Постанова 4813 № 523/17863/14-ц

Номер провадження: 22-ц/813/4550/21 Номер справи місцевого суду: 523/17863/14-ц Головуючий у перш. інстанції Малиновський О. М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка виступає як законний представник ОСОБА_4 , Одеської міської ради, Іллічівської міської ради, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , яка виступає як законний представник ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції, про встановлення факту батьківства, визнання права власності в порядку спадкування за законом, В С Т А Н О В И В: У липні 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 як законного представника ОСОБА_4 , Одеської міської ради, Іллічівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позовна заява мотивована тим, що після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . Позивачі зазначають, що вони є спадкоємцями другої черги, так як померлий є їхнім рідним братом. З метою отримання свідоцтва про право на спадщину вони звернулися у встановлений законом строк до нотаріальної контори. Проте у видачі свідоцтва їм було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майна та наявним спором з ОСОБА_3 , яка виступає в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , стверджуючи, що померлий ОСОБА_6 є батьком малолітньої ОСОБА_4 . Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати право власності за ними, в рівних частках, по 1/2 частки за кожним, на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 . У листопаді 2013 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Роздільнянському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області про встановлення факту батьківства, визнання права власності в порядку спадкування за законом. Позовна заява мотивована тим, що з січня 2006 року по 20 серпня 2008 року вона проживала з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у с. Відрядіво Роздільнянського району Одеської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 народила від ОСОБА_6 дочку ОСОБА_4 , запис про батька дитини вчинено Єгорівською сільською радою Роздільнянського району Одеської області за прізвищем матері згідно зі статтею 135 Сімейного кодексу України (далі СК України). 21 серпня 2008 року між нею та ОСОБА_6 укладений шлюб, останній визнавав своє батьківство стосовно ОСОБА_4 , піклувався про неї. 16 березня 2011 року шлюб було розірвано, після припинення шлюбу ОСОБА_6 продовжував виконувати свої батьківські обов`язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. На підставі рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року, яким визнано ОСОБА_6 батьком ОСОБА_4 , ОСОБА_3 21 січня 2013 року отримала нове свідоцтво про народження дитини. Проте ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2013 року вказане рішення суду скасовано, заяву ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду. Зазначала, що встановлення факту батьківства ОСОБА_6 необхідне для захисту права на спадкування ОСОБА_4 , яке не визнають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_6 щодо ОСОБА_4 та внести зміни до актового запису у книзі реєстрації народжень від 20 грудня 2007 року № 35, зазначивши батьком ОСОБА_4 ОСОБА_6 ; визнати недійсним свідоцтво про народження дитини від 22 січня 2013 року; визнати за ОСОБА_4 як спадкоємцем першої черги право власності у порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 . Протокольною ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2010 року зустрічний позов ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , об`єднано з первісним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Справа судами розглядалася неодноразово. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2016 року позовні вимог ОСОБА_3 , яка виступає як законний представник ОСОБА_4 , задоволено частково. Встановлено факт, за яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Одеса, громадянин України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянки України. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просили рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити, а у задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, сторони в судове засідання на 30.03.2021 року на 15-00 г. не з`явилися, про причини не явки суду не повідомили. Крім того, ОСОБА_2 ознайомилася з усіма матеріалами справи 01.03.2021 року в тому числі і з ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.01.2021 року про поновлення провадження у справі та призначенням справи до розгляду на 30.03.2021 року на 15-00 г. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам відповідає. З матеріалів справи вбачається, що: - ОСОБА_6 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з серпня 2008 року по березень 2011 року; - ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народила дочку ОСОБА_4 запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень вчинено за прізвищем та громадянством матері, ім`я та по-батькові батька дитини записано за її вказівкою (стаття 135 СК України); - ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , унаслідок чого відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 ; - на підставі рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 25 грудня 2012 року, яким визнано ОСОБА_6 батьком ОСОБА_4 , ОСОБА_3 21 січня 2013 року отримала нове свідоцтво про народження дитини. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2013 року вказане рішення суду скасовано, заяву ОСОБА_3 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду; -за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є спадкоємцями другої черги, які є братом та сестрою померлого ОСОБА_6 , у Четвертій одеській державній нотаріальній конторі була заведена спадкова справа № 154/2012 щодо майна ОСОБА_6 . Із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець другої черги також звернувся дід ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , який не отримав свідоцтво про право на спадщину, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_3 звернулася 29 листопада 2012 року до нотаріуса із заявою в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_4 , про прийняття останньою спадщини після смерті ОСОБА_6 , зазначаючи, що малолітня є дочкою померлого, тобто є спадкоємцем першої черги. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та частково задовольняючи позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що факт батьківства ОСОБА_6 щодо ОСОБА_4 доведено ОСОБА_3 належними доказами, а також обставинами, викладеними у рішенні Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 березня 2011 року у справі про розірвання шлюбу та показаннями свідків, отже, ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті свого батька, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - спадкоємці другої черги. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, врегульовано статтею 125 Сімейного кодексу України. Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Статтею 130 СК України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до статей 213, 215 ЦПК України 2004 року рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України 2004 року, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Скасовуючи в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2017 року та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд звернув увагу на те, що перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не звернув увагу на зазначене вище, не сприяв повному та всебічному розгляду справи, не встановив усіх фактичних обставин справи, відмовив позивачам за первісним позовом у задоволенні клопотання щодо призначення у справі судово-генетичної експертизи, без проведення якої неможливо встановити факт походження дитини. Без вирішення питання про встановлення факту батьківства неможливо вирішити заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги, оскільки вони є взаємопов`язаними. Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. За клопотанням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.10.2020 року призначено судово-генетичну експертизу на розгляд якої поставлено питання: чи є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 родичем по чоловічої лінії ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 . За погодженням сторін експертизу призначено для виконання фахівцями Медико-генетичного центру «МАМА-ПАПА» (т. 4 а. с. 29). Відповідно до висновку генотипоскопічного дослідження Медико-генетичного центру «МАМА-ПАПА» ймовірність того, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_7 по результатах проведеного дослідження є біологічними родичами (на рівні дядько по батькові - племінниця), складає 94,7% (т. 4 а. с. 41-60). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає доведеним факт походження ОСОБА_4 04.12.2007 року від ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , як його дочки. При таких обставинах відсутні підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2016 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 08.04.2021 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова