Постанова 4803 № 205/2587/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3248/21 Справа № 205/2587/20 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ІД № 00030989 від 27 вересня 2019 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП, п.15.9(и) Правил дорожнього руху та накладено штраф в розмірі 510,00 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року вказану постанову було скасовано. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року залишено без змін. 06 квітня 2020 року він не зміг розрахуватися карткою у продуктовому магазині, у зв`язку з чим не зміг придбати продукти. Того ж дня він дізнався, що на його рахунки накладено арешт виконавчою службою за виконавчим провадженням, відкритим за постановою серії ІД № 00030989 від 27 вересня 2019 року, яка була скасована вищевказаним рішенням суду. Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, надісланими на електрону адресу державним виконавцем, він дізнався, що із заявою про відкриття виконавчого провадження Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради звернулася 01 квітня 2020 року, тобто після спливу 50 днів з дня винесення постанови Третім апеляційним адміністративним судом від 10 лютого 2020 року. Позивач зазначав, що оскільки він та його родина залишилися без коштів на життя, продуктів харчування через накладення арешту на рахунки, він вимушений був брати гроші в борг та перебував у стресовому стані. Також, внаслідок накладення арешту на рахунки, йому було зменшено кредитний ліміт в АТ Універсал Банк з 70 000,00 грн. до 190,00 грн., що негативно вплинуло на його кредитну історію. Крім того, внесення його до Реєстру боржників вчинить вплив на його кар`єру та ділову репутацію. Тому позивач вважав, що накладенням арешту на його рахунки йому було завдано моральної шкоди. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. з кожного. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Дії інспекції щодо направлення постанови про накладення адміністративного стягнення на примусове виконання відповідають вимогам законодавства. У відзивах на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 та відповідач Новокодацький відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) просять рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради без задоволення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Сторони по справі повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення. Відповідачі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції установлено, що постановою серії ІД № 00030989 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні 27 вересня 2019 року адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, та застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ІД № 00030989 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності було скасовано, провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито (а.с. 9-10). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року залишено без змін (а.с.11-12). 26 лютого 2020 року Інспекцією з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради до виконавчої служби була направлена заява про відкриття виконавчого провадження за вихідним № 2/3 1091, яка 01 квітня 2020 року була отримана виконавчою службою (а.с.59). Постановою державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 01 квітня 2020 року за постановою № ІД 00030989, виданої 26 листопада 2019 року, відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 510,00 грн. штрафу та 51,00 грн. виконавчого збору (а.с.15). В ході виконавчого провадження державним виконавцем було прийнято постанову про арешт майна боржника від 01 квітня 2020 року, якою накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (а.с.76-77), та постанову про арешт коштів боржника від 03 квітня 2020 року, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 758,20 грн. (а.с.79-80). В ході судового розгляду встановлено, що позивач 06 квітня 2020 року не зміг розрахуватися у продуктовому магазині через накладення арешту на його рахунки (а.с.21-22, 25). Також судом установлено, що позивач має малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8). Таким чином, через накладення арешту на рахунки позивача, він не міг розпоряджатися своїми грошами, купувати необхідні продукти та речі для себе та своєї родини, до складу якої входить малолітня дитина. Внаслідок цих обставин, позивач перебував у стресовому стані, хвилювався, був змушений змінити свій звичний спосіб життя, відшукуючи гроші для придбання харчів для своєї родини. На підставі заяви ОСОБА_1 від 06 квітня 2020 року та наданих ним рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, постановами державного виконавця від 08 квітня 2020 року про закінчення виконавчого провадження та про зняття арешту з коштів виконавче провадження було закінчено та знято арешт з усіх рахунків, що належать ОСОБА_1 (а.с.91-95). Також судом установлено, що Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради була обізнана про задоволення позову ОСОБА_1 рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року, яким скасовано постанову серії ІД № 00030989, оскільки подала апеляційну скаргу на нього. Відповідачем підтверджено, що постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, якою апеляційні скарги Інспекції та інспектора з паркування Інспекції Дубовик С.В. залишені без задоволення, отримано 28 лютого 2020 року. Проте, являючись учасником справи апелянтом, відповідач не поцікавився, відправляючи постанову серії ІД № 00030989 на примусове виконання, результатом розгляду його апеляційної скарги. Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн., суд першої інстанції виходив з наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди бездіяльністю Інспекції, проте враховуючи характер та тривалість правопорушення, глибину душевних страждань, ступінь вини відповідача, вважав позовні вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. завищеними. Тому, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд прийшов до висновку, що з Інспекції на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження, прийшовши до висновку, що до отримання від позивача на електронну пошту заяви позивача з рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року державний виконавець, як і відділ ДВС, не міг знати про скасування постанови серії ІД № 0003989, оскільки не був учасником справи № 205/8653/19, а стягувач у виконавчому провадженні в порушення частини четвертої статті 19 Закону України Про виконавче провадження не повідомив про наявність цих рішень. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Згідно до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до вимог частини першої, пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до положення частин першої і другої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 частини другої статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом. Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Як вказувалось вище, положеннями статті 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Проаналізувавши цю норму, можна зробити висновок, що така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів за умови, що вона завдана їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Аналогічна умова стосується і відшкодування шкоди відповідно до статті 1174 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що станом на 26 лютого 2020 року постанова про накладення адміністративного стягнення набрала законної сили та Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради не було відомо про ухвалене Третім апеляційним адміністративним судом рішення від 10 лютого 2020 року, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно з відкритими загальнодоступними даними Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року було оприлюднено 12 лютого 2020 року. Частина четверта статті 19 Закону України Про виконавче провадження зобов`язує сторони виконавчого провадження невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник фізична особа також про зміну місця роботи. В ході судового розгляду, відповідачем підтверджено, що постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, якою апеляційні скарги Інспекції та інспектора з паркування Інспекції Дубовик С.В. залишені без задоволення, отримано 28 лютого 2020 року. Також, отримання відповідачем постанови від 10 лютого 2020 року підтверджується вх. № 8/306 від 28 лютого 2020 року на супровідному листі, направленому Третім апеляційним адміністративним судом (а.с.135). Інспекція, отримавши 28 лютого 2020 року постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, відповідно до якої рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення залишено без змін, не виконала свій обов`язок відповідно до зазначеного вище положення закону і не повідомила про скасування постанови державного виконавця. Натомість, саме від позивача 06 квітня 2020 року державний виконавець відділу ДВС дізнався про вищезазначені рішення судів. Внаслідок чого і було закрито виконавче провадження, а також зняті арешти з рахунків ОСОБА_1 . Отже, Інспекція направила постанову серії ІД № 00030989 на примусове виконання, будучи обізнаною про наявність спору, який розглядається судом. Внаслідок її бездіяльності, яка виразилась у не повідомленні відділу ДВС, всупереч вимог Закону України Про виконавче провадження, про наявність рішення суду, яким виконавчий документ скасовано, було відкрито виконавче провадження за скасованою постановою та накладено арешт на рахунки ОСОБА_1 , внаслідок чого порушено право позивача та заподіяна моральна шкода, яка виразилась у необхідності зміни звичайного способу життя, незручностях, пов`язаних з неможливістю використовувати власні кошти, купувати необхідні продукти для себе, своєї родини, до складу якої входить малолітня дитина. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону Про оперативно-розшукову діяльність). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України (пункт 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди). Судом апеляційної інстанції перевірено та установлено, що Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради у своїй діяльності керується, зокрема, Положенням про інспекцію з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням міської ради 28.07.2018 року № 55/34. Відповідно до пункту 1.4 вказаного Положення, Інспекція є юридичною особою публічного права, утримується за рахунок коштів міського бюджету, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, має право виступати позивачем і відповідачем, третьою особою у судах від свого імені, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені апелянтом у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Крім того, позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу подано клопотання про стягнення з апелянта витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 у зв`язку з підготовкою відзиву на апеляційну скаргу, заявником надано договір про надання правової допомоги № 01/21 від 24 лютого 2021 року, укладеним між ним та адвокатом Бондарюк С.Л., згідно пункту 1.1 якого визначено обов`язок останнього щодо надання, зокрема консультацій, складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру і відповідно до пункту 3.1 вартість цих послуг складає 8 000,00 грн., акт приймання-передачі наданих послуг загальною вартістю в розмірі 8 000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг) № 1/21-1, квитанцію від 04 березня 2021 року № RC_U9SCD5Q2KRJKS21KU1QW8 на суму 8 000,00 грн. Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність заявником понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000,00 грн., які підлягають стягненню з апелянта на користь позивача. Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2020 року залишити без змін. Стягнути з Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги в розмірі 8 000,00 грн. під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 13 квітня 2021 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко