Постанова 4803 № 201/267/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1965/21 Справа № 201/267/20 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі - Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,- ВСТАНОВИЛА: В січні 2020 року до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року - задовольнити. Скасувати рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, а саме : стягнути солідарно з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 30 032 694,50 грн. (тридцять мільйонів тридцять дві тисячі шістсот дев`яносто чотири гривні 50 копійок). У відзиві ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05.11.2020 року у справі №201/267/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05.11.2020 року у справі №201/267/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, залишити без змін. Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 15 травня 2007 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактотум», в особі директора Колошина Вадима Петровича було укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, вартість якого склала 214 148,00 гривень і розписка про отримання грошей також датована 15 травня 2007 року. У відповідності до статті 62 Закону України «Про господарські товариства», який діяв на час укладання договору, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Отже, від імені юридичної особи має право укладати договори виконавчий орган товариства, який діє в інтересах юридичної особи у відповідності до Статутних документів. Як вбачається із матеріалів справи, розписка була написана відповідачами 15 травня 2007 року, після того, як було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна сторонами 15 травня 2007 року, оскільки сторони мали намір на укладення договору купівлі-продажу промислового обладнання, яке належало відповідачам, а також сторонами було погоджена виплата грошових коштів для подальшого існування відповідачів, оскільки відповідачі в наслідок продажу всього свого бізнесу втратять джерело доходу. Отже, кошти за обладнання та виплата грошових коштів для подальшого існування відповідачів, покупець ТОВ «Фактотум» повинен був сплатити після підписання сторонами договору купівлі продажу нерухомого майна. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду з позовом, як фізична особа, в порядку статті 1212 ЦК України, відповідно до якої встановлено спосіб захисту за наявності умов, таких як набуття особою майна або зберігання його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в стягненні безпідставно отриманих коштів з відповідачів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що він є неналежним позивачем, оскільки стороною в договорі купівлі-продажу від 15 липня 2007 року і в розписці від 15.05.2007 року є ТОВ Фактотум, а ОСОБА_1 його директор. Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦКУзагальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові ВСУ від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається з матеріалів справи договір купівлі-продажу укладений 15 липня 2007 року і розписка від 15.05.2007 року, а з позовом в суд ОСОБА_1 звернувся 14.01.2020 році і не ставив питання про поновлення строку. Оцінюючи досліджені докази по справі у їх сукупності та співставленні між собою з увагою на їх належність та допустимість, застосовуючи до обставин, які вони доводять та до спірних правовідносин наведені законодавчі норми та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 пропущено строки звернення до суду із вказаним позовом та той факт, що останній звернувся до суду як фізична особа, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Доводи апелянта ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції незаконно відмовив у позовних вимогах та не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Приймаючи до уваги, що надані позивачем докази кожен окремо та у своїй сукупності не свідчать про доведеність факту отримання відповідачами грошових коштів, при цьому протягом розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції жодного доказу на спростування тверджень відповідачів та висновків суду першої інстанції не надано, колегія суддів не може визнати твердження апелянта що грошові кошти за нерухоме майно визначені в розписці були отримані відповідачами від фізичної особи, переконливими та достовірними, оскільки вони не підтверджені жодним належним доказом у відповідності до ст.81 ЦПК України. Отже, колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростували висновки суду першої інстанції. Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 05 листопада 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова