Постанова 4852 № 160/14529/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 160/14529/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року (суддя Олійник В.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 у листопаді 2020 року звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у перерахунку пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також у здійсненні перерахунку стажу відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 03 червня 2019 року, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити зарахування часу відбування покарання, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, до стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відшкодування моральної шкоди 100000 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також у здійсненні перерахунку стажу відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01 червня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 зарахування часу відбування покарання, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, до трудового стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить та прийняти нове судове рішення в оскаржуваній частині, яким стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100000 (сто тисяч) грн. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є реабілітованою особою згідно зі статтею 1 Закону УРСР від «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується рішенням Національної комісії з реабілітації від 27 серпня 2019 року та посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради від 19.03.2020. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також здійснити перерахунок стажу відповідно до статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 стало відомо, що при здійсненні перерахунку врахували надбавку реабілітованим згідно з п. 4.2 постанови № 654, проте не зробили перерахунок трудового стажу у потрійному розмірі і підвищення пенсії на 50%. У зв`язку з цим ОСОБА_1 повторно звернувся до УПФУ з заявою про проведення перерахунку пенсії та стажу. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відповідь за № 12288-12751/М-03/8-0400/20 від 03.07.2020, в якій зазначило, що УПФУ проведено перерахунок пенсії за ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та встановлено надбавку реабілітованим згідно з пп. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008. Відповідно до Рішення Національної комісії з реабілітації від 27.08.2019, Постановою президії верховного суду РРФСР від 24.10.1990 (справа 515п90пр) вирок суду Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області (Росія) від 26.04.1983 про позбавлення волі на строк 1 рік скасовано. Справу закрито за відсутності складу злочину. Враховуючи викладене, підстави зарахувати в потрійному розмірі період позбавлення волі, строк якого скасовано, відсутні. Також Головне управління направило лист № 22324-19945/М-03/8-2800/20 від 18.08.2020, в якому зазначило, що відповідно до пункту 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками МВС і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). За інформацією Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б давали право на пільгове обчислення страхового стажу. У разі надання необхідних документів, питання зарахування часу відбування покарання в місцях позбавлення волі, як особі необґрунтовано притягнутої до кримінальної відповідальності, в пільговому обчисленні буде вирішуватися відповідно до вимог чинного законодавства. Вважаючи такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем надано всі необхідні документи для зарахування відповідачем у потрійному розмірі до стажу роботи період його перебування під вартою. Також суд зазначив, що перерахунок пенсії має бути проведено з 01 червня 2020 року, враховуючи дату звернення позивача до органу Пенсійного фонду, а також дату набуття статусу реабілітованого. Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано жодного доказу в підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань та їх зв`язку з діями відповідача, не надано обґрунтованого розрахунку заявленої суми моральної шкоди, та з яких міркувань виходив позивач, оцінюючи свої моральні страждання на вказану суму. Позивач з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, зазначає, що у зв`язку з протиправною, образливою, аморальною поведінкою посадових осіб Пенсійного фонду і знущаннями, останній зазнав душевних страждань, які негативно впливали і на членів його сім`ї, вони теж страждали, дивлячись в якому стані пригніченості і розпачу останній знаходиться. Також позивач зазначив, що відчуває погіршення стану здоров`я, оскільки постійно думає про образи і несправедливість посадових осіб Пенсійного фонду, постійно в думках формулює звернення, докази своєї правоти, витрачає багато часу на створення і кошти на друк заяв до Пенсійного фонду і до судів. Цей негативний внутрішній стан призвів до вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках. Інтенсивні емоційні переживання, викликані цією ситуацією, негативно впливають на відносини з оточуючими людьми, з`явилася знервованість, конфліктність на роботі і вдома. Надаючи оцінку доводам апелянта та висновкам суду першої інстанції у вказаній частині, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Статтею 23 Цивільного кодексу України врегульовано питання відшкодування моральної шкоди. Відповідно до ч. 1-3 вказаної статті особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.05.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. За приписами пункту 5 вказаної постанови при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Пунктом 9 постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди, не доведено в чому вона полягає, а також причинного зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача. Позивачем не наведено обставин у чому саме полягають душевні страждання та погіршення стану здоров`я та не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин. Також є незрозумілим з яких міркувань позивач виходить, визначаючи розмір моральної шкоди. Крім цього суд зазначає, що сам по собі факт звернення позивача до суду з даним позовом не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги. В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується, судом апеляційної інстанції не перевіряється. Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року в адміністративній справі № 160/14529/20 в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з 13 квітня 2021 року та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повна постанова складена 13 квітня 2021 року. Головуючий - суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров суддя Т.І. Ясенова