Постанова 4875 № 922/541/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" квітня 2021 р. Справа № 922/541/21 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О., розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Янчук Марини Миколаївни (вх.№730Х/2) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.02.2021, постановлену суддею Добрелею Н.С. у приміщенні Господарського суду Харківської області 23.02.2021 (ухвалу підписано 23.02.2021) у справі № 922/541/21 за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Янчук Марини Миколаївни, м.Харків, до 1) Фізичної особи-підприємця Денисович Софії Миколаївни, м.Харків, 2) Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Ізюм Харківської області, про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів ВСТАНОВИЛА: Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2021 повернуто позовну заяву Фізичній особі-підприємцю Янчук Марині Миколаївні. Суд першої інстанції зазначив, що в якості підстави для стягнення солідарної заборгованості з ОСОБА_1 позивач вказує на те, що останній є чоловіком Денисович С.М. , з якою позивачем було укладено договір найму (оренди) нерухомого майна від 08.07.2018 та у відповідності до норм Сімейного кодексу України ОСОБА_1 також є боржником за договором оренди, таким чином, правовідносини між позивачем та ФОП Денисович С.М. виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення, у зв`язку із здійсненням господарської діяльності - в той час, як підставою для солідарного стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , позивачем визначено те, що він є чоловіком Денисович С.М. та відповідні відносини виникли на підставі Сімейного кодексу України. Отже, за висновком господарського суду, в даній позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства: позовна вимога до Фізичної особи - підприємця Денисович С.М. підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а позовна вимога до Фізичної особи ОСОБА_1 - в порядку цивільного судочинства; позивачем надано витяг з ЄДРПОУ стосовно ОСОБА_1 , з якого вбачається, що останній є суб`єктом підприємницької діяльності та зареєстрований як ФОП, проте у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступає не як суб`єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа, оскільки він є чоловіком Денисович С.М. та сам факт укладення договору оренди одним із подружжя - ФОП Денисович С.М. - не створює господарських відносин між позивачем та ОСОБА_1 . Місцевий господарський суд зазначив, що в даному випадку позивачем заявлено вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, тому суд не має можливості роз`єднати дані позовні вимоги та виділити вимоги до юридичної особи в самостійне провадження, оскільки ст.173 ГПК України передбачає роз`єднання позовних вимог тільки одного судочинства. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу господарського суду Харківської області від 23.02.2021 у справі №922/541/21 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт зазначив, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов`язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім`ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім`ї, саме цю обставину суд першої інстанції мав перевіряти; заявник скарги посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 31.01.2019 у справі №686/23104/17, від 06.03.2019 у справі № 754/11103/16-ц, від 25.04.2019 у справі №761/12529/17 та від 08.05.2019 у справі № 360/511/15-ц. Також апелянт зазначає, що на укладення господарського договору між позивачем та першим відповідачем надана згода чоловіка наймача - ОСОБА_1 , таким чином, господарський договір, укладений першим відповідачем в інтересах сім`ї, створює обов`язки в тому числі для другого відповідача, при цьому другий відповідач не набуває статусу сторони за договором, а лише несе солідарну із першим відповідачем відповідальність за невиконання умов такого договору. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції прямо підтвердив, що правовідносини між Янчук М.М. та ФОП Денисович С.М. виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення, у зв`язку із здійсненням господарської діяльності; до позовної заяви додано довіреність, видану від імені Денисович С.М, на ім`я ОСОБА_1 з правом представляти її інтереси з усіма необхідними повноваженнями у державних органах, органах місцевого самоврядування та перед фізичними та юридичними особами з питань, пов`язаних із здійсненням нею підприємницької діяльності, саме за цією довіреністю діяв чоловік Денисович С.М. - ОСОБА_1, здійснюючи розрахунки на виконання умов договору оренди, сплачуючи від імені першого відповідача орендну плату, саме тому, на думку апелянта, спірний договір першим відповідачем укладено в інтересах сім 'ї. Заявник скарги вказує на те, що в аналогічній справі № 922/138/21 Господарський суд Харківської області не знайшов підстав для повернення позовної заяви. Апелянт зазначає, що суд у частині позовних вимог до ОСОБА_1 мав керуватись загальними положеннями, наведеними у абз. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, за якою господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, таким чином, суд зробив передчасний висновок про об`єднання в позові у даній справі позовних вимог, які належить розглядати за правилами різного судочинства, через що безпідставно ухвалив повернути позовну заяву. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, зазначено про те, що її розгляд здійснюватиметься без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 5 днів з дня вручення даної ухвали. Копії вказаної ухвали було направлено учасникам справи та отримано ними, що підтверджується долученими до матеріалів справи повідомленнями про вручення поштових відправлень. 22.03.2021, тобто в межах установленого судом строку (враховуючи, що згідно з наявним у матеріалах справи повідомленням відділення зв`язку копію ухвали від 15.03.2021 отримано ФОП Денисович С.М. 17.03.2021), представник ФОП Денисович С.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що сам факт укладення договору оренди одним із подружжя (першим відповідачем) не створює господарських відносин між позивачем та другим відповідачем; відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 05.11.2020 у справі №912/837/19, спір щодо правового режиму майна подружжя не підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства; як вбачається з постанов Верховного Суду, на які посилається апелянт, всі ці справи розглядалися саме в порядку цивільного судочинства; не заперечуючи тих обставин, що другий відповідач здійснював розрахунки з позивачем на виконання умов договору, сплачуючи від імені першого відповідача орендну плату - ФОП Денисович С.М. водночас зазначає, що представництво другим відповідачем її як фізичної особи здійснювалося виключно в її інтересах. Посилання заявника скарги на те, що в аналогічній справі №922/138/21 Господарський суд Харківської області не зазначив таких підстав для повернення позовної заяви, як у даній справі №922/541/21, перший відповідач вважає необґрунтованими, оскільки висновки суду у справі №922/138/21, яким не надавалася правова оцінка судами вищих інстанцій, не мають преюдиційного значення для даної справи. Перший відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду - без змін. 31.03.2021 позивач, Янчук М.М. (якою копію ухвали від 15.03.2021 про відкриття апеляційного провадження отримано 18.03.2021), надала письмові пояснення, в яких зазначає про безпідставність тверджень першого відповідача щодо наявності в позивача обов`язку довести до відкриття провадження ту обставину, що майно, яке є предметом найму за господарським договором, укладеним між позивачем та першим відповідачем, використане на задоволення потреб сім`ї та даний договір створює обов`язки для другого відповідача - оскільки, за твердженням апелянта, нездатність особи, якою пред`явлено позов, довести належними доказами власну правову позицію у справі є підставою для відмови в задоволенні позову, а не для повернення позовної заяви позивачу; позивач також наполягає на тому, що даний спір виник із господарських, а не із сімейних правовідносин, і що посилання на постанови Верховного Суду в цивільних справах наведені ним в апеляційній скарзі як приклад застосування норм матеріального права (Сімейного кодексу), а не приклад обрання судом тієї чи іншої юрисдикції спору. На думку позивача, визнані першим відповідачем обставини щодо взаємодопомоги подружжя для досягнення єдиної для обох мети - ефективного ведення ФОП Денисович С.М. господарської діяльності, пов`язаної з наймом нежитлових приміщень у позивача - свідчать про обґрунтованість висновків позивача про використання найманих приміщень орендарем в інтересах подружжя, а отже зі спільними правами та обов`язками, що випливають із укладеного між позивачем та першим відповідачем договору найму. Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України. Відповідно до п.6 ч.1 ст.255 ГПК України, окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові). Згідно з ч. 2 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч.1 ст. 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи приписи статті 271 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. У відповідності до вимог ст. 282 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. Фізична особа-підприємець Янчук Марина Миколаївна звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд: стягнути солідарно з відповідачів, фізичної особи-підприємця Денисович Софії Миколаївни (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь позивача, фізичної особи-підприємця Янчук Марини Миколаївни: - заборгованість за договором найму (оренди) нерухомого майна, укладеного 04.07.2018, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Хотенець Ю.А., зареєстрованого в реєстрі за № 365 (далі - договір), за період з березня 2020 року до лютого 2021 року у розмірі 384005,84 грн.; - пеню внаслідок невиконання грошового зобов`язання за вказаним договором за період з березня 2020 року до лютого 2021 року в розмірі 67751,81 грн.; - пеню внаслідок невиконання грошового зобов`язання за договором, за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту виконання судового рішення з розрахунку здійсненого за формулою: 384005,84 грн. (загальна сума заборгованості станом на момент подачі позову) х 0,1% х кількість днів прострочення; кількість днів прострочення розраховувати з 01.02.2021 по день фактичного виконання судового рішення; - 3% річних від простроченої суми внаслідок невиконання грошового зобов`язання за договором в розмірі 5568,63 грн.; - 3% річних від простроченої суми внаслідок невиконання грошового зобов`язання за договором, за кожний день прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту виконання судового рішення з розрахунку здійсненого за формулою: 384005,84 грн. (загальна сума заборгованості станом на момент подачі позову) х 3% х кількість днів прострочення / 365 днів; кількість днів прострочення розраховувати з лютого 2021 року по день фактичного виконання судового рішення; - суму інфляційних втрат внаслідок невиконання грошового зобов`язання за договором за період з березня 2020 до лютого 2021 року в розмірі 16411,20 грн.; Також заявник просив: - визнати додатковий договір до договору найму (оренди) нерухомого майна від 04.07.2018, яким розмір орендної плати встановлено в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме в доларі США в сумі 1308,45 доларів США, укладеним з 01.01.2019 між позивачем, фізичною особою - підприємцем Янчук М.М. та першим відповідачем, ФОП Денисович С.М.; - стягнути солідарно з відповідачів, заборгованість за додатковим договором до договору найму (оренди) нерухомого майна від 04.07.2018, яким розмір орендної плати встановлено в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме в доларі США в сумі 1308,45 доларів США, за період з березня 2020 року до лютого 2021 року у розмірі 11934,49 грн.; - договір найму (оренди) нерухомого майна від 04.07.2018, а також додатковий договір до договору найму (оренди) нерухомого майна від 04.07.2018 року, яким розмір орендної плати встановлено в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме в доларі США в сумі 1308,45 доларів США, розірвати з дати ухвалення судом рішення у справі; - стягнути солідарно з відповідачів штраф у розмірі 700000,00 грн. у зв`язку з істотними порушеннями відповідачем 1 договору найму (оренди) нерухомого майна та розривання договору найму (оренди) нерухомого майна від 04.07.2018; - зобов`язати відповідача 1 повернути позивачу нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-1-:1-6, 2-го поверху №1-7-:-1-22 в літ. "З-2", які мають загальну площу: 202,8 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, у стані, в якому нежитлові приміщення були одержані, ключі від зазначених нежитлових приміщень, укласти акт приймання-передавання нежитлового приміщення; - зобов`язати відповідача 1 здійснити з урахуванням акту огляду приміщень від 14.04.2020 (з визначеними у присутності наймача дефектами) поточний ремонт зазначених нежитлових приміщень, а також здійснити їх відновлення; - зобов`язати відповідача 1 за власний рахунок укласти договір страхування нежитлових приміщень, а також здійснити їх відновлення; - зобов`язати відповідача 1 повідомити позивача про дані відповідача 1, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, адресу реєстрації місця проживання, банківські реквізити, статус платника податку, номер мобільного телефону; - судові витрати у справі стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача. Оскаржуваною ухвалою місцевого господарського суду вказану позовну заяву було повернуто (з наведених вище підстав). Надаючи оцінку вказаному висновку місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, колегія суддів погоджується з ним з огляду на наступне. Як було встановлено місцевим господарським судом та не заперечується апелянтом, ФОП Янчук М.М. заявила вимоги до Фізичної особи - підприємця Денисович С.М. та фізичної особи ОСОБА_1 (чоловіка Денисович С.М. ) з підстав неналежного, на думку позивача, виконання першим відповідачем зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень. Суд першої інстанції також встановив, що ОСОБА_1 є суб`єктом підприємницької діяльності та зареєстрований як фізична особа - підприємець. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідне підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступає не як суб`єкт підприємницької діяльності, а як фізична особа, чоловік Денисович С.М., який надав згоду наймачеві, ФОП Денисович С.М., на прийняття в користування приміщень за спірним договором. На думку ФОП Янчук М.М., вказана обставина створює для ОСОБА_1 відповідні обов`язки і, оскільки ОСОБА_1 не є стороною спірного договору оренди нерухомого майна, то згідно з приписами ст.20 ГПК України, даний спір підсудний господарському суду. Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає наступне. За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. За змістом статті 45 ГПК України сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 235/445/18. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України. Так, у відповідності до п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України, на який посилається позивач, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Як було встановлено вище, спір у даній справі виник із договору оренди нежитлових приміщень, сторонами якого є фізичні особи - підприємці: ФОП Янчук М.М. та ФОП Денисович С.М. Чоловік Денисович С.М - ОСОБА_1 - дійсно не є стороною зазначеного правочину. Разом з тим, на думку колегії суддів, вказана обставина сама по собі не є підставою для висновку про те, що спір між ФОП Янчук М.М. та ОСОБА_1 за своїм характером є господарським, з огляду на наступне. Частина 1 статті 19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Так, при визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб`єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства). При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі N 688/2940/16-ц, у постанові Верховного Суду від 05.03.2021 у справі № 910/14758/20). Таким чином, як вбачається зі змісту вищенаведених процесуальних норм та правової позиції Верховного Суду, при визначенні юрисдикційності спору судом має бути враховано відповідну сукупність обставин, зокрема, характер спірних правовідносин. Щодо правовідносин між позивачем (ФОП Янчук М.М.) та другим відповідачем - ОСОБА_1 як фізичною особою, колегія суддів зазначає про відсутність ознак господарського характеру вказаного спору. Зокрема, заявником скарги не наведено посилань на жодну норму чинного законодавства, згідно з якою спір між фізичною особою-підприємцем та будь-якою особою, що не є стороною укладеного з нею правочину, було б віднесено саме до господарського судочинства. Посилання апелянта на те, що другий відповідач надав першому згоду на найм нерухомого майна та в подальшому сприяв виконанню зобов`язань, що виникли з даного правочину, на наявність взаємодопомоги подружжя для досягнення єдиної для обох мети - ефективного ведення ФОП Денисович С.М. господарської діяльності, пов`язаної з наймом нежитлових приміщень у позивача - на думку колегії суддів, стосуються правовідносин саме між подружжям, а не між позивачем та ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сам факт укладення договору оренди одним із подружжя (ФОП Денисович С.М.) - не свідчить про наявність господарських правовідносин між позивачем та чоловіком Денисович С.М. - фізичною особою ОСОБА_1 , тоді як між позивачем та першим відповідачем (двома фізичними особами - підприємцями) дійсно виникли відповідні господарські правовідносини стосовно виконання договору оренди нежитлових приміщень. Отже, господарський суд обґрунтовано вказав на те, що в даній позовній заяві об`єднано позовні вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства: позовна вимога до Фізичної особи підприємця Денисович С.М. підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а позовні вимога до Фізичної особи ОСОБА_1 - в порядку цивільного судочинства. За змістом частини ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З урахуванням зазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес і спосіб його захисту. Водночас на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений можливості надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. У з`ясуванні наведеного і полягає завдання судового розгляду. Зміст положень ст. 4 та п. 4 ч.3 ст. 163 ГПК України свідчить, що при зверненні до суду з позовом позивач самостійно визначає зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту. Водночас, аналіз положень ст. 5 та п. 4 ч.3 ст. 163 ГПК України дає підстави для висновку, що суд позбавлений можливості в будь-якій формі відмовити у прийнятті до розгляду позовної заяви лише в частині, в якій позовні вимоги заявлено в порядку іншого судочинства. Статтею 173 ГПК України унормовано об`єднання і роз`єднання позовів. Так, у частині 1 статті 173 ГПК України зазначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Водночас за змістом ч. 4 ст. 173 ГПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 173 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства; розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу). Відповідно до ст.21 ГПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об`єднання позовних вимог, в разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз`єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України. Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.01.2021 у справі № 908/2107/20. Також, як вбачається зі змісту вищенаведених процесуальних норм та практики їх застосування судом касаційної інстанції, можливість роз`єднання позовних вимог судом з власної ініціативи передбачено виключно для вимог, заявлених у порядку одного судочинства. Проте, як було встановлено місцевим господарським судом та не спростовано апелянтом, в даній справі позивач об`єднав у позовній заяві вимоги про солідарне стягнення коштів із двох відповідачів, пред`явлення позову до кожного з яких неможливе в порядку одного судочинства, оскільки позовна вимога до Фізичної особи підприємця Денисович С.М. підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а позовні вимога до Фізичної особи ОСОБА_1 - в порядку цивільного судочинства. Отже, характер заявлених вимог про солідарне стягнення коштів із вищезазначених осіб унеможливлює самостійне роз`єднання цих вимог господарським судом, до якого подано позов - про що обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом правомірно було повернуто позовну заяву на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України з посиланням на порушення правил об`єднання позовних вимог та із зазначенням про те, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Колегія суддів також зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення до суду іншої юрисдикції з тими вимогами, які згідно з чинним законодавством належать до відповідної юрисдикції. Щодо посилань заявника скарги на те, що в аналогічній справі №922/138/21 Господарський суд Харківської області не вказав таких підстав для повернення позовної заяви, як у даній справі №922/541/21, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду від 09.02.2021 у справі №922/138/21 позовну заяву (предметом якої також була вимога про солідарне стягнення коштів з фізичної особи - підприємця та з фізичної особи) повернуто ФОП Янчук М.М. з посиланням на те, що заявником не усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 25.01.2021 про залишення позовної заяви без руху, а саме, не надано: зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, доказів сплати (доплати) судового збору в розмірі 13620,00 грн. (в оригіналі). Однак, на думку колегії суддів, відповідні обставини також не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки висновки суду у справі №922/138/21, яким не надавалася правова оцінка судами вищих інстанцій, не мають преюдиційного значення для даної справи №922/541/21 (на що обґрунтовано вказує представник першого відповідача у відзиві на апеляційну скаргу). Вимоги апеляційної скарги заявник також обґрунтовує посиланнями на постанови Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №686/23104/17, від 06.03.2019 у справі № 754/11103/16-ц, від 25.04.2019 у справі №761/12529/17 та від 08.05.2019 у справі № 360/511/15-ц. Проте, як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, вказані справи, розглянуті в порядку цивільного судочинства, стосуються правовідносин щодо поділу майна подружжя, тобто ні за предметом спору, ні за суб`єктним складом вказані справи не є подібними до даної справи №922/541/21, про що також правомірно зазначено у відзиві на апеляційну скаргу. Тому посилання апелянта на висновки судів у наведених цивільних справах щодо застосування норм матеріального права до правового режиму майна подружжя не можуть бути визнані належними аргументами при визначенні юрисдикції спору, який виник не між подружжям. Отже, в ході апеляційного провадження позивачем не вказано обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали місцевого господарського суду. За результатами апеляційного перегляду ухвали місцевого господарського суду (в оскаржуваній частині) колегією суддів також не було встановлено наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Янчук Марини Миколаївни залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.02.2021 у справі №922/541/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України. Повний текст постанови складено 12.04.2021 Головуючий суддя О.В. Шевель Суддя Я.О. Білоусова Суддя О.О. Крестьянінов