Постанова 4873 № 910/14328/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" березня 2021 р. Справа№ 910/14328/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Дідиченко М.А. при секретарі: Реуцькій Т.О. за участю представників сторін: від позивача: Кухар О.І. (ордер серія ВН №175401 від 15.03.2021) від відповідача: Михайлов В.В. (виписка ЕДР від 08.02.2021) від третіх осіб 1 та 2 : не з`явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 року у справі №910/14328/20 (суддя Гумега О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України; 2) Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві про визнання договору недійсним,- В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЯН ВІННЕР" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву про визнання недійсним Договору № 7463/01 від 05.09.2019 про внесення змін до Договору № 7463 від 08.07.2016, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ "ЛАЯН ВІННЕР". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір № 7463/01 від 05.09.2019 суперечить п. 1, 2 ч. 1 ст. 512, ч. 3 ст. 636 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2020 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину, та не надано належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, в момент укладення спірного договору, у зв`язку з чим вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими. Не погодившись з вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 року у справі №910/14328/20 повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що в період з моменту укладення основного договору і до внесення до нього змін 05.09.2019 у позивача щомісяця виникали грошові зобов`язанні зі сплати 50 % орендної плати перед УДАІ ГУ МВС України в м. Києві. Апелянт зазначає, що у позивача на підставі договору про внесення змін, маючи перед УДАІ ГУМВС України в м. Києві існуюче грошове зобов`язання за основним договором, що не припинилося, набуло додатковий тягар у вигляді обов`язку щодо оплати за оренду у розмірі 50 % на користь ще одного кредитора - Регіонального сервісного центру МВС у м. Києві. На думку апелянта, внесення змін до основного договору та застосування ч. 3 ст. 613 України в договорі про зміни щодо поширення основного договору на правовідносини, які виникли між іншими суб`єктами до його укладення суперечить змісту ч. 3 ст. 636 ЦК України та повинно мати наслідком визнання цього договору недійсним у повному обсязі. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/14328/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 (з урахуванням ухвали від 04.02.2021 про виправлення описки) відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14328/20 та призначено справу до розгляду на 16.03.2021. 24.02.2021 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог та доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. 10.03.2021 року через канцелярію суду від представника третьої особи 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 15.03.2021 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення. У судовому засідання, 16.03.2021 року колегія судді заслухавши думку представників сторін, стосовно клопотання про відкладення третьої особи 1, ухвалила відмовити в його задоволенні зважаючи на наступне. Як на підставу для відкладення розгляду справи, посилався на ведення на території України карантину задля запобігання поширенню корона вірусу COVID-19. Статтею 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Колегія суддів зазначає, що у поданому клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено обставин, з яких судом апеляційної інстанції не можливо розглянути справу без участі представника позивача. Явка представників сторін у судове засідання також не визнавалась судом апеляційної інстанції обов`язковою. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. А тому, враховуючи тимчасовий характер вжитих державою заходів для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та пом`якшення карантинних заходів з 11 травня 2020 року, оскільки суди в період карантину не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, з огляду на наявні в матеріалах справи заяви відповідачів про розгляд апеляційної скарги без їх участі, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи 1 та 2 у судовому засіданні 16.03.2021. Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18, від 15.05.2020 у справі № 17/32. Представник третьої особи 2 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Північний апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 16.03.2021 за відсутності представника третьої особи 2 Представник позивача у судовому засіданні 16.03.2021 апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні 16.03.2021 проти апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.07.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЯН ВІННЕР" (орендар) укладено Договір оренди №7463 нерухомого майна, що належить до державної власності (договір), який був посвідчений 08.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авершиною І.В. та зареєстрований в реєстрі за №359. (том 1, а.с. 10-17). Відповідно до п. 1.1. договору в оренду орендарю надано державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 349,10 кв.м., що розміщене за адресою: м. Київ, вулиця Академіка Туполєва, 19, літ.Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652 (далі - Майно), що перебуває на балансі УДАІ ГУМВС України в м. Києві. Відповідно до п. 1.4 договору майно належить Державі Україна в особі Міністерства внутрішніх справ України. Пунктом 3.6 Основного договору сторонами визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% на 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, із врахуванням пункту 9 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік». 08.07.2016, згідно з актом приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 19, літ. Ч, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення площею 349,10 кв. м розміщене за адресою: м. Київ, вул Академіка Туполева, 19, літ. Ч (том 1, а.с. 118) Міністерством внутрішніх справ України на підставі наказу від 23 вересня 2016 року №765 "Про передачу нерухомого майна на баланс регіонального сервісного центру МВС в м. Києві" було прийнято рішення про передачу, в тому числі зазначеного вище майна з балансу третьої особи-1 на баланс третьої особи-2. (том 1, а.с. 122) 28 вересня 2016 року за участю представників ліквідаційної комісії УДАІ ГУ МВС України в м. Києві та Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві було складено акт приймання-передачі зазначеного майна Регіональному сервісному центру МВС в м. Києві. (том 1, а.с. 75) Листом від 10.09.2018 року №31/26-702 третя особа-2 повідомила відповідача про перебування третьої особи-1 в стані ліквідації, передачу від третьої особи-1 Майна на баланс третьої особи-2, реєстрацію права державної власності на Майно в установленому порядку та просило внести зміни до Основного договору в частині балансоутримувача з третьої особи-1 на третю особу-2. (том 1, а.с. 74) 05 вересня 2019 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лаян Віннер» укладено договір № 7463/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7463 від 08.07.2016 року, посвідченого 08 липня 2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Авершиною І.В. за реєстровим № 359 (далі - Договір № 7463/01, том 1 а.с. 21). Сторони уклали Договір № 7463/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 7463 від 08.07.2016 року та пункт 1.1. розділу 1 «Предмет договору» Договору оренди виклали у такій редакції: « 1.1. Орендодавець на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву № 1039 від 01 липня 2016 року передає, а Орендар приймає в строкове користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 349,10 кв.м, що розміщене за адресою: м. Київ, вулиця Академіка Туполева, 19 літ. Ч, реєстровий номер 24523569.2.ОЧШПЖА652, що перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві, ідентифікаційний код 40112076 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 29.02.2016 року, складає 3 910 000,00 грн. У розрахунку плати за базовий місяць оренди державного нерухомого майна: слова «Майна перебуває на балансі УДАІ ГУМВС України в м. Києві» читати як «Майно перебуває на балансі Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві». В Акті приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполева, буд. 19 літ. Ч від 08.07.2016 слова «УДАІ ГУМВС України в м. Києві» читати як «Регіональний сервісний центр МВС в м. Києві»; слова «ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24523569» читати як «ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40112076». Сторони дійшли згоди, що положення цього Договору про внесення змін з урахуванням вимог ч. 3 ст. 631 ЦКУ, розповсюджуються на відносини між ними, що виникли до його укладання, а саме з 28.09.2016 року». 06.09.2019 позивач направив третій особі-2 гарантійний лист, яким гарантував погашення заборгованості по Основному договору та Договору про зміни перед третьою особою-2 в строк до 31.12.2019 року. 30.09.2019 позивач сплатив третій особі-2 кошти в розмірі 10 000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата за оренду приміщення згідно договору 7463 від 08.07.2016", що підтверджується випискою за 30.09.2020 з Державної казначейської служби України. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що договір № 7463/01 від 05.09.2019 про внесення змін суперечить п. 1, 2 ч. 1 ст. 512, ч. 3 ст. 636 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено наявність підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину, та не надано належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, в момент укладення спірного договору, у зв`язку з чим вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Згідно з вимогами частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. В силу норм статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується з п. 1 ч. 1 ст. 287 ГК України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. Відповідно до ст.1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. За приписами ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву діє на підставі Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, затвердженого наказом ФДМУ від 02.10.2012 №3607, в якому визначені повноваження регіонального відділення, зокрема й у сфері оренди та приватизації державного майна. Отже, відповідно до положень ЦК України, ГК України та Закону України «Про оренду державного та комунального майна» сторонами договору (оренди) з відповідними правами та обов`язками є: наймодавець (орендодавець) - відповідач та наймач (орендар) - позивач. Як вбачається з договору оренди від 08.07.2016 та договору № 7463/01 про внесення змін до даного договору, який оскаржується позивачем, треті особи не були сторонами даного договору, а визначались в ньому як балансоутримувачі. Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, як третя особа-1, так і третя особа-2 правами орендодавця щодо орендованого майна законом наділені не були. Відтак, внесення змін до основного договору оренди шляхом укладення Договору № 7463/01 (яке оскаржується позивачем) в силу приписів статей 653 ЦК України, 188 ГК України здійснюється лише сторонами основного договору - відповідачем та позивачем. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виявляв заперечення чи зауваження щодо укладеного договору про внесення змін, або такі зміни є недійсними, оскільки суперечить дійсній волі позивача та відповідача. Колегією суддів також враховано норми ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до яких Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах. Отже, визначення у договорі оренди порядку розрахунку шляхом оплати орендної плати орендодавцю та балансоутримувачу майна відповідає вимогам Закону України «Про оренду державного та комунального майна». В той же час, такий розподіл оплат автоматично не наділяє отримувачів таких коштів повноваженнями сторони договору. Колегією суддів враховано, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України № 765 від 23.09.2016 та акту приймання-передачі майна від 28.09.2016 орендоване майно було передано з балансу УДАІ ГУ МВС України в м. Києві на баланс Регіонального сервісного центру МВС в м. Києві. А тому, в даному випадку укладення спірного договору та визначення нового балансоутримувача орендованого майна не породжує для позивача додаткового обов`язку щодо оплати оренди іншій юридичній особі, а лише підтверджує зміну балансоутримувача такого майна, та відповідно зміну методики розподілу сплати орендної плати між орендодавцем та балансоутримувачем. Так, частиною 1 статті 636 ЦК України встановлено, що договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Як вірно зазначено судом першої інстанції, третя особа-1/третя особа-2 після укладення відповідачем та позивачем Основного договору, Договору про зміни, не набули прав третьої особи, на користь якої боржник (позивач у справі) зобов`язаний виконати свій обов`язок, а тому посилання на порушення норм ст. 636 ЦК України колегія суддів відхиляє. Особливості правової природи договору оренди нерухомого майна, визначені статтями 759, 762, 763, 793, 795, 797 ЦК України, 283-287 ГК України, встановлюють для орендаря ряд зобов`язань, які він виконує на користь саме орендодавця: отримання в оренду та повернення з оренди майна, сплата орендної плати, утримання орендованого майна, несення відповідальності за спричинення шкоди майну тощо. Крім того, в Основному договорі сторони не визначили будь-яких інших, крім часткової сплати орендної плати балансоутримувачу, зобов`язань для позивача, які б він зобов`язаний був виконати на користь третьої особи. А тому встановлене договором оренди/оскаржуваним договором про внесення змін право третьої особи-1/третьої особи-2 як балансоутримувача орендованого Майна лише на отримання частини орендної плати не перетворює договір оренди на договір, укладений на користь третьої особи. Колегією суддів також враховано, що відповідач у гарантійному листі від 06.09.2019 (а.с.121 т.1) визнав свої зобов`язання з оплати 50 % орендної плати на користь третьої особи 2 та зокрема 30.09.2020 здійснив оплату орендної плати на користь третьої особи 2 у сумі 10 000,00 грн. з призначенням платежу "Оплата за оренду приміщення згідно договору 7463 від 08.07.2016". А тому, оскільки позивачем не було доведено обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, та не надано належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог не надано, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2020 року у справі № 910/14328/20, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається. Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лаян Віннер" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 910/14328/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2020 у справі № 910/14328/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/14328/20 повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст судового рішення складено 14.04.2021. Головуючий суддя М.А. Руденко Судді Є.Ю. Пономаренко М.А. Дідиченко