Постанова 4803 № 213/981/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7039/20 Справа № 213/981/20 Суддя у 1-й інстанції - Князєва Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2020 року позивачка звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 31 серпня 1998 року чоловік позивача - водій автомобіля БілАЗ №73 гірничотранспортного цеху ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» під час виконання своїх трудових обов`язків внаслідок нещасного випадку помер. Смерть чоловіка позивача настала під час виконання ним своїх трудових обов`язків за таких обставин: У період часу з 23 годин 30.08.1998 року до 05 годин 50 хвилин 31.08.1998 машиніст екскаватора «ЕКГ-10-И», інв. номер 15, ОСОБА_2 здійснював погрузку гірничої маси на автомобіль БілАЗ №73 під управлінням водія ОСОБА_3 31.08.1998 року приблизно о 05 годині 50 хвилин, після чергової загрузки автомобіля, машиніст екскаватора ОСОБА_2 побачив, що з кабіни автомобіля на майданчик вийшов водій ОСОБА_3 і, перебуваючи під захистом козирка автомобіля, показав йому жестами повернути екскаватор до нього кабіною. ОСОБА_2 поворотом стріли вліво проніс ківш над кабіною водія і зупинив його в 1,5-2 метрах від автомобіля, при цьому не відключив генератор екскаватора. У цей час ОСОБА_4 , перебуваючи на середній смузі перильного огородження площадки кабіни автомобіля, намагався щось сказати ОСОБА_2 ОСОБА_2 , намагаючись почути ОСОБА_3 , встав з крісла машиніста екскаватора, при цьому зачепив стегном правої ноги ручку командо-контролера, в результаті чого стріла екскаватора пересунулася вправо і ковшом придавила до торця козирка автомобіля грудну клітину ОСОБА_3 , через що він отримав травми, не сумісні з життям. Вищезазначені факти підтверджуються актом №17 Форми Н-1 «Про нещасний випадок». Відповідно до додатку №3 Акту Форми Н-1 нещасний випадок, в результаті якого загинув чоловік позивача, стався внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку працівників Відповідача, а саме: 1.Машиніст екскаватора дільниці №4 ОСОБА_2 , який порушив п.4 розділу «Работа экскаватора на автотранспорте «Инструкции по технике безопасности для машинистов и помощников экскаватора ЭКГ-8И, ЭКГ-5А, ЭКГ-10-И. §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». Відповідно до додатку №1 Акту Форми Н-1, під час розслідування нещасного випадку, встановлено, що машиніст екскаватора ОСОБА_2 знаходився в стані сп`яніння. 2.Начальник дільниці №4 ОСОБА_5 , який порушив п.3.6. своєї посадової інструкції. 3.Начальник гірничотранспортного цеху ОСОБА_6 , який порушив п.3.10 своєї посадової інструкції. Пунктом 13.2 Акту Форми Н-1 встановлено наявність вини відповідача, а саме порушено §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». Окрім цього, наказом ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» №1259 від 25 вересня 1998 року також встановлено вину відповідача. Внаслідок втрати чоловіка позивачу завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач втратила чоловіка, якого вона сильно любила та поважала. Звістка про смерть чоловіка завдала позивачу глибоких моральних та душевних страждань, чоловік завжди допомагав їй у будь-яких справах. Після загибелі чоловіка нормальні життєві зв`язки позивача були знищенні, що постійно потребувало докладення з її боку додаткових зусиль для організації свого життя. Крім цього, на вихованні у позивача залишились малолітні діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які, через недбалість та грубе порушення законодавства з охорони праці з боку відповідача назавжди були позбавлені батьківського спілкування, турботи та любові рідного батька, а позивач, розуміючи, що рідний батько її дітей загинув, зазнала сильних емоційних та моральних страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес. У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 944600 грн. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 280 000 гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб. Вирішено питання щодо судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням суду, акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач була дружиною ОСОБА_3 (а.с. 18, 21). Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 22, 23). Сторонами визнається та не оспорюється факт, що ОСОБА_3 працював водієм автомобіля БілАЗ у ВАТ «ПІВДГЗК» (змінило назву на ПАТ «ПІВДГЗК», згодом - на АТ «ПІВДГЗК). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Відповідно до додатку № 1 до акту про нещасний випадок № 17 від 10.09.1998 - 30 серпня 1998 року о 18 годині 30 хвилин в.о. гірничого майстра добичної дільниці № 4 рудоуправління ОСОБА_9 видав письмовий наряд машиністу ЕКГ-10-И під інвентарним номером 15 ОСОБА_2 на погрузку гірничої маси в великовантажні автомобілі і той о 19 годині 00 хвилин приступив до виконання наряду. Після 23 години, за письмовим нарядом контрольного майстра гірничотранспортного цеху ОСОБА_10 на погрузку під екскаватор № 15 заїхав БілАЗ № 73 під керуванням водія ОСОБА_3 і працював у нього до кінця зміни, зробивши за цей час 10 поїздок. 31.08.1998 приблизно о 05 годині 50 хвилин, після чергової загрузки автомобіля, машиніст екскаватора ОСОБА_2 побачив, що з кабіни автомобіля на майданчик вийшов водій ОСОБА_3 і, перебуваючи під захистом козирка автомобіля, показав йому жестами повернути екскаватор до нього кабіною. ОСОБА_2 поворотом стріли вліво проніс ківш над кабіною водія і зупинив його в 1,5-2 метрах від автомобіля, не відключивши збудження генератора екскаватора. З невідомих причин ОСОБА_3 встав ногами на середню смугу перильної огорожі майданчика кабіни автомобіля і намагався щось сказати ОСОБА_2 ОСОБА_2 , намагаючись його зрозуміти, встав з крісла машиніста екскаватора, при цьому випадково зачепив стегном правої ноги ручку командо-контролера, в результаті чого стріла екскаватора пересунулася вправо і ковшом придавила до торця козирка автомобіля грудну клітину ОСОБА_3 , смертельно його травмувавши. У ході розслідування встановлено, що машиніст екскаватора ОСОБА_2 перебував у легкому стані сп`яніння. Згідно з додатком № 3 особами, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, є: 1.Машиніст екскаватора дільниці №4 ОСОБА_2 , який порушив п.4 розділу «Работа экскаватора на автотранспорте «Инструкции по технике безопасности для машинистов и помощников экскаватора ЭКГ-8И, ЭКГ-5А, ЭКГ-10-И. §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». 2.водій автомобіля БілАЗ № 73 ГТЦ ОСОБА_3 , який порушив п. 1 розділу «Погрузочно-разгрузочные работы» в підрозділі «водієві забороняється» «Инструкции по технике безопасности и безопасности движения для водителей технологического автотранспорта при работе в карьере ЮГОКа». § 324 (в) «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом». 3.Начальник добичної дільниці №4 РУ ОСОБА_5 , який порушив п.3.6. своєї посадової інструкції. 4.Начальник гірничотранспортного цеху ОСОБА_6 , який порушив п.3.10 своєї посадової інструкції. Пунктом 13.2 акту встановлено наявність вини підприємства (порушено §93 «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом») та вини потерпілого (порушено § 324 (в) «Правил безопасности при разработке месторождений полезных ископаемых открытым способом» (а.с. 10-16). Відповідно до наказу генерального директора ВАТ «ПівдГЗК» від 25 вересня 1998 року «Про відшкодування шкоди у зв`язку із втратою годувальника» вирішено виплатити дружині померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_11 одноразову допомогу на родину в розмірі п`ятирічного заробітку померлого і в розмірі його річного заробітку на кожного утриманця (дружина та двоє дітей). Зменшено розмір допомоги на 40 %. Вирішено виплачувати ОСОБА_11 на своє утримання та дітей. У наказі зазначено, що у настанні нещасного випадку встановлена змішана вина: підприємства - 60 %, потерпілого - 40 % (а.с. 17). Відповідачем виплачено матеріальну шкоду, завдану нещасним випадком з летальним наслідком з водієм автомобіля БілАЗ ГТЦ ВАТ «ПівдГЗК» ОСОБА_3 : допомога в організації похорону - 1123,30 грн; одноразова допомога сім`ї загиблого - 31555,80 грн; одноразова допомога на двох дітей - 12622,32 грн; штраф за нещасний випадок - 12622,32 грн (а.с. 40). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки позивачу завдано моральну шкоду, оскільки вона втратила свого чоловіка, залишилась без його підтримки, що призвело до виникнення в неї душевного потрясіння, переживання та страждань. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Згідно зі ст. 450 ЦК УРСР організації і громадяни, діяльність яких пов`язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Встановлено, що смерть ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, настала внаслідок порушення працівниками відповідача та самим померлим законодавства про охорону праці, а тому саме відповідач несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу. Позивач втратила життєві зв`язки з рідною людиною, що є невідновлювальною втратою та спричиняє моральні страждання. Таким чином, відповідач як промислове підприємство, діяльність якого пов`язана з підвищеною небезпекою, зобов`язаний відповідати за завдану шкоду. Зазначене узгоджується з нормами законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин, зокрема Законом України «Про охорону праці» (далі - Закон). Так, статтею 11 Закону передбачено, що власник зобов`язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому (членам сім`ї та утриманцям померлого) одноразову допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються. Крім того, відповідно до ст. 12 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідач як підприємство, діяльність якого пов`язана з підвищеною небезпекою, має відповідати за шкоду, завдану смертю працівника. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки відсутні точні критерії майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачам моральних страждань, суттєвість вимушених змін у житті. Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди визначений судом з урахуванням роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили, оскільки внаслідок смерті чоловіка позивачка постійно перебуває у напруженому психічному стані, адже думки про його смерть не залишають її навіть до теперішнього часу. На думку колегії суддів, розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судом враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання позивача, який втратив підтримку близької людини, ступінь вини підприємства відповідача, яке не створило безпечних умов праці. Посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв`язку з втратою чоловіка, колегія суддів не бере до уваги з огляду на незворотні негативні наслідки, які настали для позивача внаслідок смерті її чоловіка. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: