Постанова 4803 № 213/980/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/488/21 Справа № 213/980/20 Головуючий у першій інстанції: Князєва Н. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" про відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_2 . 31 серпня 1998 року батько позивача - водій автомобіля БілАЗ №73 гірничотранспортного цеху ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» під час виконання своїх трудових обов`язків внаслідок нещасного випадку помер. Смерть батька позивача настала під час виконання ним своїх трудових обов`язків. У період часу з 23 годин 30.08.1998 до 05 годин 50 хвилин 31.08.1998 машиніст екскаватора «ЕКГ-10-И», інв. номер 15, ОСОБА_3 здійснював погрузку гірничої маси на автомобіль БілАЗ №73 під управлінням водія ОСОБА_2 31.08.1998 приблизно о 05 годині 50 хвилин, після чергової загрузки автомобіля, машиніст екскаватора ОСОБА_3 побачив, що з кабіни автомобіля на майданчик вийшов водій ОСОБА_2 і, перебуваючи під захистом козирка автомобіля, показав йому жестами повернути екскаватор до нього кабіною. ОСОБА_3 поворотом стріли вліво проніс ківш над кабіною водія і зупинив його в 1,5-2 метрах від автомобіля, при цьому не відключив генератор екскаватора. У цей час ОСОБА_4 , перебуваючи на середній смузі перильного огородження площадки кабіни автомобіля, намагався щось сказати ОСОБА_3 ОСОБА_3 , намагаючись почути ОСОБА_2 , встав з крісла машиніста екскаватора, при цьому зачепив стегном правої ноги ручку командо-контролера, в результаті чого стріла екскаватора пересунулася вправо і ковшом придавила до торця козирка автомобіля грудну клітину ОСОБА_2 , через що він отримав травми, не сумісні з життям. Вищезазначені факти підтверджуються актом №17 Форми Н-1 «Про нещасний випадок». Відповідно до додатку №3 Акту Форми Н-1 нещасний випадок, в результаті якого загинув батько позивача, стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників Відповідача, а саме: машиніст екскаватора дільниці №4 ОСОБА_3 , який порушив п.4 розділу «Работа экскаватора на автотранспорте «Инструкции по технике безопасности для машинистов и помощников экскаватора ЭКГ-8И, ЭКГ-5А, ЭКГ-10-И. §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом»; відповідно до додатку №1 Акту Форми Н-1, під час розслідування нещасного випадку, встановлено, що машиніст екскаватора ОСОБА_3 знаходився в стані сп`яніння; начальник дільниці №4 ОСОБА_5 , який порушив п.3.6. своєї посадової інструкції; начальник гірничотранспортного цеху ОСОБА_6 , який порушив п.3.10 своєї посадової інструкції; пунктом 13.2 Акту Форми Н-1 встановлено наявність вини відповідача, а саме порушено §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». Окрім цього, наказом ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» №1259 від 25 вересня 1998 року також встановлено вину відповідача. Внаслідок втрати батька позивачу завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач втратив батька, коли йому виповнилося лише 9 років. Дізнавшись про смерть батька, позивач зазнав сильного емоційного та психологічного потрясіння. Внаслідок смерті батька позивач був назавжди позбавлений турботи, любові та батьківського піклування. Після загибелі батька нормальні життєві зв`язки позивача були знищенні, він постійно відчував почуття туги та самотності і до теперішнього часу не може оговтатися від втрати. Тому, позивач просив стягнути з Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" 944600,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок смерті його батька на виробництві без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , вирішеностягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 280000,00 грн без урахування податку з доходів фізичних осіб; стягнути з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 2800,00 грн. В апеляційній скарзі АТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_7 народився син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18). Згідно копії повторно виданого свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.115). ОСОБА_2 працював водієм автомобіля БілАЗ у ВАТ «ПІВДГЗК» (змінило назву на ПАТ «ПІВДГЗК», згодом - на АТ «ПІВДГЗК). Відповідно до додатку № 1 до акту про нещасний випадок № 17 від 10.09.1998 - 30 серпня 1998 року о 18 годині 30 хвилин в.о. гірничого майстра добичної дільниці № 4 рудоуправління ОСОБА_8 видав письмовий наряд машиністу ЕКГ-10-И під інвентарним номером 15 ОСОБА_3 на погрузку гірничої маси в великовантажні автомобілі і той о 19 годині 00 хвилин приступив до виконання наряду. Після 23 години, за письмовим нарядом контрольного майстра гірничотранспортного цеху ОСОБА_9 на погрузку під екскаватор № 15 заїхав БілАЗ № 73 під керуванням водія ОСОБА_2 і працював у нього до кінця зміни, зробивши за цей час 10 поїздок. 31.08.1998 приблизно о 05 годині 50 хвилин, після чергової загрузки автомобіля, машиніст екскаватора ОСОБА_3 побачив, що з кабіни автомобіля на майданчик вийшов водій ОСОБА_2 і, перебуваючи під захистом козирка автомобіля, показав йому жестами повернути екскаватор до нього кабіною. ОСОБА_3 поворотом стріли вліво проніс ківш над кабіною водія і зупинив його в 1,5-2 метрах від автомобіля, не відключивши збудження генераторыв екскаватора. З невідомих причин ОСОБА_2 встав ногами на середню смугу перильної огорожі майданчика кабіни автомобіля і намагався щось сказати ОСОБА_3 ОСОБА_3 , намагаючись його зрозуміти, встав з крісла машиніста екскаватора, при цьому випадково зачепив стегном правої ноги ручку командо-контролера, в результаті чого стріла екскаватора пересунулася вправо і ковшом придавила до торця козирка автомобіля грудну клітину ОСОБА_2 , смертельно його травмувавши. У ході розслідування встановлено, що машиніст екскаватора ОСОБА_3 перебував у легкому стані сп`яніння. Згідно з додатком № 3 особами, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, є: 1.Машиніст екскаватора дільниці №4 ОСОБА_3 , який порушив п.4 розділу «Работа экскаватора на автотранспорте «Инструкции по технике безопасности для машинистов и помощников экскаватора ЭКГ-8И, ЭКГ-5А, ЭКГ-10-И. §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». 2.водій автомобіля БілАЗ № 73 ГТЦ ОСОБА_2 , який порушив п. 1 розділу «Погрузочно-разгрузочные работы» в підрозділі «водієві забороняється» «Инструкции по технике безопасности и безопасности движения для водителей технологического автотранспорта при работе в карьере ЮГОКа». § 324 (в) «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». 3.Начальник добичної дільниці №4 РУ ОСОБА_5 , який порушив п.3.6. своєї посадової інструкції. 4.Начальник гірничотранспортного цеху ОСОБА_6 , який порушив п.3.10 своєї посадової інструкції. Пунктом 13.2 акту встановлено наявність вини підприємства (порушено §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом») та вини потерпілого (порушено § 324 (в) «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом» (а.с. 10-16). Відповідно до наказу генерального директора ВАТ «ПівдГЗК» від 25 вересня 1998 року «Про відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника» вирішено виплатити дружині померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_7 одноразову допомогу на родину в розмірі п`ятирічного заробітку померлого і в розмірі його річного заробітку на кожного утриманця (дружина та двоє дітей, зокрема, позивач). Зменшено розмір допомоги на 40 %. Вирішено виплачувати ОСОБА_7 на своє утримання та дітей, зокрема, позивача. У наказі зазначено, що у настанні нещасного випадку встановлена змішана вина: підприємства - 60 %, потерпілого - 40 % (а.с. 17). Відповідачем виплачено матеріальну шкоду, завдану нещасним випадком з летальним наслідком з водієм автомобіля БілАЗ ГТЦ ВАТ «ПівдГЗК» ОСОБА_2 : допомога в організації похорону - 1123,30 грн; одноразова допомога сім`ї загиблого - 31555,80 грн; одноразова допомога на двох дітей - 12622,32 грн; штраф за нещасний випадок - 12622,32 грн (а.с. 37). Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно зі статтею 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК України фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК України виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК України, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її батька в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,психічних,тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити і з засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року, та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зав`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши факт нещасного випадку, що стався 31 серпня 1998 року у ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» з ОСОБА_2 , який знаходився з відповідачем у трудових відносинах та перебував при виконанні своїх трудових обов`язків, внаслідок чого у віці 30 років він загинув; приймаючи до уваги, що позивач втратив свого батька; враховуючи характер душевних страждань, у зв`язку із втратою рідної людини, годувальника сім`ї, - місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди, яка спричинена смертю батька у розмірі 280000,00 грн. Колегія наголошує, що оскаржуване рішення місцевого суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, що викладена у постанові від 14 грудня 2020 року у справі №210/2271/19 (провадження №61-19033сво19), де, зокрема, зазначено, що виплата Фондом соціального страхування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв"язку з нещастим випадком на виробництві, членам його сім"ї Законом №1105-Х1У не передбачена і така, за наявності для цього підстав, повинна виплачуватись роботодавцем відповідно до ст. 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року. Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. При визначенні розміру моральної шкоди місцевим судом обгрунтовано враховано, зокрема, ступінь вини роботодавця та постраждалого; враховано, що позивач втратив батька у віці 9 років, був позбавлений можливості участі батька у його вихованні, назавжди позбавлений підтримки та турботи з боку батька. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, який втратив підтримку близької людини, оскільки після загибелі батька, нормальні життєві зв`язки позивача були порушені, позивач зазнав сильного нервового потрясіння. Смерть батька призвела до того, що позивач тривалий час перебувала у напруженому психічному стані, оскільки думки про його смерть не залишають його навіть до теперішнього часу. Після смерті батька позивач, якому на момент смерті батька виповнилось 9 років, залишався без батьківського піклування та матеріальної підтримки. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, колегія приходить до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Судді