Постанова 4820 № 679/773/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 679/773/20 Провадження № 22-ц/4820/367/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Костенка А.М. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю представника відповідача розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 679/773/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 грудня 2020 року та додаткове рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 29 грудня 2020 року у складі судді Базарника Б.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів. В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначав, що 22 грудня 2011 року між ним та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого він отримав кредит у розмірі 500,00 грн., шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. 12 липня 2017 року Острозький районний суд Рівненської області постановив заочне рішення у справі № 679/1280/16-ц, яким стягнув з нього на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 9389 грн. 57 коп., з яких: 499 грн.75 коп. заборгованість за кредитом, 7189 грн. 82 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом, 800 грн. заборгованості за пенею, 500 грн. штрафу (фіксована частина), 400 грн. штрафу (процентна складова) та 1378 грн. витрат на сплату судового збору. Проте, ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 25 вересня 2019 року дане заочне рішення від 12 липня.2017 року скасовано та рішенням цього ж суду від 23 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 499 грн. 75 коп. боргу. В подальшому, АТ «КБ «Приватбанк» без згоди та повідомлення позивача здійснив самовільне списання із його зарплатного банківського рахунку коштів на погашення суми кредиту від 22.12.2011 року в період з січня по вересень 2019 року в розмірі 11954,48 грн. При цьому, розмір заборгованості який був стягнутий судовим рішенням, становить 499 грн 75 коп, отже списання решти коштів у сумі 11 454 грн 73 коп. є безпідставним і порушує право позивача, як споживача фінансових послуг. З цих підстав вказані грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 грудня 2020 року, позов задоволено, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 11351 грн 86 коп як безпідставно набутих грошових коштів, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь Державної судової адміністрації України судовий збір на користь держави у розмірі 840 грн 80 коп. Додатковим рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 29 грудня 2020 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3300 грн витрат на правову допомогу. АТ КБ «ПриватБанк» не погодився з рішенням суду першої інстанції та додатковим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову та стягненні витрат на правову допомогу. Апелянт посилається, що між сторонами було укладено договір про надання банківських послуг, на підставі якого ОСОБА_1 було видано картку для виплат. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався, що списання грошових коштів з його рахунку відбулося без його згоди, проте згідно ст. 1071 ЦК України, визначено, що банк вправі списати грошові кошти з рахунку на підставі відповідного розпорядження згідно рішення суду. Оскільки у ОСОБА_1 є заборгованість відповідно до кредитного договору, строк сплати якої настав станом на 22 вересня 2017 року, тому згідно до п. 2.1.2.3.3 Умов та правил договору про надання банківських послуг банк здійснив договірне списання коштів. Отже відсутні підстави для розірвання договору та стягнення коштів з банку. Крім того, банк зазначає, що судом безпідставно задоволено вимогу позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки суду не надано жодного належного та допустимого доказу про суму понесених затрат на правничу допомогу, тому стягуючи ці кошти суд припустився помилки. Перевіривши матеріали справи, колегія судді вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що відповідно до підписаної заяви № б/н від 22.12.2011 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії картки. В зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за вищевказаним кредитним договором банк звернувся до Острозького районного суду Рівненської області з позовом про стягнення заборгованості за даним кредитним договором з ОСОБА_1 станом на 31.05.2016 року в розмірі 11514,05 грн., яка складається з 499,75 грн. - заборгованості за кредитом (тіло кредиту); 7189,82 грн. - заборгованості за процентами за користування кредитом, 2800 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 524,48 грн. - штраф (процентна складова). Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 23 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 24 березня 2020 року, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» 499 грн. 75 коп. боргу. Однак при цьому в період з січня по вересень 2019 року АТ «КБ «Приватбанк» без згоди та повідомлення позивача здійснив самовільне списання із його зарплатного банківського рахунку грошових коштів в розмірі 11954,48 грн. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються сторонами. Частиною першою статті 1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка. Відповідно до частини третьої статті 1066 ЦК України банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Відповідно до пункту 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» списання договірне - це списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку. Платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (пункт 26.1 статті 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів»). Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг (пункт 6.1 Інструкції). Згідно з пунктом 6.4 Інструкції договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; назву отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі). Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника (пункт 6.5 Інструкції). В той же час відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Як передбачено ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір,в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Як вбачається з матеріалів справи рішенням Острозького районного суду від 23 грудня 2019 року з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором в сумі 499,75 грн., в іншій частині в задоволені позову відмовлено. При цьому Острозький районний суд встановив, що банком не доведено, що саме надані ним Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили відповідні умови кредитного договору, а тому колегія суддів вважає, що сторонами не було обумовлено право банку за дорученням клієнта списувати грошові кошти з рахунків клієнта у межах сум , що підлягають сплаті банку. Крім того рішенням Острозького районного суду від 23 грудня 2019 року встановлено, що позивач має сплатити банку лише 499,75 грн фактично отриманих коштів, а не 11351 грн. які були списані банком з банківського рахунку позивача, тобто суд визнав розмір боргу лише в сумі 499,75 грн. За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач не видавав розпорядження щодо списання коштів з його рахунку, тоді як інших підстав, визначених для списання коштів із рахунку останнього без його згоди не існувало, кредитна заборгованість у позивача перед відповідачем в іншому розмірі відсутня, відповідачем не надано належного документа, який б підтверджував правомірність списання коштів з карткового рахунку позивача 11351 грн., банк на підставі рішення суду мав право відповідно до вимог чинного законодавства без згоди та повідомлення позивача списати із його зарплатного банківського рахунку лише грошові кошти в сумі 499,75 грн, а за відсутності умов про договірне списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення не мав права списувати з рахунку позивача грошові кошти в сумі 11351 грн. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 березня 2020 року в справі № 760/5112/15, яка відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин. З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги. З цих підстав доводи апеляційної скарги з посиланням на умови договору про надання банківських послуг, а саме п. 2.1.2.3.3 Умов та правил договору про надання банківських послуг, за яким банк здійснює договірне списання коштів, та наявність заборгованості по кредитному договору у вищевказаній банком сумі слід відхилити. Крім того за нормою ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Надання доказів про розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи має подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) . Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У відповідності до ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, 28 травня 2020 року між адвокатським бюро «Волков та партнери» та позивачем було укладено договір про надання правничої допомоги, за умови якого предметом договору є надання професійної правничої допомоги щодо стягнення грошових коштів з банку на користь позивача, вартість послуг складає 600 грн. за 1 годину роботи адвоката. На підставі даного договору адвокатом Волковим С.І. було видано відповідний ордер на надання правничої допомоги. В судовому засіданні 09 грудня 2020 року до закінчення судових дебатів у справі адвокат Волков С.В. звернувся до суду з відповідною заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу. 14 грудня 2020 року адвокат Волков С.В. подав суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, до якої долучив акт приймання - передачі правничої допомоги від 11.12.2020 року, в якому зазначено розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, участь в розгляді тощо, а також квитанцію до прибуткового касового ордеру від 11.12.2020 року про сплату позивачем 3300 грн. За таких обставин доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно задоволено вимогу позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки суду не надано жодного належного та допустимого доказу про суму понесених затрат на правничу допомогу є безпідставними та суперечать матеріалам справи. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 грудня 2020 року та додаткове рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 29 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова