Постанова 4857 № 300/3945/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3945/20 пров. № А/857/5810/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Пліша М.А. за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року (суддя - Панікар І.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Каретний двір" до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,- ВСТАНОВИВ: ПП «Каретний двір» у грудні 2020 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 03.12.2020 в межах виконавчого провадження № 40859558. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постанова про стягнення виконавчого збору є незаконною, оскільки державним виконавцем не вчинено жодних дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого документа у ВП № 63840729, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №300/3945/20 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про стягнення виконавчого збору від 03.12.2020 в межах виконавчого провадження № 40859558. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що постанова про стягнення з позивача виконавчого збору винесена відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закону №1404-VIII), в межах відкритого виконавчого провадження та з дотриманням визначених законодавством строків. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII, є підставою для винесення постанови для стягнення виконавчого збору. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа, виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. При цьому, розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактично здійсненого стягнення, а від суми яка підлягає стягненню за рішенням суду в даному випадку. Таким чином, висновки суду першої інстанції про протиправність постанови про стягнення виконавчого збору від 03.12.2020 в межах виконавчого провадження № 40859558 є помилковими. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції від 22.11.2013 ВП № 40859558 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №345/1075/13-ц, виданого 14.11.2013 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ПП "Каретний двір", ПП "Гаразд" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 76273 долари США 87 центів, що в гривневому еквіваленті становить 601663,97 грн. та 3441,00 грн. судового збору (а.с.11). Державним виконавцем 03.12.2020 винесено постанову ВП № 40859558 про стягнення з ПП "Каретний двір" виконавчого збору в сумі 7627,38 доларів США (а.с.10). Крім того, встановлено, що постановою головного державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 14.12.2020 повернуто виконавчий лист № 345/1075/13-ц від 14.11.2013 року стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII (а.с.16-17). Не погодившись із постановою про стягнення виконавчого збору від 03.12.2020 в межах виконавчого провадження № 40859558, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі, тобто фактичного виконання виконавчого документа не відбулось, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з позивача виконавчого збору, а тому постанова відповідача про стягнення виконавчого збору від 03.12.2020 в межах виконавчого провадження №40859558 підлягає скасуванню, як протиправна. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) складає сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, які спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з частинами 1 та 2 статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Відповідно до частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Відповідно до частини 3 статті 40 Закону №1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Колегія суддів звертає увагу, що Закон №1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до Законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню. Так, приписи частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом. Наведені приписи частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції. Разом з тим, як передбачено частиною 2 статті 27 №1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому, пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону №1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону. Згідно з приписами Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Таким чином, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. Тобто, при стягненні виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Також колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18, відповідно до якого обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення. У справі встановлено, що виконавчий лист №345/1075/13-ц від 14.11.2013 відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII повернутий стягувачу за його письмовою заявою, що стверджується постановою від 14.12.2020 ВП № 40859558. При цьому, в ході судового розгляду справи встановлено, що державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у виконавчому листі, тобто фактичного виконання виконавчого документа не відбулось. Крім того, у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений в оскаржуваній постанові, оскільки це не узгоджується із вимогами частини 2 статті 27 Закону № 1404-VIII щодо розміру виконавчого збору. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що постанова про стягнення виконавчого збору від 03.12.2020 в межах виконавчого провадження ВП № 40859558 винесена відповідачем необґрунтовано, з порушенням норм законодавства України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, як протиправна. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 300/3945/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш