Постанова 4818 № 640/21614/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 12 квітня 2021 року м.Харків справа № 640/21614/18 провадження № 22-ц/818/1628/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Кругової С.С., Пилипчук Н.П., учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі - ОСОБА_3 , Моторне (транспортне) страхове бюро України розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки в результаті дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року, постановлене під головуванням судді Шаренко С.М., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування, матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на послуги евакуатора в розмірі 1 400 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 292 грн. та судовий збір в розмірі 704,80 грн., а всього: 996,80 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, та ухвалити нове рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування матеріального збитку та до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки в результаті дорожньо-транспортної пригоди та витрат на послуги адвоката з надання правової допомоги і представництва інтересів в цивільному процесі, а також в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Апелянт просив стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 22 764,37 грн. в якості страхового відшкодування матеріального збитку, та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 639,29 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, витрати на послуги адвоката з надання правової допомоги і представництва інтересів в цивільному процесі в сумі 12 500 грн., а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. В іншій частині рішення апелянт просив залишити без змін. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що у якості доказу спричинення матеріальної шкоди суд першої інстанції не прийняв висновки ХНДІСЕ ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса від 01.08.2018 року, а врахував лише Звіт № 703 від 03.07.2018 року, яким матеріальна шкода, заподіяна внаслідок ДТП, визначена у розмірі 88 970,67 грн. Проте вказаним Звітом не врахована деформація правого борту кузова пошкодженого автомобіля. Крім того, апелянт вважає, що судом безпідставно відмовлено у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Моторне (транспортне) страхове бюро України надало відзив на апеляційну скаргу, просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року залишити без змін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року відповідачами не оскаржується та переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах апеляційної скарги позивачів, а саме: в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що як доказ розміру спричиненої матеріального шкоди слід прийняти саме висновок № 703 від 03.07.2018 року, відповідно до якого розмір шкоди розраховано з урахуванням коефіцієнту зносу та складає 88 970,67 грн. з урахуванням ПДВ. Деформація борту правого кузова пошкодженого автомобіля не відноситься до результатів ДТП. Моторно (транспортним) страховим бюро України матеріальна шкода була відшкодована позивачу у повному обсязі, з урахуванням зменшення на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. Тому суд вважав, що в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з МТСБУ - 22764,37 грн., в якості відшкодування матеріального збитку та з ОСОБА_3 - 20639,29 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП, слід відмовити. Моральна шкода у розмірі 20 000 грн. підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . А вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди є недоведеними. Крім того, позивачами не надано документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 14 травня 2018 року на перехресті вул. Героїв Праці та вул. Барабашово в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Volxswagen Passat р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Київського районного суду міста Харкова від 04 липня 2018 року ОСОБА_3 визнано винною у вказаній дорожньо-транспортній пригоді та притягнуто її до адміністративної відповідальності (а.с.17 т.1). Вказаною постановою встановлено, що у результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Згідно висновку старшого інспектора групи оформлення та розгляду матеріалів ДТП при СУ ГУНП в Харківській області майора поліції Котовчихіна О.В. , внаслідок ДТП постраждали та були доставлені до ХМКЛШНМД ім. Мещанінова: пасажир автомобіля «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 - ОСОБА_2 , з діагнозом - забій м`яких тканин лівої гомілки; пасажир автомобіля «Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 - гр. ОСОБА_6 , з діагнозом - даних на ЗЧМТ не виявлено. Відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 з іноземною реєстрацією застрахована страховим сертифікатом «Зелена картка» EST/C/50246936, виданий на період часу 04.04.2018 року по 02.07.2018 року, згідно якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілого встановлено в розмірі 100 000 грн. (а.с. 57 т.1). Пунктом 2 статтею 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, зокрема, у разі її заподіяння транспортним засобом, зареєстрованим в іншій країні, щодо якого був виданий іноземний страховий сертифікат «Зелена карта», що діяв на день дорожньо-транспортної пригоди на території України. Така регламентована виплата здійснюється на умовах та в обсягах, встановлених законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та принципами взаємного врегулювання шкоди на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка». Сторони не заперечують, що 01 червня 2018 року пошкоджений автомобіль «Volkswagen Amarok», д/н НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 (а.с. 39 т.1), був оглянутий спеціалістом ОСОБА_7 . Відповідно до Звіту про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових частин автомобіля №703 від 03 липня 2018 року встановлено, що матеріальний збиток у зв`язку з настанням страхового випадку складає 88 970,67 грн. з урахуванням ПДВ (а.с.81-88 т.1). Спеціалістом ОСОБА_7 у звіті було також розраховано фізичний знос на підставі п.б) п. 7.39 Методики, який склав 0,28 у зв`язку з технічним станом КТЗ. 09 серпня 2018 року Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування матеріального збитку, завданого пошкодженням належного йому автомобілю, у розмірі 77 235,63 грн. (а.с.58 т.1). При цьому, згідно висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 18133 від 11 вересня 2018 року, розмір матеріальної шкоди спричиненої власнику автомобілю «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 в результаті ДТП складає 120 639,29 грн. (а.с. 26 т.1). З вказаного висновку вбачається, що розмір матеріальної шкоди розраховувався з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який дорівнює «0», оскільки додаткове збільшення (зменшення) вартості транспортного засобу, пов`язаного з його комплектністю, наявністю аварійних пошкоджень або заміні деталей, в даному випадку не розраховувались (а.с. 25 т.1). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на те, що належним доказом розміру завданої матеріальної шкоди у результаті ДТП, є висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 18133 від 11 вересня 2018 року, яким визначено, що матеріальна шкода, завдана позивачу, складає 120 639,29 грн. Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило страхове відшкодування у розмірі 77 235,63 грн. Проте страхової виплати недостатньо для повного відшкодування шкоди. У зв`язку з цим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:

1. Стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_1 22 764,37 грн. в якості страхового відшкодування матеріального збитку, заподіяного джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП;

2. Стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП.

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 639,29 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП;

4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП;

5. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 16 594,40 грн., з яких: -2 402,40 грн. - витрати на проведення експертного автотоварознавчого дослідження, -1 400 грн. - послуги евакуатора, -292 грн. - поштові витрати, -12 500 грн. - витрати на послуги адвоката.

6. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах апеляційної скарги позивачів, а саме: в частині позовних вимог щодо: 1. стягнення з МТСБУ на користь ОСОБА_1 22 764,37 грн. в якості страхового відшкодування матеріального збитку, заподіяного джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП; 2. стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 639,29 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП; 3. стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 12 500 грн. витрат на послуги адвоката; 4. стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП. В іншій частині рішення суду не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Відповідно до ч.1 ст. 1166, ст. 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Отже, особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Статтею 1192 ЦК України встановлено, що якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно зі ст.6 Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Матеріали справи свідчать про те, що винною у ДТП, яка сталася 14 травня 2018 року, визнана ОСОБА_3 , яка керувала автомобілем Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 . Відповідальність власника транспортного засобу Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 з іноземною реєстрацією застрахована страховим сертифікатом «Зелена картка» EST/C/50246936, виданий на період часу 04.04.2018 року по 02.07.2018 року, згідно якого ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілого встановлено в розмірі 100 000 грн. (а.с. 57 т.1). Сторони не заперечують, що 09 серпня 2018 року Моторне (транспортне) страхове бюро України виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування матеріального збитку, завданого пошкодженням належного йому автомобілю, у розмірі 77 235,63 грн. (а.с.58 т.1) на підставі Звіту про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових частин автомобіля №703 від 03 липня 2018 року (а.с.81-88 т.1). У звіті було розраховано фізичний знос на підставі п. б) п. 7.39 Методики, який склав 0,28 у зв`язку з технічним станом КТЗ. Акт огляду транспортного засобу Volkswagen Passat» д/н НОМЕР_1 №703 від 01 червня 2018 року підписано ОСОБА_1 (а.с.97 т.1). Підписавши вказаний акт, позивач погодився із наявністю факторів, що впливають на зменшення вартості КТС. При складанні Звіту №703 від 03 липня 2018 року експертом було враховано коефіцієнт фізичного зносу. Разом з тим, у висновку автотоварознавчого дослідження № 18133 від 11 вересня 2018 року, розмір матеріальної шкоди спричиненої власнику автомобілю «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 в результаті ДТП визначений у сумі 120 639,29 грн. (а.с. 26 т.1). З вказаного висновку вбачається, що розмір матеріальної шкоди розраховувався з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який дорівнює «0», оскільки додаткове збільшення (зменшення) вартості транспортного засобу, пов`язаного з його комплектністю, наявністю аварійних пошкоджень або заміні деталей, в даному випадку не розраховувались (а.с. 25 т.1). Крім того, вказаним висновком визначена втрата товарної вартості автомобіля «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 у розмірі 9 989,76 грн. (а.с.26 т.1). Колегія суддів вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди підлягає стягненню втрата товарної вартості автомобіля у розмірі 9 989,76 грн., з огляду на таке. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно з пунктом 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Відповідно до пункту 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості. Отже, за змістом указаних положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків). Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ. Пунктом 8.6 Методики передбачено два випадки, коли в разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті. Отже, показник передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією зі складових показника величини втрати товарної вартості транспортного засобу. Втрата товарної вартості транспортного засобу розглядається в Методиці як економічне поняття, що охоплює, серед іншого, і втрату товарного (зовнішнього) вигляду. Враховуючи зміст викладеного, втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, викликане передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей у результаті зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів й агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів унаслідок ДТП і подальшого ремонту. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є результатом проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу. Втрата товарного (зовнішнього) вигляду транспортного засобу є однією з причин фізичного зносу (у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту), яким характеризується величина втрати товарної вартості. Економічна характеристика втрати товарного вигляду дозволяє віднести витрати на його відновлення до конкретних виявів реальних збитків. Відповідно до пункту 8.6.1 Методики величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Складова частина КТЗ (складник) - деталь, складова одиниця чи комплектувальний виріб, які відповідають вимогам конструкторської документації (пункт 1.6 Методики). Тобто величина втрати товарної вартості нараховується в разі потреби проведення ремонтних робіт, що здійснюються як методами відновлення, так і методами заміни пошкодженої: деталі, складової одиниці чи комплектувального виробу, які відповідають вимогам конструкторської документації, усіх типів КТЗ. Таким чином, нарахування втрати товарної вартості передбачено, коли проводиться ремонт окремих деталей, вузлів і агрегатів, а також у разі заміни деталей, якщо це впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості транспортного засобу. Втрата товарної вартості не нараховується у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів, що не потребують фарбування, за умови, що це не впливає на зовнішній вигляд й експлуатаційні якості автомобіля (заміна двигуна на новий, заміна фар, ліхтарів, скла, шин тощо). Якщо ж у разі заміни деталей, вузлів і агрегатів буде потрібне фарбування, то за умови, що це впливає на зовнішній вигляд транспортного засобу, втрата товарної вартості нараховується. Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 420/998/18. З матеріалів справи убачається, що при визначенні розміру заподіяння матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 в результаті ДТП, яка мала місце 14 травня 2018 року, Звітом №703 від 03 липня 2018 року було враховано коефіцієнт фізичного зносу автомобіля. При цьому у висновку автотоварознавчого дослідження № 18133 від 11 вересня 2018 року, розмір матеріальної шкоди спричиненої власнику автомобілю «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 в результаті ДТП, визначений у сумі 120 639,29 грн., без урахування фізичного зносу (а.с. 26 т.1). Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження № 18133 від 11 вересня 2018 року, величина втрати товарної вартості транспортного засобу позивача після ДТП становить 9 989,76 грн. Системний аналіз пункту 32.7 частини першої статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 ЦК України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з МТСБ України на користь ОСОБА_1 22 764,37 грн. в якості страхового відшкодування матеріального збитку, заподіяного джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП, оскільки МТСБ України належним чином виконало свої зобов`язання перед позивачем. Натомість наявні підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди 9989,76 грн. - величини втрати товарної вартості автомобіля «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 . Обгрунтовуючи вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, позивачка посилалася на те, що в момент ДТП вона перебувала на пасажирському сидінні автомобіля «Volkswagen Amarok» д/н НОМЕР_2 . В результаті зіткнення автомобілів вона отримала тілесні ушкодження, зазнала фізичного болю та страждань. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_3 на її користь 10 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я джерелом підвищеної небезпеки внаслідок ДТП. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснив судам, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві. За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Судом встановлено, що у результаті ДТП, яке мало місце 14 травня 2018 року, постраждала також ОСОБА_2 ; вона була доставлена до ХМКЛШНМД ім. Мещанінова з діагнозом - забій м`яких тканин лівої гомілки. Колегія суддів, враховуючи моральні страждання позивачки, вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 3 000 грн. в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості. Вимоги позивачів про стягнення витрат на послуги адвоката підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Стаття 137 ЦПК України передбачає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з адвокатом Семененко Д.В. договори про надання правової допомоги в цивільному процесі (а.с.105-115 т.2). Пунктом 3 Вказаних договорів сторони погодили порядок розрахунку. Зокрема, зазначено, що умови, строки, порядок розрахунку, а також розмір винагороди (гонорара), який сплачується клієнтами на користь адвоката, сторони оговорюють в Додатку №1 до цього договору. Додаток №1 містить конфіденційну інформацію і за взаємною згодою сторін до матеріалів справи не долучається. Разом з тим матеріали справи містять Акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги, в якому зазначено детальний опис наданих адвокатом послуг позивачам у вказаній справі. Погоджено, що адвокатом відпрацьовано 12,5 годин, а розмір відпрацьованого гонорару складає 12 500 грн. (а.с.55-56 т.1). Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вони є фактично понесеними. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про недоведеність вимог про стягнення витрат на правову допомогу. Разом з тим колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення витрат на правову допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно задоволеним позовним вимогам, а також враховуючи критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З урахуванням вимог пропорційності, розумності та справедливості, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 2 500 грн. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року слід змінити. Стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди підлягає 9 989,76 грн. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 3 000 грн. в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. А також з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 2 500 грн. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, та з урахуванням часткового задоволення вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 762 грн., з яких: 704,80 грн. - вимоги про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , та 1 057,20 грн. -вказані вимоги до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2020 року - змінити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної шкоди 9 989,76 грн. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 000 грн. в якості відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2 500 грн. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 762 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова Н.П. Пилипчук