Постанова Київський апеляційний суд № 760/19511/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи №760/19511/18 номер апеляційного провадження: 22-ц/824/300/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Білич І.М. суддів : Коцюрби О.П., Нежури В.А. при секретарі: Кемському В.В. за участі: представника позивача адвоката Ковалевської Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Борзенкової Юлії Миколаївни, яка діє в інтересах Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Солом`янського районного суду м. Києва Оксюти Т.Г., у цивільній справі №760/19511/18 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» про стягнення страхового відшкодування. в с т а н о в и л а: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТзДВ СК «Альфа-Гарант», ТзДВ «СТ «Домінанта» про стягнення страхового відшкодування. З урахуванням уточнень, просив суд: стягнути з ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» на свою користь страхове відшкодування за договором (Полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ 247195 у розмірі 48575,27 грн.; стягнути з ТзДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за договором (Полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК4215664 у розмірі 32986,05 грн та судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за договором (Полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ247195 в сумі 48575,27 грн. Стягнуто з ТзДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування за договором (Полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК4215664 в сумі 32986,05 грн. Стягнуто з ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420,40 грн та витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи в сумі 507,60 грн. Стягнуто з ТзДВ «СТ «Домінанта» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420,40 грн та витрати за проведення судової автотоварознавчої експертизи в сумі 507,60 грн. Не погоджуючись з рішенням суду,представник ТзДВ СК «Альфа-Гарант» подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, просила суд рішення в частині задоволення позовних вимог до ТзДВ СК «Альфа - Гарант» скасувати та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковалевська Д.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, у силу вимог ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга непідлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом при розгляді скарги установлено, що 09 жовтня 2017 року о 17 год. 33 хв. в м. Харкові по вул. Льва Ландау відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ 21063», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , автомобіля «Mitsubishi Lancer»,д.н.з НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 та автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було визнано винними у порушенні правил дорожнього руху за ст. 124 КУпАП. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав щодо покладення відповідальності за шкоду, заподіяну позивачу, на страхувальників в межах завданих збитків заподіювачами шкоди. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. На обґрунтування вимог апеляційної скарги страхова компанія як відповідач у справі вказувала на те, що судом першої інстанції невірно застосовано положення п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземнихтранспортних засобів», яким передбачено, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди. Тобто, оскільки винними в настанні ДТП від 09 жовтня 2017 року визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_4 то в розумінні положень п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір страхового відшкодування підлягає поділу в рівних частинах. Скаржник вважав, що з врахуванням висновку судової експертизи № 13-3/504, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що дану подію слід розглядати як дві різні дорожньо-транспортні пригоди. Також вказував на те, що суд першої інстанції невірно визначив вартість пошкодженого транспортного засобу після ДТП, оскільки з висновку експерта вбачається, що докази продажу пошкодженого транспортного засобу були відсутні, а тому для визначення вартості автомобіля після ДТП використовувався порівняльний підхід, який базувався на усереднених показниках вартості аналогічного автомобіля в Україні. Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи, виходячи з наступного. Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст.1 Закону України «Про страхування»). Відповідно до положень ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ТзДВ СК «Альфа-Гарант», згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ247195. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ТзДВ «СТ «Домінанта», згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АК4215664, що підтверджується витягом з бази даних МТСБУ про дійсність дії полісу на дату ДТП. Розмір страхових сум за кожним із страхових полісів ( поліс АМ247195 та полісАК4215664) становив 100 000,00 грн. На виконання вимог ст.ст. 33, 35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач звернувся до відповідачів з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та з заявою про страхове відшкодування. ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» як страховик, без узгодження розміру страхового відшкодування з позивачем, перерахував на користь останнього страхове відшкодування у розмірі 36 245,99 грн. Позивач не погоджуючись з виплаченою сумою страхового відшкодування ТзДВ «СК «Альфа-Гарант», для доведення матеріального збитку завданого йому та встановлення суми страхового відшкодування для обох страховиків, звернувся до ФОП ОСОБА_5 , уклавши договір про виконання робіт по незалежній оцінці ФОП ОСОБА_5 у звіті № 173/10/17 про оцінку колісного транспортного засобу визначив ринкову вартість автомобіля до ДТП та вартість відновлювального ремонту лише за пошкодження передньої частини автомобіля, тобто відповідачем ОСОБА_3 відповідальність якого була застрахована у ТзДВ «СК «Альфа-Гарант», який першим здійснив наїзд у передню частину автомобіля позивача «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , не пошкодивши при цьому задню частину. Відповідно до звіту № 173/10/17 дійсна (ринкова) вартість автомобілю «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , до ДТП становила 144580,00 грн, а вартість відновлювального ремонту передньої частини автомобіля становить 194836,85 грн. ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» до суду було надано копію розрахунку експерта оцінювача (аварійного комісара) ОСОБА_6 №42-D/36/4 від 19.02.2018 року, відповідно до якого розмір матеріального збитку за передню частину автомобіля становив 38245,99 грн. ФОП ОСОБА_5 у звіті № 06/07/18-02 визначив ринкову вартість автомобіля після ДТП 24 180 грн. З урахуванням того, що матеріали справи містили чотири висновки з визначення вартості матеріального збитку, які суттєво різнилася між собою у визначенні розміру спричиненої шкоди за пошкодження передньої частини автомобіля позивача, 20 серпня 2020 року судом першої інстанції в справі була призначена судова автотоварознавча експертиза. Згідно висновку експерта Київського науково-досліднного експертно-криміналістичного центру №13-3/504 від 19 грудня 2019 року, ринкова вартість «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , на момент ДТП, яка сталася 09 жовтня 2017 року становила 160788,31 грн. Повна вартість відновлювального ремонту за обидва пошкодження -263 266,51 грн. Ринкова вартість автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , після його пошкодження у ДТП, станом на день ДТП становила 42 981,00 грн. Вартість відновлювального ремонту за пошкодження передньої частини транспортного засобу «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , - 189 541, 52 грн. Враховуючи те, що вартість матеріального збитку, яка завдана власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , в результаті пошкодження від першого контакту (передньої частини) дорівнює ринковій вартості зазначеного КТЗ в непошкодженому стані на момент ДТП, що сталася 09.10.2017 року, визначення вартості матеріального збитку за пошкодження задньої частини, у відповідності до вимог пункту 7.12.1 Методики з технічної точки зору, не доцільне, та в подальшому не визначалося. Відповідно до ч. 2 ст. 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Частиною 1 ст.1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, шкода, заподіяна кількома особами відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. За загальним правилом, закріпленим у ст. 541 ЦК України, у разі неподільності предмета зобов`язання виникає солідарний обов`язок. Виходячи з положень ст. 1188 ЦК України у взаємозв`язку зі ст. 541 ЦК України, особи, які спільно завдали шкоди і визначити їх ступінь участі у завданні шкоди неможливо, є солідарними боржниками перед потерпілою особою. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників (ч.ч. 1-2 ст. 543 ЦК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі №668/12293/15-ц. Враховуючи, що експертний висновок свідчить про те, що експертом було визначено механізм та наслідки первинного удару, що був здійснений транспортним засобом під керуванням водія ОСОБА_3 та механізм і наслідки удару здійсненим транспортним засобом під керуванням водія ОСОБА_2 , і ці удари ( передню та задню частину) автомобіля ОСОБА_1 сталися не одночасно, а за перебігом певного часу, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про відсутність підстав вважати, що відповідачі завдали шкоду спільними діями, а відтак є солідарними боржниками. А саме: оскільки ОСОБА_3 завдав шкоди ТЗ «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , у передню частину автомобіля в розмірі вартості відновлювального ремонту за передню частину, то відповідно до загального розміру вартості відновлювального ремонту відсоток пошкодження складає 72% та становить 84 821,26 грн. У свою чергу ОСОБА_2 завдав шкоди ТЗ «Mitsubishi Lancer», д.н.з НОМЕР_2 , у задню частину автомобіля то відповідно до загального розміру вартості відновлювального ремонту відсоток пошкодження складає 28% та становить 32 986,05 грн. Доводи апеляційної скарги в частині того, що експерт за відсутності пошкодженого автомобіля (його продажу) при проведенні експертного дослідження не мав підстав використовувати порівняльний підхід який базується на усереднених показниках вартості аналогічного автомобіля на території України, на думку колегії суддів носять загальне посилання без визначення конкретних порушень експертом допущених при використанні ним інформаційних джерел, перелік яких містить висновок експерта № 13-3/504 від 19 грудня 2019 року (том 1 а.с. 213- 216). Крім того, відповідно до положень п.36.2 ст.36 Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснити виплати без проведення експертизи ( у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведені оцінки, експертизи поскородженого майна. Згідно до матеріалів справи, скаржник самостійно без погодження з позивачем визначився із сумою страхового відшкодування та виплатив її, не погоджуючись з такою сумою, подавши позов, позивач довів у судовому засіданні її заниженість. Зазначене вище, на думку колегії суддів свідчить про те, що страховиком не було дотримано положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині того, що виплата страхового відшкодування проводиться відповідно до звіту про оцінку, або висновку експерта, а не за даними продажу транспортного засобу чи даних щодо фактичних затрат на його відновлення. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні місцевим судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не ставиться питання про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні. Згідно з ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у пункті 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Борзенкової Юлії Миколаївни, яка діє в інтересах Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків зазначених в статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 23 березня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді