Постанова Черкаський апеляційний суд № 712/8389/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/162/21Головуючий по 1 інстанції Справа №712/8389/19 Категорія: 351000000 Марцішевська О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І. За участю секретаря Анкудінова О.І. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідачі Черкаська міська рада, виконавчий комітет Черкаської міської ради; особа, яка подає апеляційну скаргу Виконавчий комітет Черкаської міської ради в особі міського голови міста Бондаренка Анатолія Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради в особі міського голови міста Бондаренка Анатолія Васильовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 6 жовтня 2020 року, постановлене під головуванням судді Марцішевської О. М. в Соснівському районному суді м. Черкаси 06.10. 2020 року, повний текст рішення складений 12.10. 2020 року,у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради про зобов`язання вчинити дії,- в с т а н о в и в : 21 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради про зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 29 січня 1974 року рішенням виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих квартиру № 3 в будинку АДРЕСА_1 , з 2-х кімнат, житловою площею 31,0 кв. м. та кухні, було надано РЕУ-1, як службову. У позові ОСОБА_1 вказує, що на підставі посвідчення на право заняття службової житлової площі, виданого згідно рішення Черкаського виконкому міської ради народних депутатів трудящих № 41 від 29.01.1974 року, громадянка ОСОБА_2 отримала право на зайняття квартири АДРЕСА_2 , з якої згодом виселилась. 04 серпня 1971 року згідно наказу № 33/3а, позивач ОСОБА_1 була зарахована на посаду робітниці в РЕУ-1, а в подальшому переведена на посаду маляра-штукатура РЕУ-1, на вказаній посаді в складі ремонтно-будівельного управління по поточному ремонту житлового фонду вона пропрацювала до 29.04.1991 року. Наказом від 23.04.1991 року за № 30-к ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням. Позивач ОСОБА_1 посилається у позовній заяві, що на підставі розпорядження керівництва РЕУ-1 в 1974 році, ОСОБА_1 , складом сім`ї - чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , отримали право на заняття квартири АДРЕСА_2 . На позивача ОСОБА_1 було переоформлено особовий рахунок, надано статус відповідального квартиронаймача. Позивач зазначає, що із 24.05.1974 року ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 зареєстровані та постійно проживають в даній квартирі, а молодший син ОСОБА_5 був зареєстрований та проживає з 29.06.1979 року. Позивач ОСОБА_1 вказує, що у 1994 році вона звернулася до керівництва РЕУ-1, щодо вирішення питання про переоформлення службової квартири АДРЕСА_2 у комунальну. Листом від 24.11.1994 року керівництво спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду звернулось до Виконкому Черкаської міської ради народних депутатів з клопотанням про переоформлення службової квартири АДРЕСА_2 у комунальну. Підставою переведення переоформлення квартири із службової в комунальну було вказано, що ОСОБА_1 пропрацювала в РСУ поточних ремонтів житлового фонду з 01.01.1977 року по 23.04.1991 року, тобто більше 10 років. Таким чином, позивач ОСОБА_1 була впевнена, що на той час питання щодо переоформлення квартири було вирішено позитивно. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що у 2016 році вона вирішила приватизувати квартиру, в якій проживає. Згідно даних довідки КП «Соснівська СУБ» станом на 07.04.2016 року будинок по АДРЕСА_1 мав статус житлового будинку і перебував на балансі КП «Соснівська СУБ». 30.06.2016 року вона звернулась до керівництва КП «Соснівська СУБ» з приводу приватизації квартири АДРЕСА_2 . Проте, листом від 06.07.2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено, як такої, що є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, з підстав того, що квартира має статус службової, вказує позивач. 28 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради, щодо виключення квартири АДРЕСА_2 із числа службових. 13 грудня 2018 року листом № 8651-2 в.о. директора Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради повідомлено позивача ОСОБА_1 , що по питанню виключення квартири із числа службових, має звертатися та організація, у віданні якої вона знаходиться, у разі ліквідації організації - її правонаступник або ж в судовому порядку. Тому вказаним листом у задоволенні заяви ОСОБА_1 було відмовлено, рекомендовано звернутися на вирішення даного питання в судовому порядку. Позивач ОСОБА_1 вважає, що одноособова відмова в.о. директора департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради про розгляд питання виключення житла з числа службових не ґрунтується на законі, таке звернення повинно розглядатись органом місцевого самоврядування, який своїм рішенням надав житлу статус службового. ОСОБА_1 посилається, що на даний час вона разом із своєю сім`єю, є єдиним та повноправним користувачем даної квартири, подальше перебування даної квартири на обліку в якості службової, є неправомірним і таким, що порушує її право на приватизацію житла. Із врахуванням викладених обставин, позивач ОСОБА_1 просить зобов`язати виконавчий комітет Черкаської міської ради виключити житлову квартиру АДРЕСА_2 з числа службових. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 6 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано виконавчий комітет Черкаської міської ради розглянути питання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 . В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Черкаської міської ради оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції 07.12. 2020 року. Виконавчий комітет Черкаської міської ради вказує в апеляційній скарзі, що рішення суду прийняте із порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та не відповідає фактичним обставинам справи. Скаржник посилається на вимоги ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що не підлягають приватизації: квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових. В апеляційній скарзі вказується, що громадяни можуть приватизувати квартири ( кімнати, будинки) лише після того, коли статус службових квартир буде з них знято. Оскільки громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселені з нього, вони мають право звернутися до органу, який видав їм службове житло, з проханням надати їм замість службового житла звичайне, або зняти з цього житла статус службового. І лише після вирішення цього питання займане житло може бути приватизоване на умовах та в порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». У скарзі Виконавчий комітет Черкаської міської ради також посилається, що виключення жилого приміщення з числа службових, провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідно районної, міської, районної в місті ради. Також скаржник посилається на вимоги чинного законодавства, що сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 29.01. 1974 року № 41 квартиру АДРЕСА_2 включено до числа службових ЖЕК -1. Скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради про зобов`язання вчинити дії. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, які з?явилися в судове засідання, переглянувши та вивчивши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача про зобов`язання вчинити дії, виключити житлову квартиру із числа службових, суд першої інстанції виходив із доведеності вимог позивача та порушення її права щодо вирішення житлових прав, пославшись, що звернення позивача про виключення з числа службових займаної нею квартири не були розглянуті належним чином компетентними органами місцевого самоврядування, а позивачу роз`яснювалась можливість звернення до правонаступника ліквідованої ДКП «Державна підрядна спеціалізована госпрозрахункова дільниця по поточному ремонту житлового фонду», однак визначення правонаступника вказаної установи в ході ліквідації документально не підтверджено. Районний суд дійшов висновку, що діями відповідачів порушені права та законні інтереси позивача на належний спосіб ефективного захисту у житлових правовідносинах, тому суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову лише щодо зобов`язання виконавчого комітету Черкаської міської ради розглянути питання про виключення з числа службових квартири АДРЕСА_2 з метою поновлення порушених прав позивача. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України. Положення статті 47 Конституції України вказує, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням № 41 виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих від 29.01.1974 року квартиру АДРЕСА_2 , що складається із 2-х кімнат, житловою площею 31,0 кв. м. та кухні, надано ЖЕК-1, як службову, що підтверджується даними копії архівного витягу ( а. с. 9). У відповідності до посвідчення на право заняття службового жилого приміщення від 21.03.1974 року на підставі рішення Черкаського виконкому міського ради депутатів трудящих від 29.01.1974 року № 41 ОСОБА_6 , працюючій в ЖЕК-1 на посаді двірника надана службова квартира АДРЕСА_2 (а.с. 8). Згодом ОСОБА_6 виселилась та звільнила службову квартиру. 04 серпня 1971 року згідно наказу № 33/3а, позивач ОСОБА_1 була зарахована на посаду робітниці в РЕУ-1, а в подальшому переведена на посаду маляра-штукатура РЕУ-1, на вказаній посаді в складі ремонтно-будівельного управління по поточному ремонту житлового фонду вона пропрацювала до 29.04.1991 року. Наказом від 23.04.1991 року за № 30-к ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням. На підставі розпорядження керівництва РЕУ-1 в 1974 році, ОСОБА_1 , складом сім`ї - чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , отримали право на заняття квартири АДРЕСА_2 . На позивача ОСОБА_1 було переоформлено особовий рахунок, надано статус відповідального квартиронаймача. Як вбачається із матеріалів справи з 24.05.1974 року ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 зареєстровані та постійно проживають в даній квартирі, а молодший син ОСОБА_5 був зареєстрований та проживає з 29.06.1979 року. У 1994 році ОСОБА_1 звернулася до керівництва РЕУ-1 щодо вирішення питання про переоформлення службової квартири АДРЕСА_2 у комунальну. Листом від 24.11.1994 року ДКП «Державна підрядна спеціалізована госпрозрахункова дільниця по поточному ремонту житлового фонду» звернулась до Черкаської міської ради народних депутатів, з проханням провести переоформлення службової квартири по АДРЕСА_3 в комунальну, оскільки в даній квартирі проживає ОСОБА_1 , яка пропрацювала в РСУ поточних ремонтів житлового фонду з 03.01.1977 року по 28.04.1991 року, тобто більше 10 років ( а. с. 12). Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 вирішила приватизувати квартиру, в якій проживає з 1974 року, тому звернулась до керівництва КП «Соснівська СУБ» із від заявою 30 червня 2016 року про надання їй можливості приватизувати вказану квартиру. Проте, листом від 06.07. 2016 року ОСОБА_7 було відмовлено у задоволенні заяви про приватизацію квартири, як такої, що не підлягає задоволенню, з підстав, що квартира має статус службової. Згідно довідки КП «Соснівська СУБ» станом на 07.04 2016 року будинок по АДРЕСА_1 має статус житлового будинку та перебуває на балансі КП «Соснівська СУБ». 28.11. 2018 року позивач ОСОБА_7 звернулась до Департаменту житлово комунального комплексу Черкаської міської ради щодо виключення квартири АДРЕСА_2 із числа службових. 13.12. 2018 року листом № 8651- 2 в.о. директора департаменту житлово - комунального комплексу Черкаської міської ради повідомив ОСОБА_1 , що по питанню виключення квартири із числа службових має звертатися та організація, у віданні якої вона знаходиться, а у разі ліквідації її правонаступником або ж в судовому порядку. Звертаючись в суд із позовними вимогами, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона та її сім`я є єдиним та повноправними користувачем даної квартири, а подальше перебування даної квартири на обліку в якості службової, є неправомірним і таким, що порушує її право на приватизацію житла. ОСОБА_1 також посилається, що на даний час, вона не може реалізувати своє право на приватизацію житла відповідно до Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду» на тій підставі, що РЕУ -1 ліквідовано, як підприємство, тому не здійснює жодних управлінських функцій відносно квартири АДРЕСА_2 . Правонаступники даного підприємства, якому була дана квартира для використання як службове приміщення, відсутні, тому із врахуванням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» позивач просила саме виконавчий комітет Черкаської міської ради, як орган місцевого самоврядування, зобов`язати зняти статус службового житлового приміщення з даної квартири. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом. Згідно вимог ст.18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником. За змістом ст.118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв?язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Статтею 30 Закону України « Про місцеве самоврядування» визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства. Так, до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату; здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій; облік відповідно до закону об?єктів нерухомого майна незалежно від форм власності. Згідно до п. 5 Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 року вказано, що облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень (додаток № 1). Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації. Відповідно пункту 6 вказаного вище Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових згідно ч.1 п.6 вказаного Положення. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка, що передбачено ч. ч. 2, 3 п.6 вище вказаного Положення. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що рішенням від 01.03.2004 року № 244 виконавчого комітету Черкаської міської ради постановлено узгодити проект рішення міської ради «Про програму ліквідації Державної підрядної спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду», та внести на розгляд міської ради ( а. с. 82). Рішенням від 12.05.2004 року № 5-549 Черкаської міської ради затверджено програму ліквідації Державної підрядної спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду ( а. с. 83). Рішенням від 15.11.2005 року № 8-691 Черкаської міської ради про внесення змін до рішення міської ради від 12.05.2004 року № 5-549 «Про програму ліквідації державної підрядної спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду» п. 1 внесено зміни до п. 8 абзацу 2 розділу «Завдання Програми» рішення міської ради від 12.05.2004 року № 5-549 «Про програму ліквідації державної підрядної спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду», виклавши його в редакції: Термін виконання Програми до повної ліквідації державної підрядної спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду» ( а. с. 81). На виконання ухвали суду першої інстанції від 10.09. 2020 року (а. с.124) представником Черкаської міської ради та виконавчого комітету Черкаської міської ради 28.09.2020 року надано районному суду додаткові пояснення, в яких відповідач посилався, що відповідно до п. 1.1.2 рішення Черкаської міської ради від 10.04.2008 року № 4-366 майновий комплекс ДКП «Державна підрядна спеціалізована госпрозрахункова дільниця по поточному ремонту житлового фонду» у зв`язку з приватизацією об`єктів права міської комунальної власності у 2003-2007 роках, був виключений з переліку об`єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління. Відомості про наявність чи відсутність правонаступників ДКП «Державна підрядна спеціалізована госпрозрахункова дільниця по поточному ремонту житлового фонду» відповідач надати не може у зв`язку з відсутністю таких відомостей, що підтверджується листом міського голови від 04.02.2020 року № 1992-01-21, 33-р.( а. с. 132 -135). Із змісту листа за підписом міського голови Черкас від 04. 02. 2020 року № 1992-01-21, 33-р вбачається, що за документами справи фонду № 659 Черкаського ремонтно-будівельного управління поточного ремонту житлового фонду міського житлового управління, перейменовано у листопаді 1988 року у Черкаську державну підрядну спеціалізовану дільницю поточного ремонту житлового фонду управління житлово - комунального господарства міськвиконкому. Відомості щодо дати ліквідації підрядної спеціалізованої госпрозрахункової дільниці поточного ремонту житлового фонду Управління житлово-комунального господарства виконкому Черкаської міської ради народних депутатів та правонаступників зазначеної організації у справі фонду № 659 відсутні ( а. с. 66). Отже, доводи скаржника, що по питанню виключення квартири із числа службової має звертатися організація, у віданні якої квартира знаходиться, а у разі її ліквідації правонаступник або в судовому порядку, не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду. Районним судом приймались всі міри для з?ясування обставин у справі та даних відомостей щодо правонаступника, ліквідованої організації, оскільки як встановлено судом, що організація, якій належала службова квартира ліквідована, тому саме відповідач, як власник житла, має вирішувати питання щодо виключення квартири, в якій тривалий час проживає позивач із сім?єю із числа службових. Згідно даних довідки про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги від 31.03.2015 року за адресою: АДРЕСА_3 склад сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ( а. с. 10). Матеріли справи містять лист від 06.07.2016 року № 252/403-Х, наданий на підтвердження позовних вимог позивачем, що КП «Соснівська служба утримання будинків» Черкаської міської ради повідомляє позивача ОСОБА_1 , що громадяни, які мешкають у службових жилих приміщеннях після відпрацювання протягом 10 років на посаді, яка дає право на одержання службового житла, не можуть бути виселенні з нього, вони мають право звернутися до органу, який надав їм службове житло з проханням надати їм замість службового житла звичайне, або зняти з цього житла статус службового, після вирішення даних питань займане житло може бути приватизоване на умовах і порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а. с. 15). Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що питання про виключення жилого приміщення з числа службових віднесено до компетенції виконавчого комітету Черкаської міської ради, в порядку, визначеному Положенням про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР. Отже, посилання в апеляційній скарзі, що законом визначений інший порядок виключення квартири з числа службових, не ґрунтуються на законі, є безпідставними, оскільки ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вимоги позивача є обгрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 було дотримано процедури вирішення даного питання, але у зв`язку з тим, що не встановлено правонаступника ліквідованої ДКП «Державна підрядна спеціалізована госпрозрахункова дільниця по поточному ремонту житлового фонду», а правонаступника вказаної установи в ході ліквідації не виявлено, відповідач підтверджує його відсутність, то позивач ОСОБА_1 правильно звернулася за захистом свого права в судовому порядку для вирішення даного питання, так як в іншому порядку вирішення питання щодо виключення квартири, в якій вона проживає із сім?єю, позивачу було відмовлено. Районним судом встановлено, що вимоги позивача ОСОБА_1 про виключення з числа службових займаної нею квартири не були розглянуті належним чином компетентними органами місцевого самоврядування, якими позивачу роз`яснювалось можливість звернення до правонаступника ліквідованої ДКП «Державна підрядна спеціалізована госпрозрахункова дільниця по поточному ремонту житлового фонду», але визначення правонаступника вказаної установи в ході ліквідації документально не підтверджено. Отже, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, який прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, що ОСОБА_1 як особа, права якої порушені, не мала іншої можливості захистити свої права та законі інтереси, ніж звернутися до суду із даними позовними вимогами. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вирішуючи даний спір, суд має право зобов`язати орган вчинити певні дії, які б гарантували захист прав і свобод людини, оскільки ст. 8 Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами, у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Доводи скаржникав апеляційній скарзі, що судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та судом не надано їм належної правової оцінки не знайшли свого підтвердження належними доказами, оскільки є необґрунтованими, не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення вимог позивача та зобов`язання відповідача розглянути питання про виключення квартири, в якій проживає позивач, із числа службових квартир, тому не приймаються апеляційним судом. Отже, вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову не підлягають задоволенню. Інші доводи, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом було дотримано вимоги закону, висновків суду не спростовують, та не дають підстав для задоволення вимог апеляційної скарги скаржника щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради в особі міського голови міста Бондаренка Анатолія Васильовича - без задоволення. Судові витрати залишити за особою, яка подавала апеляційну скаргу, так як рішення суду першої інстанції залишено без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради в особі міського голови міста Бондаренка Анатолія Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 6 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, виконавчого комітету Черкаської міської ради про зобов`язання вчинити дії- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Повний текст постанови складений 07.04.2021 року. Головуючий Нерушак Л.В. Судді Бородійчук В. Г. Василенко Л. І.