Постанова КЦС ВС № 330/2119/15-ц

Постанова Іменем України 31 березня 2021 року м. Київ справа №330/2119/15-ц провадження № 61-3428св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С., учасники справи: позивач- акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник якого АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з відповідним позовом, в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPMHGK00000007, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 58 760, 00 доларів США строком до 07 вересня 2037 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами на визначених договором умовах. ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість, яка станом на 25 листопада 2015 року становила 77 877, 27 доларів США, з яких: 42 833, 80 доларів США - заборгованість за кредитом, 17 757, 57 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 969, 92 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 9 597, 59 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 10, 44 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 707, 94 доларів США - штраф (процентна складова) ( а. с.3-4,том 1). Короткий зміст судових рішень Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Постановою апеляційного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року залишено без змін (а. с. 202-205, т.1). Постановою Верховного Суду від 16 травня 2018 року постанову апеляційного суду Запорізької області від 14 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 238-242, т.1). Постановою Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нове судове рішення. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 25 листопада 2015 року в сумі 77 877,27 доларів США, що еквівалентно 1 864 381,77 грн, з яких: заборгованость за кредитом - 42833,80 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 17757,57 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 3969,92 доларів США, пеня - 9597,59 доларів США, штраф (фіксована частина) - 10,44 доларів США, штраф (процентна складова) - 3707,94 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а. с. 17-22, т.2). Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року постанову Запорізького апеляційного суду від 12 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а. с. 81-85, т.2). Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 06 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нове судове рішення. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ZPMHGK00000007 від 07 вересня 2007 року в розмірі 46 194, 21 доларів США, що еквівалентно 1 105 889, 39 грн, яка складається з: 44 519, 17 доларів США, що еквівалентно 1 065 788, 93 грн. - заборгованість за кредитом; 1 675, 04 доларів США, що еквівалентно 40 100, 46 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо часткової доведеності позовних вимог в частині кредиту та відсотків. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, кредитору забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які банк здійснює на власну користь чи споживач здійснює на користь банку, тому позовні вимоги банку про стягнення комісії з ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У лютому 2020 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу. У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги Скаржник просить суд оскаржувану постанову в частині відмови у стягненні комісії скасувати та в цій частині передати справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень АТ «КБ «Приват Банк» зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 646/10156/15-ц та у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 357/7767/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Скаржник зазначає, що оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині відмови у стягненні комісії у розмірі 3 969,92 дол. США. Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване судове рішення суду першої інстанції Просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційну скаргу просив залишити без задоволення. Фактичні обставини справи Судами встановлено, що 07 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPMHGK00000007, відповідно до п. 7.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 07 вересня 2007 року по 07 вересня 2037 року у сумі 58 760, 00 дол. США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми кредиту щомісячно в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2. даного договору. Періодом сплати вважати період з 05 по 11 число кожного місяця (а .с. 9-11, т.1). Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до п.п. 3.1, .3.2, 3.4, винагороди розрахованої відповідно до п.п. 1.1, 3.7 цього договору. Щомісяця в період сплати Позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 494, 43 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді. 07 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки квартири, відповідно до п. 33.2 якого іпотекою забезпечується виконання зобов`язань Іпотекодавця за кредитним договором від 07 вересня 2007 року № ZPMHGK00000007, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (163-166, т.2.). Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість за кредитним договором станом на 25 листопада 2015 року становитла 77 877, 27 доларів США, з яких: 42 833, 80 доларів США - заборгованість за кредитом, 17 757, 57 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 969, 92 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 9 597, 59 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 10, 44 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 707, 94 доларів США - штраф (процентна складова) (а. с. 5-7, т.1). Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року, що набрало законної сили, в справі № 333/8427/13-ц, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPMHGK00000007 від 07 вересня 2007 року в розмірі 487 022, 80 грн. звернуто стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 26-27). Із матеріалів цивільної справи № 333/8427/13-ц вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за Договором з ОСОБА_1 , що свідчить про те, що банк використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту. Згідно з листом Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя від 23 червня 2016 року на запит суду, повідомлено, що відповідно до даних книг вихідної кореспонденції та бази даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень за період з 2013 року по 2016 рік виконавчий документ у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 не надходив (а. с. 70, т.1). 25 вересня 2015 року припинено право власності ОСОБА_1 на предмет іпотеки: квартира АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 набула право власності на вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1056 (а.с.121-129, т.2). 25 вересня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (Продавець) в особі ОСОБА_3 , що діє за довіреністю, посвідченою приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каримовою Н. С. 23 вересня 2014 року за реєстром № 2809 діє від імені ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коваленко В.В. 07 вересня 2007 року за реєстром № 99 та заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року, справа № 333/8427/13-ц та з другої сторони ОСОБА_2 (покупець) уклали Договір купівлі-продажу квартири. 25 вересня 2015 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPMHGK00000007 від 07 вересня 2007 року сплачено 14 759, 83 дол. США (а. с. 130-131, т.2).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частини четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, кредитору забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі за дії, які банк здійснює на власну користь чи споживач здійснює на користь банку, тому позовні вимоги банку про стягнення комісії з ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає правильним висновок апеляційного суду про відмову у стягненні комісії, з огляду на наступне. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до п. 7.1 договору банком була встановлена винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20 % від суми кредиту щомісячно в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного Договору та винагорода за проведення додаткового моніторингу. Таким чином, вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення комісії є необґрунтованими, оскільки умова кредитного договору про її нарахування та сплату порушує публічний порядок, тобто є нікчемною. Доводи касаційної скарги відносно того, щодо необхідності застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 646/10156/15-ц та у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 357/7767/16-ц не заслуговують на увагу, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду. Таким чином висновок апеляційного суду відносно відсутності підстав для стягнення комісії відповідає останній правовій позиції з даного питання, висловленої Верховним Судом в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц . Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги відзиву ОСОБА_1 щодо скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції є некоректними та фактично направлені на підміну касаційної скарги на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року. ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутись до Верховного Суду з відповідною касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року. Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України . Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Постанова Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року оскаржувалась АТ КБ «ПриватБанк» тільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії. В іншій частині не оскаржувалась, тому не була предметом касаційного перегляду. Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення комісії залишити без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Постанову Запорізького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення комісії залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук