Постанова 4855 № 640/4886/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4886/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- В С Т А Н О В И Л А : Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссервіс» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 №0667621212 в частині штрафних санкцій за затримку грошового зобов`язання по земельному податку, з мотивів безпідставності його прийняття. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскільки позивач у передбачені відповідними положеннями Податкового кодексу України строки подавало відповідні платіжні доручення до банку, який здійснює обслуговування поточного рахунку підприємства, на повну суму належних до сплати податкових зобов`язань перед бюджетом. Згідно відміток банку вказані платіжні доручення прийняті до виконання. З вини банку платіжні доручення не виконані у зв`язку з ліквідацією банку. У відзиві відповідачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, прийнятим у відповідності до вимог податкового законодавства. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що на блокування діяльності підприємства третіми особами слід розцінювати як негативні результати ведення господарської діяльності, що є власними ризиками платника податків. При цьому, невиконання своїх обов`язків банком-контрагентом, що був самостійно обраний платником податків, відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну ТОВ «Транссервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання доручень до установ банку на сплату земельного податку. За результатами проведеної перевірки складено акт №002575/26-15-12-12-12/32156302 від 04.07.2019, яким встановлено недотримання строків сплати по земельному податку, чим порушено пункти 287.3 статті 287 Податкового кодексу України. 02.08.2019 Товариством до ГУ ДФС надіслано заперечення щодо акту камеральної перевірки, однак, за результатом розгляду заперечень висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки, визнано правомірним. На підставі акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 №0667621212, яким позивача зобов`язано сплатити штраф у розмірі 43 428,58 грн (20% за затримку граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з земельного податку на загальну суму 217 142,90 грн). Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим-рішення відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту свого порушеного права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов`язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов`язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. В силу пункту 31.1 статті 31 ПК України, строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Положеннями п. 38.1 ст. 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу. Пунктом 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Відповідно до пункту 1.15 статті 1 цього Закону ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу. Згідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 2346-III, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Відповідно до пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Пунктом 1.29 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-III передбачено, що проведення переказу коштів є обов`язковою функцією, що має виконувати платіжна система. Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України № 2346-III банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ. За правилами пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Згідно п. 129.7 ст. 129 ПК України, не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що обов`язок платника зі сплати податку/збору слід вважати виконаним з дати подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності в нього достатнього грошового залишку на день платежу. При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків/зборів до бюджету. Тобто за наявності в платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов`язок зі сплати відповідної суми податкового (грошового) зобов`язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України. З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «ТК «Транссервіс» перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва за №8202 від 13.07.2005. 14.10.2010 між Товариством та ДПІ укладено Договір №2254/28-417/1 «Про визнання електронних документів», відповідно до якого позивач є користувачем «Електронного кабінету», через який подається відповідна звітність. 13.02.2018 Товариство через «Електронний кабінет» направило до ДПІ податкову декларацію з плати за землю, в якій самостійно визначило річну суму земельного податку в розмірі 436 005,68 грн з місячним платежем у розмірі 36 333,81 грн. Відповідно до Договору банківського рахунку №182316 від 14.12.2011, укладеного між ТОВ «ТК «Транссервіс» та ПАТ «ВТБ Банк», останній відкрив позивачу розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 через який, за допомогою «Системи дистанційного обслуговування Клієнт-Банк» здійснювалося розрахунково-касове обслуговування клієнта. 15.11.2018 Товариство через систему Клієнт-банк сформувало та направило банку для проведення платежу 5 платіжних доручень, серед яких платіжне доручення №5614 від 15.11.2018 - щодо сплати земельного податку за жовтень-листопад 2018 на суму 72 668,00 грн. 15.11.2018 Товариство направило повідомлення директору Пушкінського відділення банку щодо здійснення платежів по платіжним дорученням, які в подальшому були прийняті до виконання банком. Однак, у зв`язку з ліквідацією ПАТ «ВТБ Банк», вище зазначені зобов`язання банком виконано не було. Відповідно до листа ПАТ «ВТБ Банк» від 27.11.2018 (т.1 а.с.36) правління НБУ прийняло рішення про віднесення ПАТ «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних відповідно до рішення №796-рш/БТ від 27.11.2018. Також зазначено, що банк віднесено до категорії проблемних з 13.11.2018. Колегія суддів вважає, що ТОВ «Транссервіс» виконало всі передбачені законодавством умови для визнання його добросовісним платником, оскільки, вчасно звернулося до обслуговуючого банку з платіжними дорученнями №№5614, 2146, 2228, 2188, 2169, 2197, 2309, 2178, однак, з вини ПАТ «ВТБ Банк», платіж своєчасно не був перерахований на відповідний рахунок, що свідчить про те, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення, всупереч нормам Податкового кодексу України. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 09 квітня 2019 року у справі №815/3604/16. Крім того, відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 804/4602/16 у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання. Враховуючи, що оспорюваним позивачем податковим повідомленням-рішенням зобов`язано сплатити штраф у розмірі 43 428,58 грн (20% за затримку граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з земельного податку на загальну суму 217 142,90 грн), тобто дане рішення є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу, є формою та видом притягнення платника до відповідальності, відтак наявні підстави для його скасування. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 12.08.2019 №0667621212 та наявності підстав для його скасування. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 12.04.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна