Постанова 4807 № 315/1230/20

Дата документу 12.04.2021 Справа № 315/1230/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 315/1230/20 Головуючий у 1 інстанції Романько О.О. Провадження №22ц/807/1055/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що 04 січня 2018 року у м. Запоріжжя по вул. Космічна сталася ДТП за участю автомобіля «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «ЗАЗ 1103», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобілем «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_3 , в наслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року у справі № 315/399/18 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення особи до адміністративної відповідальності. На момент ДТП між ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_3 був укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ від 20 серпня 2018 року № АК/9246704, за яким позивач застрахував майнові інтереси, пов`язані з експлуатацією легкового автомобіля «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 . На підставі повідомлення про настання страхової події від 18 січня 2018 року, заяви про виплату страхового відшкодування від 18 січня 2018 року № 00869/49/2018/53, звіту № 2623 від 26 березня 2018 року, складеного страхового акту № 27098В/49/2018 від 04 жовтня 2018 року, ПрАТ «СГ «ТАС» в межах ліміту Полісу № АМ/5556024, здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 73163,89 грн. ПрАТ «Страхова група «ТАС» зазначали, що оскільки автомобіль «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахований ОСОБА_3 , на пільгових умовах, а на час вчинення ДТП за кермом автомобіля був ОСОБА_2 , чим порушено п.13.2 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач порушив умови Полісу обов`язкового страхування, у зв`язку з чим повинен відшкодувати 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування в розмірі 36581,40 грн. З огляду на наведені обставини, ПрАТ «Страхова група «ТАС» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на їх користь суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 36581,40 грн. та суму сплаченого судового збору. Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених п.п. а) д) п.38.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі яких у позивача виникає право подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Крім того, позивач не надав суду достовірних та обґрунтованих доказів наявності вини відповідача ОСОБА_2 у вчиненні ДТП 04 січня 2018 року в м. Запоріжжя по вул. Космічна за участі забезпеченого транспортного засобу «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а лише посилався на постанову Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року у справі №315/399/18, відповідно до якої провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст.124 КУпАП закрито у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ «СГ «ТАС» подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просять рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в тексті позовної заяви, в якості правового обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено приписи ст. 38-1.1. ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме «- У разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, .... з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього закону (при укладені договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування. При цьому, вказана норма в тексті позовної заяви, помилково, визначена як п. 38.1.1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Разом з тим, у висновках Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справ визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета по та/або обраного позивачем способу захисту. Крім того, ПрАТ «СГ «ТАС» не погоджуються із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, оскільки у постанові Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року (справа № 315/399/18) зазначено, що у судовому засіданні правопорушник свою вину визнав та те, що вина ОСОБА_2 у вчиненні даного правопорушення доведена матеріалами справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України встановлено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Відповідно п. 3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що предметом спору є стягнення аліментів, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги, відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється без повідомлення сторін. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 09 лютого 2021 року в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу ПрАТ «СГ «ТАС» Скориставшись своїм правом, ОСОБА_1 , надав відзив на вищезазначену апеляційну скаргу, в якій зазначає про безпідставність її доводів, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. ОСОБА_1 посилання на те, що постановою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року його визнано винним у вчиненні ДТП є невірним, оскільки резолютивна частина вказаного рішення не містить жодних даних, щодо його винуватості у вказаному ДТП. При цьому, під час розгляду адміністративного матеріалу відносно ОСОБА_1 в суді, обставини ДТП та докази, що свідчили б про його вину у вчиненні вказаного ДТП, судом не досліджувались, питання щодо його винуватості судом не розглядалось, відповідні відомості про це в постанові суду відсутні. Посилання ПрАТ «СГ «ТАС» в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду У країни № 761/41071/19 від 08 квітня 2020 року, ОСОБА_4 також вважає безпідставним, оскільки з вказаної норми взагалі виходить, що суд самостійно за Позивача повинен вибрати який з підпунктів а) - д), пункту п.38.1.1. ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», було порушено відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Положеннями частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, з постанови Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року у справі №315/399/18 вбачається, та визнається учасниками справи, що відповідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 019280 від 27 березня 2018 року, ОСОБА_2 04 січня 2018 року о 11 год. 05 хв. в м. Запоріжжя по вул. Космічній, керуючи автомобілем CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_1 , виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_3 , та автомобілем ЗАЗ 1103, державний номер НОМЕР_2 , чим порушив п.п. 10.1, 12.3 ПДР. Під час ДТП учасники зазнали легких тілесних ушкоджень, автомобілі отримали механічні пошкодження (а.с. 5-6). Відповідно до Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 серпня 2017 року № АК/9246704, між ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_3 був укладений договір, за яким застраховано майнові інтереси, пов`язані з експлуатацією автомобіля «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.7). 18 січня 2018 року від водія транспортного засобу CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_3 - ОСОБА_5 до ПрАТ «Страхова група «ТАС» надійшло повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду 04 січня 2018 року в м. Запоріжжя по вул. Космічна (а.с.10). 27 липня 2018 року від ОСОБА_5 до ПрАТ «Страхова група «ТАС» надійшла заява про страхове відшкодування в сумі 73163,89 грн. (а.с.11). Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_3 , станом на 23 січня 2018 року розмір збитку складає 119634,50 грн. (а.с.12-22). 04 жовтня 2018 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» складено страховий акт №270986/49/2018, відповідно до якого прийнято рішення про страхову виплату в сумі 73163,89 грн. (а.с.44-45). 17 жовтня 2018 року відповідно до платіжного доручення №102710 ПрАТ «Страхова група «ТАС» сплатило на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування згідно договору АК/9246704 від 20 липня 2017 року в розмірі 73163,89 грн. (а.с.50). Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-176цс18. Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Згідно з пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про обов язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу. Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. ПрАТ «Страхова група «ТАС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , з підстави, передбаченої п.п. 38.1.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначена відповідальність за порушення умов страхування, відповідно до п.п. 38.1.1 якої, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 ст.13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування. Стаття 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає особливості страхування цивільно-правової відповідальності окремих категорій громадян. Так, відповідно до п. 13.2 вказаної статті, розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, інвалід II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу. Відповідно до полісу № АК/9246704 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 серпня 2017 року, страхувальником автомобіля CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_6 пенсіонер, у зв`язку з чим при оформленні полісу їй надана пільга, передбачена п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Отже, з викладеного вбачається, що ОСОБА_6 допустила порушення умов, передбачених п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ДТП відбулося без особистого керування страхувальником транспортним засобом, у зв`язку з чим особа, відповідальна за шкоду, заподіяна внаслідок ДТП, зобов`язана компенсувати страховику 50% відсотків виплаченого страхового відшкодування. На момент вчинення ДТП саме відповідач ОСОБА_1 керував автомобілем CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_1 , який був застрахований ОСОБА_6 із застосуванням пільги яка передбачена ст. 13.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, відомості про те, що відповідачем ОСОБА_4 автомобіль CHEVROLET AVEO, державний номер НОМЕР_1 був застрахований із застосуванням пільгових умов - в матеріалах справи відсутні. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 грудня 2016 року (справа № 760/11444/15-ц). Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Частина 5 ст. 1187 ЦК України встановлює, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до змісту якої, майнова шкода, завдана фізичній або юридичній особі, неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Отже, зі змісту положень ст. 1187, ч.1 ст. 1188, ст. 1166 ЦК України вбачається, що єдиною підставою для покладення цивільно-правової відповідальності за завдану джерелом підвищеної небезпеки матеріальну шкоду є вина особи, яка її завдала. Наявність або відсутність вини встановлюється на підставі доказів. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 Постанови «Про деякі питання застосування законодавства при вирішенні спорів по відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.02.2013 року, відсутність постанови (ухвали) або вироку суду про визнання особи винною у вчиненні ДТП не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому, відповідні документи, що стосуються ДТП є доказами, які повинні досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК. Отже, виходячи з презумпції вини, встановленої ЦК України для зобов`язань з заподіяння шкоди, відповідач по справі повинен довести відсутність своєї вини в ДТП. Разом з тим, в порушення ст.ст. 12, 81 ЦПК України, жодних доказів в спростування своєї вини, відповідач ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надав. Натомість, вина відповідача ОСОБА_4 у заподіянні ДТП, яка мала місце 04 січня 2018 року, підтверджується саме постановою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року (а.с. 5-6). Так, у наведеній постанові судом зазначено, що у судовому засіданні правопорушник свою вину визнав. Вивчивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, що притягається до адміністративної відповідальності, письмові пояснення свідків, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні цього правопорушення доведена матеріалами справи. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито, у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, тобто з нереабілітуючих підстав. Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції вказаного не врахував та не дослідивши зміст постанови Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року, дійшов помилкового висновку про відсутність вини відповідача ОСОБА_1 у заподіянні ДТП. При цьому, частиною 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Виходячи з того, що вина відповідача ОСОБА_1 у заподіянні ДТП встановлена постановою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16 квітня 2018 року, й відповідачем в суді жодними доказами не спростована, колегія суддів дійшла висновку, що особою, відповідальною за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є саме відповідач ОСОБА_1 , на якого у відповідності до ст. 38-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає покладенню обов`язок компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування, що становить 36581,40 грн. (73163,89 грн. х 50%). Отже, оскільки встановлено, що винною особою у здійсненні ДТП є ОСОБА_4 та на нього не поширюється пільга у вигляді знижки щодо сплати страхового платежу, а тому на нього необхідно покласти обов`язки компенсувати 50 % виплаченого страхового відшкодування у розмірі 36581,40 грн., оскільки страхувальнику автомобіля «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_6 при укладенні полісу серії від 20 серпня 2017 року № АК/9246704 (а.с. 7) як пенсіонеру надана пільга на оплату страхового платежу в розмірі 50%. З огляду на наведені обставини, рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Страхова група «ТАС» суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 36581,40 грн. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги ПрАТ «Страхова група «ТАС» і задоволення позову в повному обсязі, на підставі ст.141 ЦПК України судова колегія вирішує питання про розподіл судових витрат. Так, згідно ч.1, п.1 ч.2, ч.13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за звернення із позовом у розмірі 2102 грн. (а.с. 4) та за подання апеляційної скарги в сумі 3153 грн. (а.с. 114), всього 5255 грн. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» - задовольнити. Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 22 грудня 2020 року - скасувати, прийняти нову постанову, за якою: «Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 36581 (тридцять шість тисяч п`ятсот вісімдесят одну) гривню 40 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» витрати по оплаті судового збору у сумі 5255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 12 квітня 2021року. Головуючий: Судді: