Постанова 4855 № 640/17852/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17852/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Літвінова А.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі: Хмарській К.І. за участю: позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Лавро А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року про зупинення провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, П`ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року зупинено провадження у даній справі. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просять суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Приймаючи рішення про зупинення провадження по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що її розгляд неможливий, у зв`язку з тим, що в провадженні Конституційного Суду України перебуває справа №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (зі змінами). Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Так, зупинення провадження у справі призводить до тимчасового припинення процесуальних дій в адміністративній справі з урахуванням обставин, які створюють перешкоди для її розгляду, до завершення вказаних обставин або реалізації потрібних дій. Частиною 1 статті 236 КАС визначено вичерпний перелік обов`язкових підстав для зупинення провадження у справі, серед яких, зокрема, і об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи в судовому порядку. Між тим, зупинення провадження має відповідати критеріям та завданням адміністративного судочинства, зокрема, своєчасності вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин. Так, ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У даному випадку, зупинення провадження в справі відбулося виключно з підстав наявності конституційного провадження без мотивації і встановлення судом першої інстанції підстав неможливості розгляду цієї справи до винесення Конституційним Судом України рішення у справі №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (зі змінами). Отже, зупинення провадження у даній справі призводить до порушення розумних строків її розгляду. Передумовою зупинення провадження в справі є неможливість її розгляду до вирішення по суті іншої справи. Разом з тим, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у тій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо. Зупиняючи провадження в даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що таку справу неможливо розглянути до вирішення Конституційним Судом України справи №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (зі змінами). Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 823/739/16. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі. Водночас, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтував наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаних конституційних подань і предметом цього спору - не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначених подань. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо. Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування. Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції. Аналогічний висновок наведено в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі №826/25204/15. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про порушення судом першої інстанції процесуальних норм права, що призвело до постановлення незаконної ухвали про зупинення провадження по справі, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що право на доступ до правосуддя випливає із принципу міжнародного права, який забороняє відмову у правосудді, та є одним з найважливіших елементів права на судовий захист. Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з вищезазначеним, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Керуючись ст.ст. 236, 242, 294, 308, 310, 315, 320, 321, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити повністю. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року про зупинення провадження у даній справі - скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 12.04.2021 року