Постанова Харківський апеляційний суд № 638/4559/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/4559/20 Головуючий суддя І інстанції Аркатова К. В. Провадження № 33/818/305/21 Суддя доповідач Шабельніков С.К. Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 квітня 2021 року суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року стосовно ОСОБА_1 ,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , - визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп. Постановою встановлено, що 18 березня 2020 року близько 21 години 40 хвилин ОСОБА_1 у м. Харкові по вул. Букова 44, керував автомобілем «Volkswagen Caddy" номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння відмовився у присутності двох свідків. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України. Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року та винести нову постанову, якою провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Свої вимоги обґрунтовує тим, що його не було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим ОСОБА_1 був позбавлений можливості бути присутнім у судовому засіданні і надавати пояснення. Апелянт зазначає, що не керував транспортним засобом та це не зафіксовано на відеозаписі, тому у працівників поліції були відсутні підстави для складання матеріалів про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Судом першої інстанції не з`ясовано обставин щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та допущено спрощений підхід при розгляді адміністративного провадження. Зокрема, ОСОБА_1 вказує, що на відеозаписі не зафіксовано подій, які зазначені в рапорті та сам рапорт не може слугувати доказом по справі, оскільки це внутрішній документ та його було складено на підставі звернення громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Разом з тим, ОСОБА_1 вказує, що пояснення вищевказаних свідків не можуть вважатися належними доказами, оскільки вони є колишніми працівниками поліції, що на думку апелянта свідчить про їх неупередженість. Крім того, в протоколі про адміністративне правопорушення вказано час вчинення правопорушення, яке співпадає з часом складання направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Більше того, ОСОБА_1 зауважує, що у разі відмови особи від проходження медичного огляду направлення не складається, проте у цій справі таке направлення є, що ставить під сумнів правомірність складання протоколу. Разом з тим, апелянт зазначає, що на поліцейських покладено обов`язок по відстороненню від керування транспортним засобом осіб,які ними керують і щодо яких є підстави вважати що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Поряд з цим ОСОБА_1 вказує, що фіксування не є безперервним, тому не є належним доказом. За вказаних обставин, дії працівників поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР № 280027 від 18.03.2020 року є незаконними, а зміст протоколу суперечить дійсним обставинам та не підтверджений належними доказами. Крім того, ОСОБА_1 просив поновити йому пропущений строк апеляційного оскарження постанови судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року, посилаючись на те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності в судовому засіданні в суді першої інстанції участі не приймав. Крім того, ОСОБА_1 не зміг з`явитись до суду та отримати судові повістки, а також постанову суду у зв`язку з перебуванням тривалий час у відрядженнях, що підтверджується доказами, які наявні у цій справі. Про наявність постанови дізнався від свого представника, який звернувся до суду першої інстанції із заявою про ознайомлення з матеріалами справи та зробив відповідні копії з них. (арк. 27). Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження відомостями справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (ст.129 ч.1 п. 8 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню. За таких обставин, з метою належного дотримання конституційних засад забезпечення доступу до правосуддя, - відкрито апеляційне провадження за скаргою захисника Галкіна С.С. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні. Як вбачається з відомостей, що є наявними у справі, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для об`єктивного та всебічного розгляду справи. Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апелянтом в його апеляційній скарзі не наведено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_4 у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Встановивши винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП суд першої інстанції послався на докази, а саме: на відомості протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР № 280027 від 18.03.2020 року (арк. 1); відомості пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (арк. 4-5), відомості відеозапису з бодікамер працівників поліції (арк. 3). Зокрема, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення (арк. 1), ОСОБА_1 керував автомобілем «Volkswagen Caddy" номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законодавством порядку в присутності двох свідків водій відмовився за допомогою пристрою алкотестер Drager на місці зупинки транспортного засобу, а також в медичному закладі у лікаря фахівця. Вказані обставини підтверджуються письмовими поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яких було залучено працівниками поліції при оформленні протоколу про адміністративне правопорушення. Для забезпечення повноти та всебічності судового розгляду судом апеляційної інстанції шляхом направлення судових повісток викликались вищевказані свідки для надання особистих пояснень, але останні не з`явились за судовим викликом. Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості примусово доставити свідків в судове засідання, а тому відповідно до вимог чинного КУпАП виконав усі можливі дії для виклику свідків в судове засідання. Твердження апелянта про те, що письмові пояснення свідків є неналежним доказом, оскільки вищевказані свідки є колишніми працівниками поліції грунтуються на суб`єктивних оціночних судженнях ОСОБА_1 , які суд апеляційної інстанції розцінює як обраний спосіб захисту. Зокрема, апелянтом надано копії декларацій ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , з яких вбачається, що вони подані у зв`язку зі звільненням у 2019 році. На час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , вищевказані особи не були штатними працівниками поліції, тобто фізичними особами - громадянами. Наявність копій декларацій цих свідків з відміткою "після звільнення" не є безумовною та належною підставою для визнання пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недостовірними доказами. В той же час, пояснення свідків не мають перед судом наперед встановленої сили та оцінюються судом лише у сукупності з іншими доказами по справі, відповідно до ст. 252 КУпАП. Крім того, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, вважаю вказані пояснення свідків достовірними доказами. Пояснення свідків отримані з дотриманням встановленого законом порядку, тому відсутні будь-які сумніви щодо їх змісту. Також, в апеляційних доводах ОСОБА_1 стверджує, що суддя суду першої інстанції поверхово та формально підійшов до розгляду справи, не з`ясувавши всі обставини справи, зокрема не встановивши факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Volkswagen Caddy" номерний знак НОМЕР_1 . Такі твердження ОСОБА_1 про те, що він не керував транспортним засобом, зокрема, спростовуються поясненнями ОСОБА_5 , який будучи повідомлений про свої права відповідно до ст. 63 Конституції України, про те, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання, все ж таки надав письмові пояснення ( арк. 6). В цим поясненнях він поінформував про обставини, що саме ОСОБА_1 в той час перебував за кермом автомобіля «Volkswagen Caddy" , а ОСОБА_5 на місці пасажира та разом вони вирішили покататися по місту. Після зупинки транспортного засобу, до них підійшли працівники поліції. ОСОБА_5 зазначив, що заперечень до працівників поліції ніяких не має. Посилання ОСОБА_1 в судовому засіданні, щодо наявності відносно ОСОБА_5 постанови не спростовує висновок суду щодо оцінки відомостей протоколу, оскільки протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено 18.03.2020 року о 22 годині 00 хвилин, а протокол стосовно ОСОБА_5 теж 18.03.2020 року але пізніше у часі о 23 годині 35 хвилин, тобто такі відомості не виключають можливості керування в момент зупинки ОСОБА_1 цим транспортним засобом. Твердження щодо незаконності дій працівників поліції також нічим не підтверджуються. Поряд з цим, належить взяти до уваги й те, що дії службової особи що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися, тобто останній не звертався до суду із скаргою в порядку, визначеному КАС України, хоча мав для цього достатньо часу, що унеможливлює врахування доводів апелянта з приводу незгоди з відомостями протоколу та неправомірної зупинки транспортного засобу. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості враховувати доводи апелянта щодо незаконності дій працівників поліції стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Більше того, доводи ОСОБА_1 про те, що в нього не було достатньо часу для оскарження дій працівників поліції внаслідок службових відряджень свідчать лише про те, що він обмежений час перебував і відрядженні, а залишок часу був достатнім для звернення з відповідним позовом або реалізацією його в порядку чинного законодавства України. При цьому, належить врахувати, що до апеляційного розгляду ОСОБА_1 знайшов час для спілкування з захисником, який надав йому юридичну допомогу, що вочевидь свідчить про безпідставність тверджень апелянта щодо неможливості оскарження дій працівників поліції, а також певну юридичну необізнаність. Разом з цим, ОСОБА_1 зазначав, що відеозапис не є безперервним та на ньому не зафіксовано подій, які зазначені в рапорті, зокрема і сам рапорт не може слугувати доказом по справі, оскільки це внутрішній документ та його було складено на підставі звернення громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких доводів апелянта, розцінює їх як обраний спосіб захисту та спробу уникнути відповідальності. Зокрема, аналізуючи норми ст. 251 КУпАП, суд апеляційної інстанції виходить з того, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Вичерпного переліку не передбачено, тому суд для повного та всебічного з`ясування обставин справи оцінює докази у їх сукупності за своїм. Більше того, оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Твердження ОСОБА_1 , про те, що у разі відмови особи від проходження медичного огляду направлення не складається є суб`єктивним, проте у цій справі таке направлення складалося, але це ставить під сумнів правомірність складання протоколу та спростовується нормами чинного законодавства. Зокрема, ст. 266 КУпАП передбачає, що направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналізуючи порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду відповідно до Постанови КМУ від 17 грудня 2008 р. N 1103, вбачається, що водій транспортного засобу, який відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. При цьому, слід врахувати, що відповідно до п. 8 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції - форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції. Цей додаток в якому розміщено зразок направлення є аналогічний тому, що міститься в матеріалах цієї справи. Більше того, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від такого огляду. Така відмова також фіксується у направленні, і вже враховуючи такі відомості працівники поліції складають протокол про адміністративне правопорушення. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає доводи ОСОБА_1 , щодо неправомірності складення направлення та долучення його до матеріалів цієї справи, безпідставними та розцінює їх як обраний спосіб захисту. Разом з тим, апелянт зазначає, що на поліцейських покладено обов`язок по відстороненню від керування транспортним засобом осіб, які ними керують і щодо яких є підстави вважати що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Вищевказані доводи апелянта спростовуються відомостями з рапорта працівника поліції (арк.8), де вказано що транспортний засіб «Volkswagen Caddy" було залишено за місцем зупинки без порушень ПДР України. Суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких апеляційних доводів ОСОБА_1 , оскільки вони містять лише суб`єктивні оціночні судження, а також особисті припущення. Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам. Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання ОСОБА_1 на незаконність та необгрунтованість судової постанови є безпідставними. З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - П О С Т А Н О В И В: Клопотання захисника Галкіна Сергія Сергійовича задовольнити, поновивши йому процесуальний строк на апеляційне оскарження постанови судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2020 року, щодо притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя С.К. Шабельніков