Постанова 4810 № 433/745/19

Головуючий суду 1 інстанції: Суський О.І. Доповідач: Луганська В.М. Справа № 433/745/19 Провадження № 22-ц/810/263/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Луганської В.М. суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А. за участю секретаря: Вовчанської С. В. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 третя особа - Луганський міський відділ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьк апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє через представника ОСОБА_3 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 05 січня 2021 року, ухвалене судом у складі судді Суського О.І., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, третя особа - Луганський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області правонаступником якого є Луганський міський відділ Державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в с т а н о в и в: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказала, що позивачка з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 26.04.2013 року шлюб між ними розірвано. Під час шлюбу у з відповідачем у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з ОСОБА_1 і знаходиться на її повному утриманні. Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 17.01.2014 року з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.11.2013 року і до повноліття дитини. Відповідно до довідки про розрахунок заборгованості, складеної державним виконавцем Луганського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Н.О. Уваровою заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з 22 листопада 2013 року по 05 березня 2019 року складає 79245,87 грн. Відповідач останні кілька років відмовляється надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. Посилаючись на ст.196 СК України, позивачка зазначила, що має право на стягнення з відповідача пені у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір пені у зв`язку з невиконанням рішення суду складає 626939, 40 грн. Розмір пені, що підлягає стягненню на користь позивачки не може перевищувати 100% заборгованості по аліментам. У зв`язку з викладеним просила суд стягнути на свою користь з відповідача пеню у розмірі 79245,87 грн. Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 05 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів у розмірі 79245, 87 грн та судовий збір 792, 46 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 , який діє через представника ОСОБА_5 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в які посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 05 січня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачки. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заборгованість по сплаті аліментів виникла не з його вини, у зв`язку з чим він вважає позовні вимоги необґрунтовані. В 2014 році на території міста Луганська та області були розпочаті бойові дії, у зв`язку з чим, він був вимушений виїхати на постійне місце проживання до м. Києва, а позивачка на територію Російської Федерації, де до теперішнього часу проживає, при цьому не повідомила його та державну виконавчу службу про спосіб виконання судового рішення щодо сплати аліментів, не залишила адресу її перебування та номери рахунків. У зв`язку з проведенням бойових дій на території м. Луганська тимчасово припинили свою діяльність державні орган України, в тому числі Луганський міський відділ Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області, у зв`язку з чим відкрите виконавче провадження було втрачено. Відповідач не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження та рахунки стягувача для перерахування коштів (аліментів) на відповідні рахунки. Про існування виконавчого провадження дізнався після письмового звернення до державної виконавчої служби, після чого був ознайомлений з відновленим виконавчим провадженням 12 червня 2019 року. Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження відповідачем до 17 грудня 2019 року заборгованість по сплаті аліментів сплачена в повному обсязі. Суд першої інстанції, не застосувавши положення ч. 1 ст.196 СК України щодо обов`язку встановлення вини боржника, прийшов до помилкового висновку щодо наявності у відповідача вини при виникненні заборгованості по сплаті аліментів. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, посилаючись на доводи, які викладені в апеляційній скарзі. В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнали та вважають, що відсутні підстави для її задоволення. Заслухавши учасників процесу, доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч.1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що судом були встановлені наступні обставини: рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 26 квітня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 позивач з відповідачем є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 17 січня 2014 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 листопада 2013 року і до повноліття дитини. Рішенням Троїцького районного суду Луганської області 27 грудня 2018 року було видано дублікат виконавчого листа. 06 березня 2019 року відновлено виконавче провадження про стягнення аліментів. Згідно довідки про розрахунок заборгованості, складеної державним виконавцем Луганського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Уваровою Н.О., заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з 22 листопада 2013 року по 05 березня 2019 року складає 79245, 87 грн. Відповідачем до суду надано докази про сплату заборгованості по аліментам. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що боржник був обізнаний зі змістом рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини та знав про свій обов`язок їх сплати, доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти та утворення заборгованості з незалежних від нього причин, відповідач не надав, тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. Тобто в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки. Згідно з частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Отже, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Відповідний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, провадження № 61-16670сво19. Враховуючи викладене, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 17 січня 2014 року із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 листопада 2013 року і до повноліття дитини. Рішенням Троїцького районного суду Луганської області 27 грудня 2018 року було видано дублікат виконавчого листа. 06 березня 2019 року відновлено виконавче провадження про стягнення аліментів. Відповідно до частини третьої ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Згідно довідки - розрахунку від 11.03.2019 року Луганського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з 22 листопада 2013 року по 05 березня 2019 року складає 79245, 87 грн. Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем зазначений вище розрахунок заборгованості по аліментам не оскаржувався. Зазначена заборгованість по аліментам під час розгляду справи в суду першої інстанції сплачена відповідачем. Визначаючи розмір неустойки (пені) за порушення строків сплати аліментів, судом враховані положення статті 196 СК України та формула для обчислення пені, як зазначена у постанові Великої Палати Верховного від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц Загальна сума пені за порушення ОСОБА_2 аліментних зобов`язань становить 626939, 40 грн. Враховуючи, що сума неустойки (пені) за порушення відповідачем аліментних зобов`язань перевищує 100 % заборгованості по даному аліментному зобов`язанню, суд прийшов до правильного висновку про стягнення пені в межах наявної заборгованості по аліментам, тобто в сумі 79245, 87 грн. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Колегія суддів вважає, що відповідачем ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції не надано належних доказів які б спростовували наявність його вини у виникненні заборгованості. Посилання скаржника на те, що позивачка повинна була надати суду докази наявності вини відповідача не заслуговують на увагу, оскільки ухилення від надання допомоги на утримання дитини є виною, оскільки така дія/бездіяльність суперечить статті 51 Конституції України та статті 180 СК України. Відсутність такої вини має доводити саме платник аліментів, а не їх отримувач, оскільки саме платник може володіти сукупністю інформації, що враховується під час сплати або несплати аліментів. Суд також зазначає, що обов`язок відповідача по утриманню дитини виник з моменту її народження, а отже з цього часу є відомим для нього. Відповідачем не зазначено та не надано доказів того, що він як батько надавав або пропонував допомогу на утримання дитини у вигляді грошової і (або) натуральної форми, що могло б бути враховано під час вирішення питання про підставність нарахування неустойки. Так само не зазначено і не надано доказів неспроможності сплачувати аліменти своєчасно та з поважних причин. Суд дійшов вірного висновку, що відповідач був обізнаний про рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, знав про свій обов`язок сплати аліментів, належних та допустимих доказів того, що відповідач не міг сплачувати аліменти та те, що заборгованість по аліментам утворилася з неналежних від нього причин суду не надано. В судовому засіданні представник позивачки зазначив, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач особисто пояснив, що він знав де знаходиться дитина і передавав йому подарунки. Тому посилання скаржника на те, що позивачка не залишила адресу її перебування не заслуговує на увагу. Суд першої інстанції повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи позивачки на обґрунтування позовних вимог і заперечення відповідача, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що відповідач належним чином не виконував зобов`язання за рішенням суду з виплати аліментів, що є підставою для стягнення неустойки. Наведені в апеляційній скарзі доводи такі висновки суду не спростовують і не містять ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зробленої судом першої інстанції. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то судові витрати покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє через представника ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 05 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Дата складення повного тексту постанови 09 квітня 2021 року. Головуючий Судді: