпним, з урахуванням особливостей встановлених пунктом 4 Порядку №251. У відповідності до пункту 9 Порядку №251 строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується. Посвідка на постійне проживання підлягає обміну в разі досягнення особою 25- і 45-річного віку. Згідно із пунктом 11 Порядку №251 за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки. Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що позивачу 30.11.2016 року видано посвідку на тимчасове проживання на території України зі строком дії до 23.11.2017 року. 27.09.2017 року позивач звернувся до Подільського РВ ГУ ДМС України в місті Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки, шлюб зареєстрований 09.09.2015 року. Подільським РВ ГУ ДМС України в м. Києві вчинено дії щодо надіслання запитів відносно позивача та наявності будь-яких підстав для відмови йому у видачі такого дозволу. Відповіді на запити надійшли до суб"єкта владних повноважень у листопаді 2017 року, що також зазначено у висновку на сторінці

3. Як вказано у висновку про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину Республіки Іраку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач отримав посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 . Рішення про надання дозволу не приймалось. 02.09.2018 року до Подільського РВ ГУ ДМС України в м. Києві позивачем подано заяву про прийняття до громадянства України. 12 листопада 2018 року позивач отримав дозвіл на імміграцію № 1-21/985, тобто майже через рік. Строк дії дозволу - до 11.11.2019. Копія дозволу долучена до матеріалів справи, яку отримав представник позивача на свій адвокатський запит від 09.11.2018. Суд звертає увагу, що порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983). Згідно із пунктом 12 Порядку № 983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції. У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку № 1983). Аналізуючи наведені обставини суд приходить до висновку, що Порядком №1983 встановлено місячний строк для прийняття територіальним органом або підрозділом рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Колегія суддів звертає уваг, що єдиною підставою для прийняття спірного рішення, відповідачем вказано, що згідно ст. 11 Закону, посвідка на постійне проживання оформляється на підставі дозволу на імміграцію в Україні, втім, у позивача були відсутні підстави для отримання посвідки, позаяк у останнього був відсутній дозвіл на імміграцію. Разом з тим, відсутність дозволу на імміграцію, як вірно зазначено судом першої інстанції, не була обумовлена обставинами, які залежні від ОСОБА_1 , а фактично були спричинені бездіяльністю територіального органу щодо видачі такого дозволу, адже за отриманням дозволу позивач звернувся вчасно, втім дозвіл отримав лише через рік після подачі відповідних документів. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 жовтня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 13 квітня 2021 року.