Постанова КЦС ВС № 0417/2-367/2012

Постанова Іменем України 13 квітня 2021 року м. Київ справа № 0417/2-367/2012 провадження № 61-7655св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року у складі судді Мороз В. П., постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що з 09 серпня 1997 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Renault Megane, державний номер НОМЕР_1 . Оскільки після розірвання шлюбу сторони не дійшли згоди щодо користування вказаним майном, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду та з урахуванням прав та інтересів дітей просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , а за відповідачем визнати право власності на автомобіль Renault Megane, державний номер НОМЕР_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині за кожним на автомобіль Renault Megane, державний номер НОМЕР_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль Renault Megane, державний номер НОМЕР_2 , були придбані сторонами у справі в період шлюбу за спільні кошти, тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу в рівних частках. Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просила рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а тому висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначає, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що після розірвання шлюбу діти проживають з матір`ю, відповідач має заборгованість по сплаті аліментів. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просив закрити касаційне провадження. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 01 липня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про закриття касаційного провадження у цій справі відмовлено. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що з 09 серпня 1997 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, про що Індустріальним ВДРАЦС Дніпропетровського МУЮ у Дніпропетровській області, зроблено актовий запис №

555. Від вказаного шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2012 року шлюб між сторонами розірвано. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1 ; автомобіль Renault Megane, д/н НОМЕР_2 .

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України (далі -СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України). Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до частин другої, третьої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Установлено, що за час перебування у шлюбі сторонами у справі було придбано квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль Renault Megane, державний номер НОМЕР_1 . Врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, та відсутність достатніх належних та допустимих доказів зі сторони ОСОБА_1 стосовно її спростування, а також застосування передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України підстав для відступу від засади рівності часток, суди дійшли правильного висновку про рівність часток подружжя та визнання за сторонами права власності на спірне майно - по Ѕ частині кожному. Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з нормами статті 400 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, з урахуванням правових позицій Верховного Суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Коротенко В. С. Жданова А. Ю. Зайцев