Ухвала КЦС ВС № 225/2100/20

Ухвала 08 квітня 2021 року м. Київ справа № 225/2100/20 провадження № 61-4543ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа - Донецька обласна державна адміністрація, Обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування майнової шкоди, завданої терористичним актом, ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на її користь шкоду, заподіяну терористичним актом у вигляді руйнування будинку, в сумі 433 209,60 грн. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона є власником будинку АДРЕСА_1 . В будинку вона мешкала зі своєю родиною до 09 червня 2015 року, коли в результаті терористичного акту під час проведення антитерористичної операції в результаті потрапляння артилерійського снаряду (снарядів) будинок був зруйнований, що підтверджується актом обстеження будинку. При цьому за результатами проведення обстеження комісія прийшла до висновку про непридатність проживання у вказаному будинку. 10 червня 2015 року вона звернулася із заявою до Дзержинського МВ ГМВС України в Донецькій області про скоєння злочину, а саме терористичного акту. За даним фактом правоохоронними органами було відкрито кримінальне провадження № 12011505022000033. Також, вона зверталася до відповідних адміністрацій із заявою на отримання компенсації за зруйноване житло, однак їй було відмовлено. Тому на час звернення до суду вона за власні кошти та за кошти, які позичила у своїх родичів і знайомих, та за допомогою благодійних, приватних (неурядових) організацій побудувала на місці зруйнованого будинку новий будинок, який є меншим ніж попередній. Вважає, що зазначене не звільняє відповідачів від зобов`язання надати їй компенсацію за зруйноване житло, у відповідності до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Кодексу цивільного захисту України. Враховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити. Дзержинський міський суд Донецької області рішенням від 28 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, позов задовольнив частково. Стягнув з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 100 000 грн. В решті позову відмовив. 18 березня 2021 року Кабінет Міністрів України подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн. Предметом позову у цій справі є відшкодування майнової шкоди в розмірі 433 209,60 грн, що станом на 01 січня 2021 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 250 = 567 500 грн). Касаційна скарга містить посилання на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується прав значної кількості громадян. А також, справа має виняткове значення для Кабінету Міністрів України, оскільки виконання судового рішення приведе до порушення бюджетного законодавства, а отже до невиконання повноважень Кабінету Міністрів України щодо забезпечення проведення бюджетної політики. Наведені заявником обставини не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки доводи заявника полягають у його незгоді з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та вказують на його особистий інтерес у цій справі, яка ознак особливого значення для суспільства не містить. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями не є сама по собі обставиною, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для учасника справи, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання в касаційній скарзі на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з огляду відсутності правової позиції Верховного Суду, а також те, що апеляційним судом не враховано правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких оскаржувані судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. Зазначення у постанові Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки ціна позову у цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 28 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа - Донецька обласна державна адміністрація, Обласна військово-цивільна адміністрація, про відшкодування майнової шкоди, завданої терористичним актом. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко