Постанова 4803 № 206/6872/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/888/21 Справа № 206/6872/19 Суддя у 1-й інстанції - Сухоруков А. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Лаченкової О.В., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Солодової І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Самарської районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування - виконавчий комітет Самарської районної у м. Дніпрі ради, про визначення місця проживання дитини, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року позивач за первісним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який уточненила. В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 28 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області було зареєстровано шлюб. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскільки спільне життя позивача та відповідача не склалося рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська по справі №206/626/18 шлюб між сторонами було розірвано. В момент розірвання шлюбу сторони погодили місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка обладнана усім необхідним для комфортного та гармонійного життя і всебічного розвитку ОСОБА_3 . Згодом сторони досягли домовленості про те, щоб дитина проживала разом з матір`ю та батьком почергово. Однак у жовтні 2019 року відповідач відмовився відпускати проживати дитину до позивача, самостійно обмежив його місце проживання разом із собою за адресою: АДРЕСА_2 , почав чинити матері всякі перешкоди у спілкуванні з сином та його вихованні, а також налаштовувати малолітнього ОСОБА_3 проти позивача. На теперішній час між сторонами досі не досягнуто згоди щодо місця проживання дитини. На підставі викладеного позивач за первісним позовом просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з його матір`ю ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п: НОМЕР_1 ) за її місцем проживання. Стягнути з ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п: НОМЕР_1 ) понесені судові витрати. 19.02.2020 позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 було подано зустріну позовну заяву, яка обґрунтована тим, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 28 квітня 2012 року по 27 березня 2018 року. У період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 . ОСОБА_3 мешкав з батьками у двохкімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Під час сумісного проживання ОСОБА_1 провокувала скандали, застосовувала психологічне і фізичне домашнє насильство, виявляла агресію. Після народження сина поведінка ОСОБА_1 стала більш агресивною, почала кидатися на чоловіка з бійками, за маленькі дрібниці била дитину, у якій залишалися синці на тілі від маминих покарань. Агресивна поведінка ОСОБА_1 негативно впливала на дитину, яка почала боятися свою матір. ОСОБА_2 змушений був забрати сина і залишити спільну квартиру. З лютого 2017 року син ОСОБА_3 з батьком проживають окремо від матері дитини ОСОБА_1 разом з бабусею ОСОБА_5 , і дідусем ОСОБА_6 у двохкімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності родині ОСОБА_2. У Кирила з батьком є окрема кімната, у дитині окреме спальне місце, облаштовано місце для навчання і відпочинку дитини. Три роки дитина постійно проживає з батьком, за місцем його мешкання і знаходиться на його повному утриманні. Батько займається вихованням, лікуванням, щорічним оздоровленням сина на морі, забезпечує його всім необхідним та створив належні і безпечні умови для його розвитку, проживання, підготовки уроків, ігор, відпочинку ОСОБА_3 відвідує КЗО «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №214комбінованого типу» Дніпровської Міської ради, якого приводили та забирали з садочку батько або бабуся. У зв`язку з наявності спору між сторонами про місце проживання дитини, і не визнанням ОСОБА_1 місця проживання дитини за місцем проживання батька. У зв`язку з тим, що сторони проживають окремо і ОСОБА_1 не згодна з рішенням органу опіки та піклування, яким визначено місце проживання дитини з батьком, таким чином права батька і дитини порушені та підлягають судовому захисту. На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд в задоволенні первісного уточненого позову ОСОБА_1 - відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 - задовольнити. Місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити з батьком ОСОБА_2 , за його місцем проживання. Судові витрати зі сплати судового збору і витрати пов`язані з розглядом справи стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовити. Відповідач відповідно до ст. 360 ЦПК України подав відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 квітня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який був зареєстрований Самарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, про що 28.04.2012 видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , зроблено актовий запис за №

90. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири посвідченого державним нотаріусом Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 25.05.2012, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 . З свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого повторно 02 листопада 2019 року Самарським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2018 року позов задоволено, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Відповідно акту обстеження домоволодіння від 21.08.2019, за адресою: АДРЕСА_2 , засвідченого директором КП «ЖХ Самарського района» ДГС Файфер С.Н., в присутності сусідів, підтверджується, те що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 06.08.2013 проживають по за адресою: АДРЕСА_2 з 2017 року і по сьогоднішній день. З довідки від 04.11.2019 за №04-09/172 виданої Комунального закладу освіти «Навчально-виховне об`єднання №136 «класична гімназія ім. Кирила і Мефодія - початкова школа - дошкільний навчальний заклад - валеологічний центр» Дніпровської міської ради, встановлено, що ОСОБА_3 06.08.2013 навчається в 1-му класі КЗО «Навчально-виховне об`єднання №136 «класична гімназія ім. Кирила і Мефодія - початкова школа - дошкільний навчальний заклад - валеологічний центр» Дніпровської міської ради. Учень регулярно відвідує заняття в школі. Дитина завжди охайна, доглянута. Батько дитини спілкується з педагогами, які навчають учня, цікавиться шкільним життям дитини. Мати ОСОБА_3 контакту із школою, де навчається дитина, не підтримує, із вчителями не спілкується. Дитину до школи проводить і забирає батько або бабуся. Згідно відповіді Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції від 05.11.2019 за № 45.4/6379 зазначено, що матеріал по факту звернення ОСОБА_1 щодо конфлікту з гр. ОСОБА_2 зареєстровано до ЖЄО Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області за №1637 від 20.10.2019 року і розглянуто у встановленому законом порядку. По факту, викладених у заяві, проведена перевірка, за результатами якої відсутні об`єктивні дані, як б вказували на наявність кримінального правопорушення, тому слідчий відділ Самарського ВП ДВП не вбачає підстав внесення даної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань та провадження досудового слідства. У відношенні ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Аналогічна відповідь також надана Самарським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції на звернення ОСОБА_1 від 02.11.2019 року, однак протокол про адміністративне правопорушення складено на ОСОБА_2 не було. Відповідно до талонів - повідомлення єдиного обліку за № 17195, 17321 та 17504 про прийняття і реєстрації заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції з тим, що ОСОБА_2 перешкоджає їй у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 27.11.2019 ТОВ «ДНІПРО ЕНЕРГО МОНТАЖ» ОСОБА_2 видано характеристику з місця роботи, з якої вбачається, що ОСОБА_2 характеризується позитивно. З наданої довідки Комунальним підприємством «Дніпропетровська обласна станція переливання крові» від 02.12.2019 за № 838, зазначено, що заробітня плата ОСОБА_1 , яка працює лікарем - трансфузіологом, склала з червня 2019 по листопад 2019 - 51536,52 грн. Рішенням Самарської районної у місті Дніпрі ради від 20.12.2019 за №398, вирішено, визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_2 , за місцем його проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 . 16.03.2020 за №2-17/228 органом опіки та піклування виконкому Самарської районної у місті Дніпрі ради надано висновок, в якому визнано недоцільним внести зміни до рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради від 20.12.2019 року № 398 «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання від 23.12.2019, ОСОБА_3 зареєстрований у АДРЕСА_2 . Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП закрито, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Постановою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2020 року, звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення і обмежитись усним зауваженням. Провадження в адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрито. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, відмовлено ОСОБА_1 - особі, звільненої від адміністративної відповідальності в поновленні строку на апеляційне оскарження постанови Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2020 року у зв`язку з відсутністю поважних причин. З довідки наданої ТОВ «АвтоЗАЗ-Азов» від 18.02.2020 за № 12, вбачається, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 відпочивали на базі відпочинку «Запорожец» підприємства ТОВ «АвтоЗАЗ - Азов» в період з 05.07. по 08.07.2019 року. Відповідно до довідки, виданої ОСОБА_1 директором ДЦ «ОБРАЗ» від 13.02.2020, 14.01.2020 ОСОБА_3 дійсно відвідує на базі Дитячого центру «ОБРАЗ-Актив» заняття за програмою «Легоконструювання». Вартість щомісячного абонементу складає 800 грн. З довідки ФОП ОСОБА_12 від 13.11.2019 за № 28, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 02.12.-08.12.2018р. знаходилися на відпочинку в ТК «Ворохта», який розташований за адресою: ОСОБА_12. Також судом оглянуті докази, а саме: надані позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 фотознімки з місця її відпочинку з сином ОСОБА_3 ; оглянуті фотознімки надані позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 з їх місця відпочинку та повсякденного життя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , також оглянуті фотознімки на яких видно на тілі ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді синців. Аналізуючи покази свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_5 , ОСОБА_15 наданих в судовому засіданні, які стверджували, що ОСОБА_1 б`є свого сина ОСОБА_3 , щипає, не займається його виховання, постійно кричить на нього, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 не належним чином виконує свої обов`язки. Суд також врахував небажання малолітнього ОСОБА_3 проживати разом зі своєю матір`ю та відсутність бажання дитини, щоб матір забирала останнього зі школи, що також підтверджується показами свідка ОСОБА_16 . Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 має прив`язаність як до батька, так і до матері, позивач за первісним позовом, так і відповідач за первісним позовом беруть участь в утриманні спільної дитини, але більша частина на утримання витрачається ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 вже останні чотири роки проживає разом з ним, його вихованням, піклуванням про здоров`я займається саме батько. Батько піклуються про здоров`я сина, його фізичний та духовний розвиток, кожен з батьків має самостійний дохід, житло, належні умови проживання та відсутні умови, які в силу частини другої статті 161 СК України унеможливлюють проживання сина з ними. Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 є обгрунтованим та підлягає задоволенню. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом неправомірно не прийнято до уваги більшість доказів та пояснень, наданих ОСОБА_2 , що виключає об`єктивність та справедливість ухваленого рішення; необгрунтовано суд прийняв до уваги фотознімки з тілесними ушкодженнями на тілі ОСОБА_3 , оскільки в матеріалах справи немає жодних належних підтверджень, що ці пошкодження були нанесені саме матір`ю під час перебування сина у неї; суд безпідставно посилається на не бажання дитини проживати разом з матір`ю, оскільки такі висновки зроблено без будь-яких належних доказів та вагомих підстав, як з`ясування думки самої дитини. Апелянт вказує, що вона приймає в житті сина активну участь. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з наступних підстав. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76). У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. З матеріалів справи встановлено, що рішенням Самарської районної у місті Дніпрі ради від 20.12.2019 за №398 вирішено визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком, ОСОБА_2 , за місцем його проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 . 16.03.2020 за №2-17/228 органом опіки та піклування виконкому Самарської районної у місті Дніпрі ради надано висновок, в якому визнано недоцільним внести зміни до рішення виконавчого комітету Самарської районної у місті Дніпрі ради від 20.12.2019 року № 398 «Про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно характеристики з місця роботи ОСОБА_2 , встановлено, що останній характеризується позитивно; має житло та належні умови проживання для дитини; дитина на протязі останніх чотирьох років проживає разом з батьком, який займається вихованням дитини та піклуванням про його здоров`я. Судом не встановлено, що ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 будь-яких перешкод у спілкуванні, побаченні з сином, а також у його вихованні, що також підтверджується наданими доказами про спільний відпочинок ОСОБА_1 з ОСОБА_3 . Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що і батьком, і матір`ю створено належні умови для виховання та розвитку дитини, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що ОСОБА_3 вже досить тривалий час (чотири роки) проживає разом із батьком, суд першої інстанції правильно визначив місце його проживання саме разом з ним. Колегія суддів не встановила обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, що фактично приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на нього. За таких обставин суд першої інстанції правильно врахував інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, а тому для зміни місця його проживання вагомі підстави відсутні. Матір, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про його здоров`я, стан розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 542/1428/18 (провадження № 61-18612св19). Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Колегія суддів у судовому засіданні вислухала думку малолітнього ОСОБА_3 та було встановлено, що він бажає проживати разом з батьком. Беручи до уваги обставини даної справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, враховуючи думку самої дитини, а також те, що дитина тривалий час (три роки) проживає з батьком, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання ОСОБА_3 з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку. Інші доводи в апеляційній скарзі позивача про те, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, незаконним, оскільки ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони є необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Також, необгрунтованими є доводи апелянта щодо його незгоди з рішенням суду в частині стягнення правничої допомоги, з наступних підстав. Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем за зустрічним позовом було надано копію договору про надання правової допомоги від 08.02.2020 року, квитанцію від 11.02.2020 року на суму 4020,10 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ДП № 3882 та копія ордеру Серія ДП № 2400/020. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 серпня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова І.А. Єлізаренко